Ґрандж (гранж) (, букв. «бруд», «надрив») — музичний напрям, піджанр альтернативного року. Виник у середині 1980-х років у передмістях Сіетла (штат Вашингтон, США), що зумовило альтернативну назву напрямку — «Звучання Сіетла» (). Формування ґранджу відбувалося під впливом гардкор-панку, важкого металу та інді-року. Для ґранджу є характерними перевантажене звучання електрогітар, часті зміни музичної динаміки протягом композиції, а також надривний вокал або вокал з характерним розтягуванням слів.
У 1980-х центром розвитку музичного напрямку була незалежна студія звукозапису Sub Pop. Комерційний успіх прийшов до ґранджу на початку 1990-х років після паралельного виходу двох досить несхожих за звучанням альбомів Nevermind гурту Nirvana та Ten гурту Pearl Jam. Успішні продажі цих записів сприяли зростанню популярності альтернативного року та врешті-решт призвели до визнання ґранджу найпопулярнішим напрямом рок-музики 1990-х. Більшість ґрандж-гуртів втратили популярність наприкінці десятиріччя, але їхній доробок продовжує впливати на розвиток сучасної рок-музики.
Походження назви
Як правило, перше використання терміна «ґрандж» для опису цього жанру музики приписують Марку Арму, вокалісту сіетлського гурту Green River, а згодом гурту Mudhoney. Вперше Арм використав термін 1981 року, в листі до сіетлського фензіну Desperate Times, в якому описав свій тодішній гурт Mr. Epp and the Calculations як «чистий ґрандж». Кларк Гемфрі, редактор фензіна, стверджує, що це найперше використання терміна для визначення гурту з Сіетла, а також згадує, що Брюс Певітт, один із засновників лейбла Sub Pop, популяризував термін — неодноразово використовував його для опису музики Green RiverHumphrey, Clark. Loser: The Real Seattle Music Story. New York: Harry N. Abrams, 1999. ISBN 1-929069-24-3, p. 63..
Роками пізніше Арм сказав: «Очевидно, що я не винайшов [термін]. Я почув його десь. Термін вже був відомий у всій Австралії в середині 1980-х і описував такі гурти, як King Snake Roost, The Scientists, Salamander Jim та Beasts of Bourbon»No End in Sight Mudhoney Is Alive and Well. Арм використовував слово «ґрандж» як описовий термін, а не термін для жанруHeylin, Clinton. Babylon's Burning: From Punk to Grunge. Conongate, 2007. ISBN 1-84195-879-4, p. 606..
Характеристика Характерне звучання музики ґранджу визначається його походженням від змішування елементів панк-року та важкого металу, однак деякі гурти робили акцент на перший або другий елемент. Типове для панку жорстке «брудне» звучання через вплив важкого металу стало складнішим та мелодійнішим, темп музики значно уповільнився. Інструментальний ансамбль ґранджу складається з класичного набору — одна чи декілька електрогітар, бас-гітара, ударна установка. При цьому гітарний звук у більшості випадків піддається деформації за допомогою звукових ефектів — дисторшну, фузз-боксу та фідбеку. Деякі особи, пов'язані з розвитком ґранджу, зокрема музикант і продюсер Джек Ендіно та гурт Melvins, пояснили вплив гуртів важкого року типу Kiss та інших — «музичною провокацією». ґрандж-виконавці вважали подібні гурти «вбогими» (), але попри це вони подобались їм. Базз Осборн із Melvins зобразив таке ставлення як спробу побачити, які кумедні речі можуть робити гурти і перейняти це самимДокументальний фільм 1996 року «Істерія!» (). На початку 1990-х, фірмовий формат пісень гурту Nirvana «стоп — старт», став звичайним для жанру. Сайт Allmusic назвав ґрандж «гібридом важкого металу і панку». Попри те, що зазвичай клавішні інструменти не застосовуються в ґранджі, сіетлський гурт Gorrilla створив дискусію, зламав «тільки гітарний» підхід до жанру, використовуючи для своєї музики орган фірми Vox .
Тематика пісень Більшість ґрандж-композицій сповнені відчаю та звертаються до проблематики соціальної відчуженості, апатії, неможливості самореалізації, занепокоєності майбутнім. У своїй творчості ґрандж-музиканти висловлюють незадоволення станом суспільства та його упередженим ставленням до потреб особистості. У цьому плані ґрандж наслідує протестну ідеологію панку та є віддзеркаленням настроїв американської молоді періоду свого розквіту. Водночас, деякі ґрандж-пісні мають іронічні та сатиричні тексти, нерідко об'єктом висміювання ставала естетика ґлем-року.
