Начальник кінноти Зображення давньоримської кавалерії Загальна інформація Тип магістратури Екстраординарна магістратура Приналежність Римська республіка Термін дії посади бл. 501 — 44 рр. до н. е. Причина скасування Закон Марка Антонія (Lex Antonia) Соціальний та правовий статус Походження Спочатку виключно патриції;з 368 до н. е. — також плебеї Суспільний стан Вища військово-політична еліта, Нобілітет Обсяг влади Вищий імперіум (*summum imperium*), право на 6 лікторів Військова сфера Звання / Роль Вищий офіцер, заступник диктатора Командування Командувач усієї римської кінноти (*equitatus*) та допоміжних військ Головні битви Битва біля Регілльського озера, Друга Пунічна війна, Громадянські війни I ст. до н. е. Нагороди та почесті Участь у Післявоєнному тріумфі та церемонії *transvectio equitum*

Начальник кінноти () — помічник диктатора у Стародавньому Римі, фактично його заступник на час або у місці його відсутності. Формально не міг діяти самостійно на свій розсуд, навіть за відсутності диктатора. Головний обов'язок (і повноваження) начальника кінноти — командування римською кіннотою у складі війська, довіренного диктатору. Начальник кінноти не міг залишатися на посаді довше диктатора й автоматично позбавлявся повноважень, щойно диктатор складав з себе свої. Остаточний занепад інституту відбувся наприкінці республіканської епохи. Після вбивства Юлія Цезаря його колишній соратник і начальник кінноти Марк Антоній ініціював ухвалення закону Lex Antonia (44 р. до н. е.), який офіційно скасував інститут диктатури в Римі, а разом з ним і посаду його заступника. Остаточно ця магістратура вичерпала свою актуальність із затвердженням системи Принципату, за якої принцепс одноосібно керував військом і більше не потребував спеціального помічника для виконання цих обов’язків.

Походження екстраординарної магістратури в Римі: Начальник кінноти Ще з самого початку заснування Рим («Урбе») піддавався постійному тиску та нападам латинських общин із сусідніх територій. Якщо політику першого і другого римських царів можна охарактеризувати як спрямовану на запобігання виникненню нових конфліктів, то вже третій цар — Тулл Гостілій — зруйнував Альба-Лонгу, головне місто тогочасного Латинського союзу.

У науковому просторі та джерелах виникнення магістратури начальника кінноти пов’язують із періодом повалення влади Тарквініїв або завершенням Царського періоду, що мало на меті запобігти встановленню нової монархічно-деспотичної влади. Після вигнання царського роду останній цар, Тарквіній Гордий, звертався до латинян, зокрема до свого зятя Октавія Мамілія, аби підняти проти Риму весь Лаціум. У цьому вчинку був і жест відплати, оскільки існують згадки про те, що латиняни звинувачували Рим у пропуску етруської армії для нападу на латинське місто АріціяMark Wilson. Dictator: The Evolution of the Roman Dictatorship. University of Michigan Press, 2021. P. 41.. Об'єднавши в союз близько 30 латинських міст під керівництвом Октавія Мамілія та Секста Тарквінія (сина останнього римського царя), вони прагнули повалити республіканський лад.

Ця новина сполохнула Рим і викликала атмосферу загального страху (metus), у тому числі через складну процедуру призначення першого диктатораТит Лівій. Історія від заснування міста, Книга II, 18, 8.. Посада була запроваджена у кризові часи, коли державі була необхідна людина, чий досвід та авторитет могли повернути стабільність. Тому диктатура створювалася як механізм швидкого реагування на небезпеку, що потенційно загрожувала цілісності держави. У того, хто обіймав цю посаду, було право найвищого імперіума (summum imperium), який був сильнішим за консульський. Його влада була непідсудною та виключала право апеляції до народу (provocatio).

Джерела розповідають, що першою людиною, призначеною на цей пост, був Тит Ларцій, а начальником кінноти — Спурій Кассій, обидва з яких донедавна обіймали посади консулів. Кожного з них охороняли ліктори: у Ларція було 24 вартових, тоді як у Спурія — всього 6. Як у консульстві, так і тут простежувався принцип колегіальності. Римляни пам’ятали, що одноосібна влада, а тим більше в умовах недоторканності, здатна повернути тиранію, тому навіть у надзвичайних ситуаціях суспільство прагнуло бачити двох магістратів, які працюють разом.

