Останній льодовиковий період — останній гляціал, у рамках нинішньої льодовикової ери ( років — сьогодення). Розпочався приблизно 110 000 років тому (кінець еємського інтергляціалу) і закінчився близько – років тому (кінець пізнього дріасу). За цей час Земля зазнала декілька гляціалів і інтергляціалів. Останній льодовиковий максимум відбувся років тому. Хоча загальна структура глобального похолодання і зледеніння була аналогічною, місцеві відмінності гляціалу і інтергляціалу мають певні розбіжності від континенту до континенту.
Визначення четвертинне зледеніння, з початком 2,58 млн років тому, засноване на утворенні Арктичного пакового льоду. Антарктичний льодовиковий щит розпочав утворення раніше, приблизно 34 млн років тому, у середині кайнозою (Еоцен-олігоценове вимирання). Термін Пізня кайнозойська льодовикова ера використовується для включення цієї ранньої фазиUniversity of Houston-Clear Lake — Disasters Class Notes — Chapter 12: Climate Change sce.uhcl.edu/Pitts/disastersclassnotes/chapter_12_Climate_Change.doc.
Під час цього останнього льодовикового періоду спостерігалися чергування епізодів просування та відступу льодовикових щитів. Протягом останнього льодовикового періоду останній льодовиковий максимум був приблизно 22 тис. років тому. Хоча загальна закономірність глобального похолодання та просування льодовиків була схожа, місцеві відмінності у розвитку просування та відступу льодовиків ускладнюють порівняння деталей від континенту до континенту. Приблизно 13 тис. років тому розпочався пізній льодовиковий максимум. Кінець пізнього дріасу приблизно 11,7 тис. років тому ознаменував початок голоценової геологічної епохи, що містить голоценову дегляціацію.
З погляду людської археології, останній льодовиковий період припадає на епоху палеоліту та раннього мезоліту. Коли розпочалося зледеніння, ареал Homo sapiens обмежувався нижчими широтами і використовував інструменти, що можна порівняти з інструментами, які використовували неандертальці в західній та центральній Євразії, а також Denisova hominin та Homo erectus в Азії. Під кінець зледеніння Homo sapiens мігрував в Євразію та Австралію. Археологічні та генетичні дані говорять про те, що популяції палеолітичних людей пережили останній льодовиковий період у рідколіссях та розійшлися по районах з високою первинною продуктивністю, уникаючи щільного лісового покриву.
Загальні відомості
Останній льодовиковий період іноді називають «останньою Льодовиковою ерою», хоча використання цього терміну не є правильним, тому що льодовикова ера є тривалішим періодом похолодання, в який льодовикові щити покривають значну частину Землі, на кшталт, Антарктиди. Гляціали є холоднішими фазами всередині льодовикової ери, які відокремлені між собою інтергляціалами. Кінець останнього льодовикового періоду: а) не є кінцем останнього льодовикової ери; б) відбувся близько 12 500 років тому, у той час як кінець останньої льодовикової ери, можливо, ще не настав: замало доказів вказує на припинення льодовиково-міжльодовикових циклів останнього мільйона років.
Останній льодовиковий період є найвідомішою частиною нинішньої льодовикової ери, який інтенсивно вивчається в Північній Америці, на півночі Євразії, Гімалаях та інших льодовикових регіонах світу. Зледеніння, що відбулися протягом цього льодовикового періоду, охоплювали великі площі, головно в північній півкулі і в меншому ступені в Південній півкулі. Ці зледеніння мають різні назви згідно з історичною традицією цих регіонів: Фрейзерське (на Тихоокеанській Кордильєрі в Північній Америці), Вісконсинське (в центральній частині Північної Америки), Девенсіанське (на Британських островах), Мідлендське (в Ірландії), Вюрмське (в Альпах), Мериданське (у Венесуелі), Віслинське (у північній частині Центральної Європи та Північній Європі), Валдайське у Східній Європі і Зирянське у Сибіру, Янкіуе в Чилі, і Отіранське у Новій Зеландії. Геохронологічно пізній плейстоцен охоплює останній льодовиковий (віслинський) та безпосередньо передуючий передостанній міжльодовиковий (еємський) період.