Субкультура Зростання популярності ґранджу серед молоді очікувано спричинило появу на початку 1990-х окремої молодіжної субкультури. Як і у випадку інших субкультур, що розвивалися на основі того чи іншого музичного напряму, представники субкультури ґранджу — ґранджери ( в Британії або в США) намагалися максимально наслідувати музикантів своїх улюблених гуртів в усьому, від стилю одягу до світосприйняття.
ґрандж-концерти були відомі своєю простотою та енергетичністю. На противагу представникам популярних у 1980-х рок-течій, насамперед ґлем-року, музиканти ґрандж-гуртів уникали застосування на свої концертах будь-яких візуальних (світлових або піротехнічних) ефектів та не розробляли для своїх виступів окремих сценічних образів. Своїм сценічним одягом вони підкреслювали єдність зі своєю аудиторією, яку на перших етапах розвитку ґранджу здебільшого складала молодь з робітничих родин невеличких міст Північного Заходу США. У документальному фільмі «Істерія!» зазначається, що сіетлські гурти були мінливими виконавцями, адже їх метою було не розважати, а просто «відірватися».
Типовий одяг сіетлського ґрандж-музиканта складався з блакитних джинсів, теніски та теплої фланелевої сорочки, тобто відповідав повсякденному вбранню мешканців цього регіону з досить прохолодним кліматом. Варіантами вбрання були штани (або шорти) та сорочки (або теніски) темних кольорів. Все це купувалося в найдешевших магазинах знеціненого одягу або, навіть, в магазинах секондгенду. Пізніше, коли субкультура ґранджу набула популярності і знайшла своїх прихильників серед заможних верств населення, до естетики ґранджу звернулися представники індустрії моди. Відомі виробники молодіжного одягу почали випускати колекції ґрандж-одягу, речі з яких виглядали підкреслено дешевими, але продавалися за досить високу ціну. Бред Моррелл, у своєму дослідженні «Nirvana та звук Сіетла», пізніше писав: «У той час світ високої моди, який важко назвати реальним світом, вирішив, що ґрандж — це шикарно. Дизайнери розробили дурнуваті моделі светрів ціною по 500 доларів кожний, точні копії десятидоларових».
Одна з філософських позицій ґранджу була «справжність». Дейв Риммер, музичний журналіст і критик, пише, що разом з відродженням ідеалів панк-року в музиці початку 1990-х років, з «Кобейном і купою дітей, яким він подобається, рок-н-рол… кинув їм виклик: чи можете ви бути досить чистими, кожен день, кожен рік, щоб довести свою справжність, щоб жити музикою, а не жити будучи позером, фальшивкою, запроданцем?» .
Дуглас Кельнер вважає, що в течіях, як ґрандж, можуть поєднуватись елементи як суто споживацької субкультури, так і контркультури, яка відкидає загальний мейнстрімДуглас Кельнер. Перша кібергенерація.//Журнал «Ї», Ч. 38, 2005: Історія
Витоки та натхненники Звучання ґранджу частково є результатом того, що Сіетл був ізольованим від інших музичних сцен. Як зазначив Джонатан Понеман: «Сіетл був ідеальним прикладом нефундаментального міста з активною музичною сценою, яка цілком була проігнорована американськими ЗМІ, зацикленими на Лос-Анджелесі та Нью-Йорку»Мартін Астон: «Freak Scene» — Q: Nirvana and the Story of Grunge (грудень 2005, с. 12). Марк Арм стверджував, що «в цьому одному куточку на карті було дуже багато груп і всі здирали ідеї одне в одного»Мік Уолл: «Northwest Passage» — Q: Nirvana and the Story of Grunge (грудень 2005, с. 9). ґрандж еволюціонував починаючи з місцевої панк-рок сцени, а його натхненниками були такі гурти, як The Fartz, The U-Men, 10 Minute Warning, The Accused і Fastbacks. Крім цього, повільне, важке, «сладжеве» звучання Melvins справило істотний вплив на ґранджМік Волл: «Northwest Passage» — Q: Nirvana and the Story of Grunge (грудень 2005, с. 8).