Magister populi («начальник піхоти»), згідно з архаїчними законами, не мав права сідати на коняMark Wilson. Dictator: The Evolution of the Roman Dictatorship. University of Michigan Press, 2021. P. 81., через що йому був необхідний заступник для безпосереднього командування кіннотою на полі бою — саме так і з’явилася посада magister equitum. Назва посади буквально означає «начальник вершників». Згідно з працями Марка Теренція Варрона, вона отримала своє найменування через те, що володіла найвищою владою над кіннотою та допоміжними військами, тоді як диктатор керував усім народом (піхотою)Марк Теренцій Варрон. De lingua latina (Про латинську мову), Книга V, уривок 14.. У битві при Регілльському озері начальник кінноти Тит Ебуцій Тріціпін зображений як кінний воїн, що вступив у запеклий двобій із ворожим вождем.

Джерела імперського періоду, наприклад Помпоній у Дігестах Юстиніана, прямо пов'язують начальника кінноти з царською посадою трибуна целерів (tribunus celerum)[Pomponius] Dig. 1.2.2.19.. Tribunus celerum був командиром особистої кінної охорони царя (celeres), яка складалася з 300 найкращих молодих вершників. Він вважався другою особою в державі після монарха і мав право скликати збори. Римські історики вважали, що magister equitum є республіканською адаптацією цієї царської посади, яка виконувала схожі функції заступника вищої влади.

Правовий статус начальника кінноти

Регламент затвердження Перш за все, потрібно розглянути регламент затвердження диктатора, а вже потім і начальника кінноти, оскільки останній виступав допоміжним елементом у вирішенні питань, що стосувалися республіки. Диктатор призначався за постановою Сенату і за рекомендацією обох консулів. Марк Туллій Цицерон зазначав із цього приводу:

Натомість право призначення начальника кінноти належало виключно диктаторові. Одразу після вступу на посаду та проведення спеціальних ауспіцій диктатор на світанку оголошував ім'я свого помічникаTheodor Mommsen. Römisches Staatsrecht. Leipzig, 1887. S. 158.. Повноваження вищого магістра (magister populi) щодо вибору заступника були абсолютними. Хоча Сенат або народні збори могли пропонувати власного кандидата, юридично диктатор не був зобов'язаний узгоджувати свій вибір із будь-ким. Він здійснював ритуал ауспіцій і, якщо знамення були сприятливими, magister populi просто проводив відповідний закон через куріїТит Лівій. Історія від заснування міста, Книга IX, 38.14, 39. 1-3..

Такий порядок обумовлювався двома ключовими факторами: з одного боку, начальник кінноти виступав найближчою довіреною особою диктатора, допомагаючи йому реалізувати надзвичайний мандат; з іншого — цей інститут слугував додатковим запобіжником проти узурпації влади, зберігаючи давню республіканську традицію колегіальності магістратур.

Повноваження Початковою функцією magister equitum було безпосереднє командування кавалерією та допоміжними військами (auxilium), тоді як диктатор очолював важку піхоту. У такому розподілі обов'язків яскраво простежувався архаїчний царський пережиток. Очолюючи піхотні лави, диктатор демонстрував особисту мужність, що цементувало його авторитет як полководця і знімало будь-які звинувачення у боягузтві.

Водночас начальник кінноти виконував функцію «додаткового джерела лідерства» в армії. Він брав участь у військових радах вищого командування та виконував функції ад’ютанта, що пояснює високу політичну та військову вагу цієї посадиJeremiah B. McCall. The Cavalry of the Roman Republic. Routledge, 2002. P. 109..

В адміністративному плані за вказівкою диктатора магістр міг залишатися в Римі для управління містом на правах префекта (praefectus urbi), підготовки військового набору або забезпечення логістики. За часів пізньої Республіки (зокрема за диктатури Юлія Цезаря) начальники кінноти фактично виконували функції головних адміністраторів Італії, поки сам диктатор вів воєнні дії в провінціях.

