Неофольклори́зм (від грецьк. новий і фольклор) — течія в європейській музиці XX століття, у якій відновлення засобів музичного письма органічно пов'язане з опорою на фольклор. Неофольклоризм розвився в рамках загальної тенденції до відмови від романтичної суб'єктивності у першій третині XX століття і теоретично був пояснений у статтях і виступах М де Фальї та Б. Бартока.
Найяскравішими представниками неофольклоризму вважаються Б. Барток і І. Ф. Стравінський. Для музики неофольклоризму характерна концентрація тих або інших особливостей фольклору, наприклад нерегулярний метр («Байка» Стравінського), «згущення» ладоінтонаційних особливостей фольклору тих народів, музичне мислення яких відрізняється від класичної європейської традиції (наприклад «15 угорських танців», «2 румунських танці», арабський фольклор у 3-й частини фортепіанної сюїти ор. 14 Бартока). Ряду творів властиві активність, енергійність ритміки («Allegro barbaro» Бартока, 1911; «Весна священна» І. Стравінського, 1913), перетворення властивих фольклору принципів формоутворення. У музичних творах цього напрямку, крім відтворення зовнішньої барвистості народного життя («Провансальська сюїта» Мійо), одержують узагальнене втілення національний характер («7 іспанських пісень» Де Фальї), мова, мислення («Весіллячко» Стравінського, «Енуфа» Яначека) та етика («Угорський псалом» З. Кодая).
У радянській музиці неофольклоризм розвивався у 1960-1980-x роках. Яскраві зразки творчого переломлення фольклорних джерел створили Г. В. Свиридов, В. А. Гаврілін, в Україні — Є. Станкович (зокрема перша неофольклорна опера — «Коли цвіте папороть», «Сумної дрибми звуки» для скрипки і фортепіаноБрояко Н. «Сумної дримби звуки» Є. Станковича в аспекті втілення неофольклористичних тенденцій. // Музичне мистецтво і культура. — 2020. — Вип. 30 кн. 1. — С.19-24), М. Скорик, І.Карабиць («Три пісні на народні тексти» для голосу і фортепіано (1969), вокальний цикл «Пісні Явдохи Зуїхи» для голосу, флейти та альта, п'єса «Музика» для скрипки соло)Берегова О. М. Особливості композиторського стилю Івана Карабиця в контексті української культури / О. М. Берегова // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. — 2015. — № 2. — С.48.
В українському музикознавстві неофольклоризму присвячено дисертаційне дослідження О. Дерев'янечко. Дослідниця вважає, що неофольклоризм — це «тип музичного мислення, сутність якого полягає в діалогічному поєднанні професійно-академічних та природно-етнологічних принципів відбору й організації звукового матеріалу»Дерев'янченко c.88 і виділяє такі типи поводження композиторів XX століття з фольклоромДерев'янченко c.130: відбір матеріалу для творчості обумовлений діалогом із такими шарами фольклору, які з різних культурно-історичних причин не були прийняті як елементи професійної творчості: пласт архаїчного фольклору, звуки міської атмосфери, фольклор різних культурно-етнічних спільностей; особливості тематичної структури та способи тематичного розвитку полягають у використанні поспівкового тематизму і фольклорного тематизму фігураційного типу способи тематичного розвитку, що включають поступове «вирощування» теми з її початкової інтонації, розмивання контурів фольклорної теми або перенесення її до контрапунктуючих шарів, розвиток на основі повторності та варіантності, розвиток на основі повторності та варіантності, прийоми ланцюгового розгортання.
Література , стаття Фраёнової Дерев'янченко, Олена Олександрівна. Неофольклоризм у музичному мистецтві: статика та динаміка розвитку в першій половині ХХ століття [Текст]: дис… канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Дерев'янченко Олена Олександрівна ; Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського. — К., 2005. — 215 арк. — арк. 176—200 Гончаров А. Неофольклор як художньо-естетичне явище в музичному мистецтві // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Музичне виконавство. — К., 2001. — Вип. 18. — Кн. 7. — С. 37–47. Гончаров А. Неофольклоризм як стимул до театралізації в музичному виконавстві // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Музичне виконавство. — К., 2002. — Вип. 22. — Кн. 8. — С. 81–93. Земцовский. Фольклор и композитор — М. 1978 Чабаненко Н. Неофольклоризм як стильовий напрям в композиторській творчості XX ст. // Культура і сучасність — Київ, 2019. — Вип.2. — С.137-141.
Примітки
Посилання