Середня температура на Землі під час останнього льодовикового періоду складала приблизно 9 °Chttps://cikavosti.com/nazvana-serednya-temperatura-na-zemli-pid-chas-lodovikovogo-periodu/#hcq=ft3ds9s
Опис
Останнє зледеніння мало центри величезного льодовикового покриву в Північній Америці та Євразії. Значні райони Альп, Гімалаїв та Анд були покрити льодом, Антарктида залишається під льодовиками і нині. Канада майже повністю була покрита льодом, а також північна частина США, були під величезним Лаврентійським льодовиковим щитом. Аляска залишалася без льодовикового покриву внаслідок посушливих кліматичних умов. Місцеві зледеніння існували в Скелястих горах — Кордильєрський льодовиковий щит, а також льодовикові поля і льодовикові шапки у Сьєрра-Неваді на півночі КаліфорніїClark, D.H.: Extent, timing, and climatic significance of latest Pleistocene and Holocene glaciation in the Sierra Nevada, California. Ph.D. Thesis, Washington Univ., Seattle (pdf, 20 Mb). У Великій Британії, континентальній частині Європи і північно-західній Азії існував Скандинавський льодовиковий щит, досягаючи північної частини Британських островів, Німеччини, Польщі та Росії, на сході півострова Таймир у Західному Сибіру. Максимуму Західносибірське зледеніння досягло приблизно 18 000 до 17 000 років тому, це пізніше, ніж в Європі (22 000-18 000 років тому) північно-східний Сибір, не мав льодовикового покривуLyn Gualtieri et al.: Pleistocene raised marine deposits on Wrangel Island, northeast Siberia and implications for the presence of an East Siberian ice sheet. Quaternary Research, Vol. 59, No. 3, pp. 399—410, May 2003. Abstract: . Існували лише льодовикові поля на гірських хребтах північно-східного Сибіру, зокрема горах КамчаткиZamoruyev, V., 2004. Quaternary glaciation of north-east Asia. In: Ehlers, J., Gibbard, P.L. (Eds.), Quaternary Glaciations: Extent and Chronology: Part III: South America, Asia, Africa, Australia, Antarctica. Elsevier, Netherlands, pp. 321—323.
Північний Льодовитий океан був між величезними льодовиковими щитами Євразії та Америки, ймовірно цілковито не промерзав, мав лише відносно тонкий лід. За даними льодовикових кернів він мав також безльодовикові періодиRobert F. Spielhagen et al.: Arctic Ocean deep-sea record of northern Eurasian ice sheet history. Quaternary Science Reviews, Vol. 23, No. 11-13, pp. 1455—1483, 2004. Abstract: .
Крім головних льодовикових щитів, широке зледеніння відбувалося на Альпо-Гімалайських гірських пасмах. На відміну від ранніх етапів льодовикової ери Вюрмське зледеніння складалось з невеликих льодових шапок і було обмежено льодовиковими долинами. Східний Кавказ, гори Туреччини та Ірану мали місцеві льодові поля або невеликі льодовикові щитиRichard S. Williams, Jr., Jane G. Ferrigno: Glaciers of the Middle East and Africa — Glaciers of Turkey. U.S.Geological Survey Professional Paper 1386-G-1, 1991 (pdf, 2.5 Mb),Jane G. Ferrigno: Glaciers of the Middle East and Africa — Glaciers of Iran. U.S.Geological Survey Professional Paper 1386-G-2, 1991 (pdf, 1.25 Mb). У Гімалаях і на Тибетському плато льодовики значно збільшили площу, зокрема між 47 000-27 000 томуLewis A. Owen et al.: A note on the extent of glaciation throughout the Himalaya during the global Last Glacial Maximum, Quaternary Science Reviews, V. 21, No. 1, 2002, pp. 147—157. Abstract: і на відміну від інтергляціалу в інших країнах. Формування цілісного льодовикового щиту на Тибетському плато викликає суперечкиLehmkuhl, F.: Die eiszeitliche Vergletscherung Hochasiens — lokale Vergletscherungen oder übergeordneter Eisschild? Geographische Rundschau 55 (2):28-33, 2003. English abstract .