Поза тихоокеанським північним заходом, багато музикантів та музичних сцен також справляли свій вплив. Альтернативні рок-гурти північного сходу США, включаючи Sonic Youth, Pixies і Dinosaur Jr., сильно вплинули на жанр. Sonic Youth «ненавмисно вигодували» ґрандж-сцену і зміцнили дуже незалежні позиції її музикантівДейв Еверлі: «Daydream Nation» — Q: Nirvana and the Story of Grunge (грудень 2005, с. 39). Курт Кобейн в інтерв'ю журналу Rolling Stone зазначив вплив Pixies на Nirvana: «Я з'єднався з цим гуртом настільки сильно, що мав би бути в самому гурті. Або, принаймні, в кавер-гурті Pixies. Ми перейняли від них почуття динаміки: чергування м'якого, тихого звучання з гучним і жорстким»Девід Фрике: «Kurt Cobain: The Rolling Stone Interview» — Rolling Stone (27 січня 1994). Дейв Ґрол, в свою чергу, зазначив: «Курту, Крісту і мені подобались The Knack, Bay City Rollers, The Beatles та ABBA настільки ж, настільки Flipper і Black Flag… Ти слухаєш будь-який запис Pixies і все це там. Або навіть Black Sabbath „War Pigs“ — це там: потужність динаміки. Ми просто нібито познущалися цими речами над поп-піснею і вийшли сухими з води».
Крім впливу панку і альтернативного року, на багато ґрандж-гуртів, рівною мірою, вплинув важкий метал ранніх 1970-х. Клінтон Гейлін, автор книги «Babylon's Burning: From Punk to Grunge», послався на Black Sabbath як «можливо, найпоширеніший до-панковий гурт, який вплинув на північно-західну сцену»Heylin, Clinton. Babylon's Burning: From Punk to Grunge. Conongate, 2007. ISBN 1-84195-879-4, p. 601.. Black Sabbath зіграли роль у формуванні звучання ґранджу своїми власними записами і записами тих виконавців, яких вони надихнулиCarden, Andrew. «Black Sabbath». Q: Nirvana and the Story of Grunge. December 2005. p. 34.. Музичний критик Боб Гулла стверджує, що звучання Black Sabbath «простежується практично у всіх найпопулярніших ґрандж-гуртів, включаючи Nirvana, Soundgarden і Alice in Chains»Gulla, Bob, The Greenwood Encyclopedia of Rock History: The grunge and post-grunge years, 1991—2005, Greenwood Press, 2006, p. 231.. Також очевидний вплив Led Zeppelin, зокрема на роботи Soundgarden, яких журнал Q назвав «невільниками року 70-х, але нехтуючих явним сексизмом і мачизмом жанру»Пол Бранніган: «Outshined» — Q: Nirvana and the Story of Grunge (грудень 2005, с. 102). Джон Відергорн з журналу Guitar World пише: «То що ж насправді є ґрандж?… Уявіть супергурт з учасників Creedence Clearwater Revival, Black Sabbath і The Stooges, і ви майже поруч»Wiederhorn, Jon. Seattle Reign. The Rise and Fall of Seattle Grunge. //Guitar World, 1998. — PP 1–12..
На формування ґранджу також сильно вплинув лос-анджелеський гардкор-панк гурт Black Flag, зокрема, їхній альбом My War, що вийшов 1984 року, на якому гурт змішав важкий метал зі своїм традиційним панк-звучанням. Стів Тернер, гітарист Mudhoney, сказав: «Багато людей в країні зненавиділи Black Flag за те, що вони стали писати повільні пісні… Але тут всі вважали, що це класно… Ми були вражені. Вони були дивними і круто звучали»Azerrad, Michael. Our Band Could Be Your Life: Scenes from the American Indie Underground, 1981—1991. Boston: Little, Brown and Company, 2001. ISBN 0-316-78753-1, p. 419. Тернер пояснив вплив металу на ґрандж: «Гардрок і метал ніколи не були настільки огидними для панків, як для інших. Тут була маленька сцена, не було гурту, який ти міг би зненавидіти». Близько 1984 року, гурти в окрузі Сіетл почали грати суміш металу та панку. Найяскравішим гуртом в цьому жанрі була The U-MenAzerrad, Michael. Our Band Could Be Your Life: Scenes from the American Indie Underground, 1981—1991. Boston: Little, Brown and Company, 2001. ISBN 0-316-78753-1, p. 418..