З політичної точки зору підлеглий диктатора мав широкий спектр повноважень: право скликати Сенат (ius habendi senatus) та народні збори (ius agendi cum populo). Крім того, він міг видавати обов'язальні до виконання едикти і, за потреби, головувати на виборах.

Трансформація принципу підлеглості У контексті ієрархії та підлеглості показовим є прецедент, що відбувся під час Другої Пунічної війни. Після катастрофи біля Тразименського озера диктатором обрали Фабія Максима, а начальником кінноти — Марка Мінуція Руфа. Магістрати мали протилежні характери та погляди на стратегію: Фабій віддавав перевагу стриманій тактиці виснаження, тоді як Руф був запальним та нетерплячим. Після перших тактичних невдач Фабія його стратегія зазнала шквалу критики, а сам Руф відверто висміював диктатораПлутарх. Порівняльні життєписи: Фабій Максим, 4–7.. На тлі цього конфлікту у 217 році до н. е. плебейський трибун провів закон Метілія (Lex Metilia), який установив рівність влади (par potestas) між диктатором і магістром кінноти. Це рішення фактично розділило єдиновладдя навпіл. В історіографії цю подію вважають початком занепаду класичної диктатури, оскільки вона зруйнувала принцип абсолютної влади однієї особиGiovanni Rotondi. Leges publicae populi Romani: elenco cronologico con una introduzione sull'attività legislativa dei comizi romani. Milano, 1912. P. 252..

Для порівняння варто розглянути ситуацію періоду Самнітських воєн. Тодішній диктатор Луцій Папірій Курсор, який, за словами Тита Лівія, «перевершував усіх військовою славою», призначив магістром кінноти Квінта Фабія Максима Рулліана. Отримавши несприятливі релігійні знамення перед боєм, Папірій наказав заступнику залишатися в таборі та не вступати у бій. Проте Рулліан дізнався про непідготовленість самнітів, самовільно напав на них і здобув блискучу перемогу. Новина розлютила диктатора: він звинуватив підлеглого у порушенні військової дисципліни та привласненні слави. Проти magister equitum порушили судову справу, але суворого вироку вдалося уникнути завдяки заступництву війська, преторів та народу, які апелювали до переможного результату битвиТит Лівій. Історія від заснування міста, Книга VIII, 30–35..

Порівняння цих двох епізодів наочно демонструє еволюцію та руйнування традиційного принципу підлеглості заступника. У IV столітті до н. е. влада диктатора Папірія Курсора залишалася абсолютною й сакральною, тому самовільний бій Рулліана вважався тяжким злочином попри перемогу. Натомість у III столітті до н. е. криза Пунічної війни змусила римське суспільство ухвалити закон Lex Metilia, який юридично зрівняв у правах бунтівного заступника Мінуція Руфа з диктатором Фабієм Максимом. Якщо в першому випадку сувора ієрархія встояла, то в другому — республіканська система сама розділила єдиновладдя навпіл через політичний тиск. Зрештою, ця трансформація посади magister equitum із підлеглого виконавця у незалежного співправителя ознаменувала занепад класичного інституту римської диктатури.

Термін повноважень Термін повноважень начальника кінноти був нерозривно пов'язаний із диктатурою. Він автоматично втрачав владу, як тільки диктатор складав свої повноваження, помирав або якщо його обрання визнавалося релігійно недійсним. Традиційно вважалося, що начальник кінноти, як і диктатор, обмежений терміном у шість місяців.

Проте фактичний термін перебування на посаді зазвичай залежав від виконання конкретного військового завдання (мандата). Яскравим прикладом цього є Луцій Квінкцій Цинциннат, який склав свої повноваження одразу після досягнення військової мети, витративши на всю кампанію лише 16 днів. Також відомі випадки, коли обидва магістрати змушені були піти у відставку через релігійні похибки під час призначення (наприклад, через писк миші)Валерій Максим. Діяння і вислови, гідні подиву, Книга I, 1.1.5..

Військова функція магістратури