Майкл Джо́рдан (; 17 лютого 1963) — американський баскетболіст, якого часто називають найкращим гравцем у баскетбол усіх часів та народів, багаторазовий переможець чемпіонату Національної баскетбольної асоціації в складі команди «Чикаго Буллз», дворазовий олімпійський чемпіон, відомий також як «Його повітряність».
Задрафтований під 3 номером командою «Чикаго Буллз» на драфті 1984 року. За результатами дебютного сезону здобув титул «Новачок року». До 1993 року виступав за «Чикаго Буллз». Після смерті батька в 1993 році певний час грав у бейсбол. 1995 року повернувся до баскетбольної кар'єри за клуб з Чикаго. 1998 року заявив про завершення кар'єри, але 2001-го знову повернувся в НБА і виступав за «Вашингтон Візардс». Останню гру в НБА Джордан зіграв 16 квітня 2003 року.
За свою кар'єру в НБА провів 1072 гри, його доробок за цей час становив 32292 очка, 6672 підбирання, 5633 результативні передачі, 2514 перехоплень та 893 блокшоти.
Олімпійським чемпіоном Джордан ставав 1984 року у статусі аматора та 1992-го в складі «Дрім тім» вже в статусі професіонала.
Джордан зіграв самого себе у фільмі «Космічний баскетбол» (1996). Навесні 2020 року вийшов документальний спортивний міні-серіал Останній танець, що розповідає про кар'єру Майкла Джордана під час фінального сезону із Чикаго Буллз.
У 2024 році був визнанний найбагатшим спортсменом світу зі статками 3,7 млрд доларів випередивши гольфіста Тайгера Вудса та футболіста Кріштіану Роналду.
Життєпис
Дитинство Батьки Майкла, Джеймс Джордан та Делоріс Піплс, познайомилися 1956 року після баскетбольного матчу в місті Воллес (штат Північна Кароліна). Джеймс тоді служив у військово-повітряних силах США, а Делоріс навчалася в Університеті Таскігі. Незабаром вони побралися. Батьки Майкла були середнього зросту і не вирізнялися спортивною статурою.
Майкл Джордан народився 17 лютого 1963 року в Брукліні (Нью-Йорк), де його батько навчався в училищі компанії General Electric. Майкл був четвертим з п'яти дітей: у нього два старших брати, Ларрі та Джеймс-молодший, старша сестра Делоріс та молодша сестра Розлін. Незабаром після народження Майкла сім'я переїхала до Воллеса, де його батько працював оператором навантажувача на заводі, а мати була банківською службовицею. 1970 року Джордани переїхали до більшого міста Вілмінгтона, де виріс Джеймс. Батьки Майкла отримали підвищення на роботі: Джеймс став начальником цеху і керівником відділу обладнання на заводі, а Делоріс очолила в банку відділ зв'язків зі споживачами. Сім'я стала забезпеченою та змогла дозволити собі новий будинок на узбережжі. На відміну від всіх своїх братів та сестер, що після школи підробляли та допомагали батькам по господарству, Майкл був дуже лінивий, не хотів працювати й щосили ухилявся від домашніх обов'язків. У середній школі він не особливо старався, мав проблеми з дисципліною.
Джордан займався багатьма видами спорту, але найбільше любив бейсбол і мріяв у майбутньому стати професійним пітчером. У цьому виді спорту Майкл мав деякі успіхи на дитячому рівні — у 12 років він зі своєю командою дійшов до фіналу чемпіонату молодшої ліги, пізніше став чемпіоном штату і його визнали найкращим гравцем чемпіонату. Пізніше Майкл серйозно захопився баскетболом, найпопулярнішою грою серед місцевої чорношкірої молоді. Джордан не вирізнявся високим зростом та потужною статурою. Щоб компенсувати ці недоліки він тренував стрибок. Постійним партнером Майкла був його старший брат Ларрі, з яким вони часто грали один проти одного на майданчику за будинком.
