Вальтер фон Райхенау (; 8 жовтня 1884, Карлсруе — 17 січня 1942, Львів) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1940) Вермахту. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста (1939). Командував оперативно-стратегічними об'єднаннями під час Європейських кампаній та війни з Радянським Союзом. На чолі своїх військ взяв Париж (1940), Київ (1941) і Харків (1941). Один із небагатьох вищих генералів Вермахту, що був відомий особистою відданістю фюрерові та ідеям націонал-соціалізму.
17 січня 1942 року Вальтер фон Райхенау помер від зупинки серця або від отриманої ним черепно-мозкової травми при посадці у Львові під час авіаперельоту з Полтави до Німеччини.
Життєпис Вальтер фон Райхенау народився в родині прусського генерала. Сім'я Райхенау була дуже заможною і мала дворянське походження (мати його походила з графського роду). У 19 і 1-й половині 20 століття родині фон Райхенау належала меблева фабрика біля Карлсруе (одна з найбільших у Німеччині). 1938 року вони передали її нацистській державі, яка налагодила на фабриці випуск військового спорядження. Коли в 1945 фабрику знищила авіація союзників, зникли останні рештки багатства та впливу родини Райхенау.
Початок кар'єри У віці вісімнадцяти років Вальтер фон Райхенау ступив на військову службу в 1903 фанен-юнкером (кандидат у офіцери) — в 1-й гвардійській прусський полк польової артилерії. У серпні 1904 закінчив військове училище і з присвоєнням військового звання лейтенант був призначений для подальшого проходження служби в артилерійську частину. З серпня 1912 — оберлейтенант. Навчався у військовій академії в Берліні, проходячи підготовку офіцера Генерального штабу, яку закінчив перед початком Першої світової війни.
Учасник Першої світової війни на Західному і Східному фронтах; полковий ад'ютант, офіцер Генерального штабу при 47-й резервній піхотній дивізії, 6-му армійському корпусі та 7-й кавалерійській дивізії на Західному фронті. Деякий час перебував на Східному фронті в штабі генерала М. Гофмана. Війну закінчив у чині гауптмана. За бойові відзнаки нагороджений кількома орденами, у тому числі Залізним хрестом 2-го та 1-го ступеня та лицарським хрестом ордену дому Гогенцоллерів.
Між світовими війнами Після демобілізації кайзерівської армії залишений служити в рейхсвері, до 1922 року офіцер штабу 6-го військового округу (Мюнстер). У 1922—1923 роках командир кулеметної роти (обов'язкове стажування для офіцерів Генерального штабу), майор (1923). Потім до 1926 року служив в штабі 3-го військового округу (Берлін). 1 листопада 1927 після повернення з відрядження до Англії призначений командиром 5-го батальйону зв'язку в Штутгарті. Після другого закордонного відрядження (Англія) підвищений в оберстлейтенанти і призначений начальником штабу інспектора військ зв'язку (1929). З 1 лютого 1931 року начальник штабу 1-ї піхотної дивізії і одночасно начальник штабу 1-го військового округу в Східній Пруссії (Кенігсберг) під керівництвом генерала Вернера фон Бломберга, оберст (1932).
Дядько, відставний дипломат та палкий прихильник нацистів, познайомив Вальтера фон Райхенау 1932 року з Гітлером і незабаром той вступив в Нацистську партію. Цей вчинок порушував армійські правила, які забороняли військовим участь у політичних партіях. Незабаром Вальтер фон Райхенау став вважатися головною сполучною ланкою між армією та НСДАП. У цей час Райхенау служив під керівництвом Вернера фон Бломберга. Будуючи далекосяжні плани, Райхенау вирішив познайомити свого шефа з Гітлером. Бломберг легко піддавався впливу сильних напористих особистостей. Оберст представив генерала Гітлеру, якому не знадобилося багато часу, щоб привернути Бломберга на свою сторону.
