Софро́ній (в миру Дмитрук Дмитро Савич; 15 лютого 1940, с. Мнишин Гощанського району Рівненської області — 22 червня 2020) — архієрей Української православної церкви (Московського патріархату)У статті на позначення Української Православної Церкви у єдності з Московським Патріархатом використовуються її офіційні назви — Українська Православна Церква, Київська Митрополія або УПЦ, у 1992-2020 рр., митрополит Черкаський і Канівський.

Один з основних прибічників канонічної автокефалії Української православної церкви , вважався лідером «проукраїнського крила» в УПЦ (МП)Тож яку державу вони будують?.

Біографія Дмитро Савович Дмитрук народився 15 лютого 1940 року в селі Мнишин Гощанського району Рівненської області.

Після закінчення середньої школи у 1957 році працював на будівництві. З 1960 року служив у лавах Радянської армії.

З 1962 по 1966 роки навчався у Московській духовній семінарії, з 1966 по 1970 роки — у Московській духовній академії, після закінчення якої отримав науковий ступінь кандидата богослов'я. З 1970 по 1972 роки працював при Московській духовній академії професорським стипендіатом, співробітником Церковно-археологічного кабінету і старшим екскурсоводом, викладав у Московській духовній семінарії.

24 листопада 1968 року висвячений у сан диякона. 12 квітня 1971 року прийняв чернецтво з ім'ям «Софроній» на честь святителя Софронія Іркутського. 7 січня 1973 року висвячений у сан ієромонаха. У 1977 році зведений у сан ігумена.

У 1974—1979 роках викладав у Московських духовних академії і семінарії.

З жовтня 1979 року був настоятелем Храму Різдва Пресвятої Богородиці в селі Старий Коврай Чорнобаївського району Черкаської області. У 1980—1987 роках був настоятелем Храму Різдва Пресвятої Богородиці в Черкасах, у 1987—1989 роках — настоятелем Спасо-Преображенського храму в місті Городище Черкаської області, у 1989—1992 роках — настоятелем Борисо-Глібського собору в місті Бориспіль Київської області, благочинним Бориспільського округу.

У 1992 році зведений у сан архімандрита.

9 серпня 1992 року у Пантелеймонівському храмі Києва висвячений на єпископа Черкаського і Канівського, керівника новоствореної Черкаської єпархії.

3 листопада 2000 року зведений у сан архієпископа.

З 1 жовтня по 30 грудня 2001 року тимчасово керував Полтавською єпархією.

24 вересня 2008 року зведений у сан митрополита.

Помер 22 червня 2020 року після довготривалої хвороби. Похований на території Михайлівського кафедрального собору в Черкасах.

Погляди Митрополит Софроній був основним і відкритим прибічником автокефалії Української православної церкви серед її єпископату.

2005 року, після Помаранчевої революції, митрополит Софроній звернувся до єпископату УПЦ, закликавши негайно домагатися автокефалії для УПЦ, користуючись сприятливою політичною ситуацієюФотографія звернення:

Єпископат відкрито не підтримав звернення, але, водночас, не прозвучало ніякого засудження і не було застосовано жодних санкцій. Надалі митрополит Софроній продовжував відстоювати свою позицію.

2008 році на Архієрейському Соборі УПЦ МП, що відбувався напередодні візиту в Україну патріархів Константинопольського та Московського, під час обговорення зміни статусу із «самоврядної Церкви з правами широкої автономії» на власне автономну Церкву був єдиним, хто активно підтримав цю ідею.

2008 року архієпископ Софроній був зведений у сан митрополита. Ймовірно, це було обумовлено бажанням єпископату врівноважити активну проросійську політику митрополита Одеського Агафангела рівним за статусом архієреєм з активною патріотичною позицією.

2018 року митрополит Софроній заявив в інтерв'ю виданню «Главком»:

Наприкінці 2018 заявив що він «ні туди ні сюди» і що МП не залишиться."Я не згадую під час служби патріарха … У незалежної держави повинна бути незалежна церква. А виходить так, що ніби ми і незалежна держава, а ліземо у тенета до греків. А яка різниця, Константинополь чи Москва? Я би вам сказав зараз, що слід далі робити, якби я у руках тримав Томос, знав, про що там написано. Тож дочекаймося." Після отримання ПЦУ Томосу про Автокефалію митрополит так і не перейшов до неї.

Нагороди

Державні Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (1 грудня 2018) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю Орден «За заслуги» I ст. (22 січня 2014) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю Орден «За заслуги» II ст. (22 липня 2008) — За вагомий особистий внесок у розвиток духовності в Україні, багаторічну плідну церковну діяльність та з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі Орден «За заслуги» III ст. (15 травня 2003) — за вагомий особистий внесок у відродження духовності, утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, активну миротворчу та благодійну діяльність

Церковні Орден преподобного Сергія Радонезького II ступеня (Російська православна церква) Орден святого рівноапостольного князя Володимира II ступеня (Російська православна церква)

Світські Орден козацької слави II ступеня Був Почесним громадянином Черкас.

Інтерв'ю Архиєп. Софроній (Дмитрук): «Наш подвиг сьогодні — достойне свідчення про Христа» (2002) «Альтернативи незалежній Українській церкві немає» (15.07.2005) Архиепископ Черкасский Софроний пригрозил предать нынешних «слуг народа» анафеме (6.04.2007) Архиепископ Софроний: «Теперь Черкасщина не выжженный пустырь…» Черкасской епархии Украинской Православной Церкви — 15 лет (14.08.2007) Архиепископ Черкасский и Каневский СОФРОНИЙ. «Гибель православних храмов нужно воспринимать как наказание Божие для вразумления и как отнятие святыни за грех» Архиепископ Черкасский и Каневский Софроний: «Благодать Божия есть в каждом освященном храме» Митрополит Софроній (Дмитрук): «Я особисто схиляюся перед гетьманом Іваном Мазепою, я вважаю його однією з найбільш значущих постатей в історії України» (15.05.2009)

Примітки

Посилання Біографія на офіційному сайті УПЦ Слово архімандрита Софронія (Дмитрука) при нареченні його в єпископа Черкаського і Канівського Звернення до єпископату Української Православної Церкви