Старша школа Емслі Лейні У дев'ятому класі Джордан вже був непоганим баскетболістом. Хоча йому все ще бракувало зросту (на літо 1978 року — 175 см), Майкл вирізнявся високою швидкістю і наполегливістю. Він намагався потрапити до баскетбольної команди , але тренер, хоч і цінував ігрові якості Джордана, все ж волів формувати команду зі старших та дужчих хлопців. Непотрапляння в команду неабияк засмутило Майкла і, щоб показати тренерові його помилку, він став викладатися на повну силу на матчах молодшої шкільної команди. Граючи на позиції розігрувального захисника, Джордан демонстрував високий рівень гри і в середньому за гру набирав 28 очок. Усе наступне літо він посилено тренувався і виріс на 10 см. У десятому класі Майкл ще й встиг пограти за шкільну команду з американського футболу, брав участь в змаганнях з легкої атлетики, а також грав у бейсбол.
Хоча Майкл погано вчився в середній школі й навіть прогулював уроки, щоб пограти в баскетбол, у старшій школі він взявся за навчання і підвищив свій середній бал. Особливо добре йому давалася математика й інші точні науки.
В одинадцятому класі Майкла, який підріс до 186 см, нарешті взяли в шкільну баскетбольну команду, де під 45-м номером грав його брат Ларрі. Майкл узяв собі 23-й номер, пояснивши свій вибір бажанням стати хоча б наполовину таким хорошим спортсменом, як брат. Під цим номером він грав майже всю свою кар'єру. Зайнявши позицію важкого форварда, Джордан вдало вписався в команду й набирав у середньому 20,8 очка за гру. Він постійно працював над собою й тренувався щоранку перед школою. Під час першого сезону в шкільній команді Джордан був мало відомий серед селекціонерів і журналістів: він навіть не потрапив до списку 300 найперспективніших баскетболістів серед американських школярів 1980 року. Проте влітку того ж року він побував на зборах в Університеті Північної Кароліни в Чапел-Гілл і справив незабутнє враження на тренерський штаб університетської команди на чолі з Діном Смітом.
Після школи Майкл хотів вступити до Університету Каліфорнії (баскетбольна команда цього університету частіше за всіх вигравала чемпіонат NCAA), але звідти йому пропозицій не надходило. Джордана запрошували до себе університети Південної Кароліни і Меріленду, але найактивнішими були тренери Університету Північної Кароліни, які восени 1980 року приїхали до Джорданів, щоб умовити Майкла вибрати їхній заклад. Сім'ї Джорданів сподобався цей варіант, особливо враховуючи те, що до цього ж університету збиралася вступати й молодша сестра Майкла, Розлін. У листопаді 1980 року Майкл визначився з вибором і написав вступати до Університету Північної Кароліни в Чапел-Гілл.
Заздалегідь вирішивши питання з продовженням навчання, Джордан провів прекрасний останній сезон у шкільній лізі. У середньому за гру він робив трипл-дабл: набирав 29,2 очка, робив 11,6 підбирання і 10,1 передачі. Його команда завершила сезон з 19 перемогами і 4 поразками, хоча й не потрапила на чемпіонат штату. Самого Майкла запросили до Вашингтона для участі в матчі зірок американської шкільної ліги, у якому він зіграв дуже вдало, набравши 30 очок.
Університет Північної Кароліни Влітку 1981 року Майкл Джордан вступив до університету Північної Кароліни, де йому призначили спортивну стипендію. Своїм основним предметом він вибрав географію культури. Сусідом Джордана по кімнаті був , талановитий місцевий баскетболіст, якого Майкл добре знав за матчами шкільного чемпіонату. Баскетбольна команда Університету Північної Кароліни, «», під керівництвом тренера Діна Сміта, була однією з найсильніших у США. Вона шість разів грала у фіналі чотирьох студентського чемпіонату NCAA, а в сезоні 1980/81 досягнула фіналу чемпіонату. У команди був прекрасний склад, до якого окрім Джордана входили майбутні зірки НБА Сем Перкінс і Джеймс Ворті. Дін Сміт завжди робив ставку на командну гру, в якій навіть найзоряніший гравець мусив жертвувати власною індивідуальністю заради успіху команди.