Коли 30 січня 1933 року Гітлер прийшов до влади, фон Бломберг став міністром оборони, і фон Райхенау відразу ж був підвищений в генерал-майори і замінив генерала Ф. фон Бредова на посаді начальника канцелярії Військового міністерства. 12 лютого 1934 Управління Рейхсверу було перетворено на Управління Вермахту, а фон Райхенау залишився на ключових посадах. Користуючись службовим становищем вже відкрито здійснював зв'язок між армійським командуванням і керівництвом НСДАП. Користувався безумовною підтримкою Гітлера, який постійно висував його на впливові пости в армії. Пов'язуючи свою долю з нацистами, Райхенау прекрасно розумів, що якщо нацистів позбавлять влади, то його кар'єрі настане кінець. Розуміючи, що штурмовики з кожним днем все більше набирають силу, а генералітет готовий виступити не тільки проти загонів Рема, а й проти Гітлера, Райхенау переконав нацистських лідерів, таких як Герман Герінг і Генріх Гіммлер, в тому, що армія підтримає нацистів, якщо послабити Ернста Рема і штурмовиків. Для цього був тільки один вихід — СА повинні бути розгромлені, а Ернст Рем повинен померти.
30 червня 1934 року з мовчазного визнаття Гітлером заколотники провели операцію з ліквідації СА, що отримала назву «Ніч довгих ножів». У ході «чистки» сто п'ятдесят керівників СА були схоплені і розстріляні. Армії наказали не втручатися в конфлікт між СС та СА, а Райхенау залишився в звичній для себе ролі зв'язкового між армією і тепер вже СС. Також відомо, що саме Райхенау забезпечив загони СС зброєю. Військова кар'єра 1903 — фанен-юнкер 18 серпня 1904 — лейтенант 18 серпня 1912 — оберлейтенант 28 листопада 1914 — гауптман 1 липня 1923 — майор 1 квітня 1929 — оберстлейтенант 1 лютого 1932 — оберст 1 лютого 1934 — генерал-майор 1 жовтня 1935 — генерал-лейтенант 1 жовтня 1936 — генерал артилерії 1 жовтня 1939 — генерал-полковник 19 липня 1940 — генерал-фельдмаршал 2 серпня 1934 року після смерті президента Німеччини П. фон Гінденбурга Гітлер у той же день скасував пост президента, проголосивши себе рейхсканцлером і фюрером німецького народу. Німеччина стала називатися Третім рейхом, а Гітлер став, по суті, фашистським диктатором. Німецька армія (рейхсвер) була приведена до присяги Адольфу Гітлеру. Автором її тексту був Райхенау. У цей період він займав, користуючись особливою прихильністю Гітлера, четверте за впливом місце в німецькому військовому керівництві (після військового міністра, головнокомандувача армією і начальника Генерального штабу).
Вже в 1934 році Гітлер спробував висунути свого вірного прихильника Райхенау на пост головнокомандувача армією, але наштовхнувся на відкриту опозицію верхівки німецького генералітету, яка відверто заявила фюреру, що його протеже на цю посаду не підходить, оскільки ніколи і нічим вище батальйону не командував. Гітлер змушений був відступити, але від свого наміру не відмовився. У 1935 році він призначає свого улюбленця відразу командиром 7-го армійського корпусу та командувачем 7-м військовим округом (Мюнхен). Незабаром Райхенау отримав чин генерал-лейтенанта. Ці посади він зайняв, минаючи посади командира полку і командира дивізії (випадок безпрецедентний у німецькій армії з її суворими віковими традиціями та непорушними ієрархічними принципами). Свою посаду у Військовому міністерстві він здав генерал-майору В. Кейтелю. Вже в 1936 році Гітлер підвищив Райхенау в генерали артилерії.
Другу спробу висунути фон Райхенау на посаду головнокомандувача армією Гітлер зробив в лютому 1938 року під час «генеральської чистки», коли німецька армія була приголомшена наслідками справи Бломберга-Фріча, й генерал В. фон Фріч був змушений піти з посади головнокомандувача сухопутних військ Вермахту, але проти цього знову виступила верхівка армії на чолі з генералами Г. фон Рундштедтом й Л. Бек відмовилися служити під його керівництвом. Причина незгоди генералітету зі своїм фюрером була та ж — порушення армійської субординації. Гітлер знову був змушений відступити, але знову знайшов спосіб задовольнити марнославство свого протеже. Райхенау отримав чергове підвищення по службі, будучи призначеним на посаду командувача 4-ї армійської групою (Лейпциг). Цю посаду до свого призначення на пост головнокомандувача сухопутними військами займав генерал В. фон Браухіч.