Інші райони Північної півкулі не мали великі льодовикові щити, але мали місцеві льодовики у високогір'ях. Частина Тайваню, наприклад неодноразово була покрита льодовиками між 44 250 і 10 680 років томуZhijiu Cui et al.: The Quaternary glaciation of Shesan Mountain in Taiwan and glacial classification in monsoon areas. Quaternary International, Vol. 97-98, pp. 147—153, 2002. Abstract: , а також Японські Альпи. В обох регіонах льодовиковий максимум припав між 60 000 і 30 000 років томуYugo Ono et al.: Mountain glaciation in Japan and Taiwan at the global Last Glacial Maximum. Quaternary International, Vol. 138—139, pp. 79-92, September-October 2005. Abstract: . Ще менше зледеніння було в Африці, наприклад, у горах Високий Атлас, гори Марокко, на горі Атакор на півдні Алжиру і кілька гір в Ефіопії. У Південній півкулі, льодовиковий покрив мав площу декілька сотень квадратних кілометрів на Сході Африки в горах масиву Кіліманджаро, гора Кенія і РувензоріJames A.T. Young, Stefan Hastenrath: Glaciers of the Middle East and Africa — Glaciers of Africa. U.S.Geological Survey Professional Paper 1386-G-3, 1991 (pdf, 1.25 Mb).
Зледеніння в Південній півкулі було меншим через особливості континентів. Льодовиковий щит існував в Андах (Патагонський льодовиковий щит), де шість льодовиків було зареєстровано між і років тому в Чилійських АндахLowell, T.V. et al.: Interhemisperic correlation of late Pleistocene glacial events, Science, v. 269,p. 1541—1549, 1995. Abstract (pdf, 2.3 Mb). Антарктида була повністю покрита льодовиками, так само, як і нині, а льодовиковий покрив не мав прогалин. У материковій частині Австралії лише на дуже невеликій території, в районі гори Костюшка, існували льодовики, але в Тасманії зледеніння було більш поширене. Нова Зеландія мала зледеніння в Новозеландських Альпах, де можна виділити принаймні три льодовика. Місцеві льодовикові шапки існували в Іріан-Джаї, Індонезія, де в трьох областях льодовикові залишки плейстоценових льодовиків збереглися до сьогодні.
Назви місцевих зледенінь
Пайндейле або Фрейзерське зледеніння в Скелястих горах Пайндейле (центр Скелястих гір), або Фрейзерське (Кордильєрський льодовиковий щит) зледеніння були останніми великими зледеніннями у Скелястих горах США. Пайндейле зледеніння тривало приблизно з до років тому і мало льодовиковий максимум між і років тому. Це зледеніння дещо відрізняється від головного, Вісконсинського зледеніння, тому що мало лише непряме відношення до велетенських льодовикових щитів, складалось з гірських льодовиків і зливалося з Кордильєрським льодовим щитомIce Age Floods, From: U.S. National Park Service Website. Кордильєрський льодовиковий щит утворював, Льодовикове озеро Міссула, яке проривало льодовикову греблю і викликало масові Міссульські повені. Геологи вважають, що цикл повеней та реформування озера тривало в середньому 55 років. Відбулося приблизно 40 повеней протягом 2000 років, у період між 15000 і 13000 років тому.Richard B. Waitt, Jr.: Case for periodic, colossal jökulhlaups from Pleistocene glacial Lake Missoula, Geological Society of America Bulletin, v.96, p.1271-1286, October 1985. Abstract , наразі не є рідкістю в Ісландії і в інших місцях.
Вісконсинське зледеніння в Північній Америці
Вісконсинська льодовикова стадія була останнім великим наступом континентальних льодовиків північноамериканського Лаврентійського льодовикового щита. Це зледеніння створювалось з трьох льодовикових максимумів (зазвичай називається льодовиковою ерою), розділених інтергляціалами. Ці льодовикові ери називаються, від давніх до новітніх, Тагоє, Теная і Тіога (Tahoe, Tenaya і Tioga). Тагоє досяг свого максимуму близько 70 000 років тому, можливо, як побічний продукт від виверження супервулкану Тоба. Мало що відомо про стадію Теная. Тіога найбільш вивчена з Вісконсинського зледеніння. Вона розпочалася близько років тому, досягла свого максимуму років тому, і закінчилося близько років тому. За льодовиковий максимум, цього періоду Берингією відбулася міграція ссавців, а також людей в Північну Америку з Сибіру.