На початках Джордан нервував у новому для себе оточенні, в команді, де його партнерами були гравці набагато вищого рівня порівняно зі школою. Сміт став награвати Майкла на позиції атакувального захисника з акцентом на оборону, що було незвичним для Джордана, звиклого бути націленим на атаку форвардом. Проте, Майклові дуже швидко вдалося призвичаїтись до нової для себе ролі, добре проявити себе в тренувальних іграх, і на початку сезону 1981/82 Сміт ввів Джордана до стартової п'ятірки.
Регулярний сезон 1981/82 «Тар Гілс» завершили на першому місці в конференції Атлантичного узбережжя з 32 перемогами та 2 поразками. Джордан в середньому за гру набирав 13,4 очка, і його визнали найкращим новачком конференції.
У півфіналі плей-офф студентського чемпіонату команда з Північної Кароліни обіграла сильну команду Університету Х'юстона, у складі якої вирізнялися Хакім Оладжувон та Клайд Дрекслер, і вийшла до фіналу, де в суперники їй дістався Джорджтаунський університет з потужним центровим Патріком Юінгом. Джордан став головним героєм фіналу, коли за рівної гри на останніх хвилинах матчу двічі виводив свою команду вперед, а останній його кидок у стрибку приніс Університету Північної Кароліни переможні очки й чемпіонський титул. Пізніше Джордан називав цей кидок поворотним у своїй баскетбольній кар'єріqtd. in Lazenby, Roland. «Michaelangelo: Portrait of a Champion». Michael Jordan: The Ultimate Career Tribute. Bannockburn, IL: H&S Media, 1999. pg. 128..
Впродовж трьох сезонів виступів за Університет Північної Кароліни Джордан у середньому за гру набирав по 17,7 очка, реалізуючи 54 відсотки кидків, і робив 5 підбирань. Майкла вибрали в першу збірну зірок NCCA All — American у перший (1983) і другий (1984) сезони. 1984 року Джордан здобув та звання Гравець Року, і за рік до закінчення навчання покинув університет Північної Кароліни, щоб взяти участь у драфті НБА 1984 року. Згодом Джордан повернувся в цей університет, і 1986 року здобув ступінь бакалавра з географії культуриMorris, Mike. «The Legend: A Highlight — Reel History of the NBA's Greatest Player». Michael Jordan: The Ultimate Career Tribute. Bannockburn, IL: H&S Media, 1999. pg. 67..
Панамериканські ігри — 1983 Навчаючись у коледжі, Джордан увійшов до складу збірної США з баскетболу. На Панамериканських іграх 1983 року в Каракасі (Венесуела) збірну очолював тренер Джек Гартман (Університет Канзасу). Команда США, більше орієнтована на атаку, добре показала себе і в захисті: виграла всі 8 матчівPG 1983. html Results of Pan American Games 1983 і здобула золото на третіх Панамериканських іграх поспіль. Цим вона продовжила серію своїх перемог до 28 матчів. Разом з Джорданом за збірну виступали такі майбутні гравці НБА, як , Кріс Маллін, Веймен Тісдейл і Сем Перкінс. На турнірі Джордан набирав у середньому 17,3 очка за гру й був найрезультативнішим гравцем команди. Збірна США виборола путівку на літні Олімпійські ігри 1984 року.
Олімпійські ігри — 1984 На літніх Олімпійських іграх 1984 року в Лос-Анджелесі у складі команди США не було професіоналів з НБА, але й попри це її склад вражає — Майкл Джордан, Патрік Юінг, Кріс Маллін і Сем Перкінс. Джордан і Юінг були капітанами команди. У першому ж матчі групового турніру американці розгромили збірну Китаю з рахунком 97:49. В усіх 10 матчах було здобуто перемоги. Джордан став лідером команди за результативністю, набираючи в середньому 17,1 очка за гру, і його визнали найкращим гравцем олімпійського турніру.
Драфт — 1984