4-та армійська група включала до свого складу 14-й, 15-й і 16-й армійські корпуси. На відміну від інших трьох армійських груп 4-та армійська група не була територіальною. На Райхенау була покладена величезна відповідальність за управління всіма танковими й моторизованими військами Вермахту і створення нових. До складу його 4-ї армійської групи входили танкові дивізії під командуванням Гота і Гудеріана, і Райхенау чи не єдиний з усіх старших генералів підтримував нову танкову стратегію. Ще на початку 1920-х років він зрозумів перспективність цього роду військ і навіть переклав на німецьку мову кілька робіт, присвячених танковим з'єднанням і тактиці танкових операцій. У 1933 році він підтримав програму виробництва танків під виглядом сільськогосподарських машин. Він надавав підтримку Гейнцу Гудеріану і був причетний до розробки стратегії бліцкригу. Він використовував весь свій авторитет і вплив для захисту танкових з'єднань від розформування, про який мріяли консервативніші генерали, такі як Фріч і Бек, які вважали танкові з'єднання тільки допоміжними підрозділами для супроводу піхоти.
Очолювані Райхенау війська брали участь в аншлюсі Австрії та окупації Судетської області (жовтень 1938), а згодом Чехії і Моравії (березень 1939). У серпні 1939 року на базі 4-ї армійської групи була розгорнута 10-та армія, до складу якої входила основна частина рухомих сил Німеччини: 2 танкові, 3 легкі і 2 моторизовані дивізії, а також 6 піхотних дивізій, об'єднаних в моторизовані: 14-й, 15-й й 16-й мотокорпуси, а також 4-й і 11-й армійські корпуси. Командувачем 10-ї армії став Райхенау.
Друга світова війна
Під час Польської кампанія 1939 року 10-та армія діяла на напрямку головного удару, наступаючи на варшавському напрямку. Армія Райхенау була найсильнішою з усіх 5 німецьких армій, кинутих Гітлером на Польщу. Райхенау став одним з найвідоміших воєначальників, що відзначилися в цій кампанії.
Під час Польської кампанії всі спроби Війська Польського зупинити армію Райхенау зазнали невдачі. За кілька днів боїв його армія захопила кілька плацдармів, знищила 7-ю піхотну дивізію противника, розсіяла Краківську кавалерійську бригаду і до 13 вересня знищили велике угруповання поляків в районі Радома. Це був перший «котел» у Другій світовій війні, при ліквідації якого одних тільки полонених було захоплено 60 тис. чоловік.
Потім, розвиваючи досягнутий успіх, війська Райхенау оточили і до 19 вересня у взаємодії з 8-ю армією генерала Й. Бласковіца розгромили польські армії «Лодзь» і «Познань» й стрімко наблизилася до Варшави. У полон потрапили понад 12 000 польських солдатів. Мобільні частини Райхенау виконували безліч завдань в ході Польської кампанії і продемонстрували величезні можливості використання саме танкових з'єднань в сучасній війні. Коли головні польські сили — 12 піхотних дивізій і 3 кавалерійські бригади — відступили у напрямку до столиці, Райхенау побачив, що у нього є шанс при досить швидкому просуванні вперед відрізати їм шляхи відходу. Вже 8 вересня 4-та танкова дивізія 10-ї армії вийшла до Варшави. Головний удар було завдано силами 1-ї і 4-ї танкових армій, і до 16 вересня майже всі з'єднання польських Лодзинської і Познанської армій були оточені і ліквідовані. Після розгрому головних сил польської армії на захід від Вісли 10-та армія повернула на схід, до річки Західний Буг, де і завершила кампанію.
За Польську кампанію Вальтер фон Райхенау був нагороджений Лицарським хрестом, й отримав звання генерал-полковника.