Пові́трянодеса́нтні війська́ Німе́ччиниДослівно: Парашутно-піхотні війська Німеччини. від — парашут та — піхотинець, єгер, мисливець () — високомобільний елітний рід військ Збройних сил Німеччини, який складається з військових з'єднань, частин і підрозділів легкоозброєної піхоти, що призначені для доставки повітрям у тил противника та ведення активних бойових дій у його тиловій смузі. Вперше в складі Збройних сил країни парашутні підрозділи були сформовані всередині 1930-х років; однак чіткого розподілу між видами збройних сил визначено не було, тому війська входили як до складу Сухопутних військ, так й до складу Люфтваффе і навіть Ваффен-СС. Після війни та створення цих військ, як у Західній так й у Східній Німеччині, парашутні частини утворювалася в складі сухопутних військ. Десантний компонент ННА після розпаду соціалістичної Німеччини та об'єднання Німеччини розпущений.
За станом на 1 червня 2013 Збройні сили Федеративної Республіки Німеччини мали у складі Бундесверу одну дивізію спеціальних операцій ( та одну дивізію аеромобільних операцій ().
Від 2015-го у ці війська скорочено до повітрянодесантної бригадиGerman Luftlandebrigade 1 ~ 60th Anniversary .
Зародження й формування ПДВ Німеччини
Німецьке військове відомство на чолі командувачем Люфтваффе й міністром авіації Рейху рейхсмаршалом Г.Герінгом цікавилося розвитком парашутних частин в інших країнах ще з середини 30-х років. Потенціал нового роду військ якнайкраще вписувався в концепцію бліцкригуНенахов Ю. Войска спецназначения во второй мировой войне. — Мн.: Харвест, М.: ACT, 2000.: проведення блискавичних глибоких наступальних операцій із проривом у глибину розташування противника потужних танкових клинів із одночасним застосуванням повітряного десанту, який мав швидко захопити та утримувати до підходу основних сил стратегічні об'єкти — важливі райони місцевості, мости, укріплені райони, вузли зв'язку, важливі острови тощо.
Формування парашутних частин почалося практично одночасно як у сухопутних військах, так і у повітряних силах Третього Рейху. 1 жовтня 1935 року поліцейський загін особистої охорони генерала Германа Герінга був переведений до складу Люфтваффе як окремий полк «General Göring». Таким чином, у складі полку «Генерал Герінг» був сформований 1-й піхотний (парашутний) батальйон, згодом розгорнутий у полк. Значна кількість бійців нової частини пройшли серйозне бойове загартування під час кровопролитної війни в Іспанії у складі відомого «Легіону Кондор».
29 січня 1936 року був офіційно виданий наказ на створення повітрянодесантної частини в складі повітряних сил Третього рейху.
Погляди на застосування парашутних військ та початок їх формування В основі усіх найбільших повітрянодесантних операцій, проведених німецькими десантниками, лежала головна ідея: атакою з повітря створити кілька опорних пунктів, аби зламати зсередини систему оборони противника, в подальшому, зосередивши на одному з створених опорних пунктів усі наявні сили, завдати ударів по усім слабким місцям в обороні противника, та «розтектися» подібно чорнильній плямі в тилу противника. Цій тактиці — «тактиці чорнильної плями» — німці віддавали перевагу в усіх повітрянодесантних операціях на противагу «тактиці килима», що застосовувалася союзниками та полягала в тому, що на місцевості, яка підлягала захвату, парашутисти від самого початку розкидалися рівномірно. «Тактика чорнильної плями» виправдала себе як у Голландії та Бельгії, так й на Криті.Проф. Хейдте: Парашютные войска во Второй мировой войне.
До кінця 1939 року батько німецького десанту генерал-майор Курт Штудент сформував першу велику бойову одиницю десантних військ — 7-му авіадивізію. З осені 1937 року, під час Судетської кризи планувалося застосування десантників Штудента. 1 жовтня 1938 мав початися похід проти Чехословаччини, але до бойових дій так і не дійшло: «Мюнхенська змова» керівників Англії та Франції з Гітлером поставила чехів перед необхідністю капітуляції.
1 січня 1939 року парашутний батальйон сухопутних військ був переданий до складу Люфтваффе, й згодом був розгорнутий у 3-й парашутний полк) та в подальшому спрямований на посилення 7-ї авіадивізії. З цього часу набір особового складу, навчання, забезпечення й оперативне керівництво німецькими парашутистами повністю перейшли під контроль Люфтваффе.
Друга створена дивізія — 22-га планерна — була звичайним піхотним з'єднанням, натренованим і екіпірованим для перекидання повітрям. Для штурмових операцій дивізія була не придатна й призначалася лише для швидкого посилення першої хвилі десанту у випадку захоплення парашутистами придатних для висадки майданчиків.
Навесні 1940 року, після проведення всебічної підготовки, німецькі збройні сили отримали у своє розпорядження потужний десантний компонент у складі 7-ї авіаційної (повітряної) і 22-ї піхотної (планерної) дивізій.
Бойові операції
Польща, Данія та Норвегія Вперше німецькі парашутисти пішли в бій ще під час вересневої кампанії 1939 року. Щоправда, задіяні були тільки окремі десантні підрозділи, які закидалися в тил поляків з диверсійними й розвідувальними цілями (зокрема, у ході рейду через Віслу, коли парашутисти втратили кілька людей загиблими й пораненими у сутичці під містечком Воля-Гуловська). Основні сили повітрянодесантних військ, зосереджені на сілезьких аеродромах, що планувалися для захвату мостів та інших важливих об'єктів, так й не отримали наказу на виліт до Польщі — темпи наступу моторизованих колон Вермахту виявилися настільки високими, що важливі об'єкти захоплювалися авангардами сухопутних військ без участі парашутистів.
Справжнє бойове хрещення парашутисти отримали в ході норвезької кампанії 1940 року.
На самому початку вторгнення до Скандинавії мав діяти 1-й парашутний батальйон. Дві його роти мали захопити аеродром Форнебю неподалік столиці Норвегії Осло, і утримувати його до підльоту посадочного десанту з 163-ю піхотною дивізією. 3-тя рота повинна була захопити аеродромом Сола, головну базу норвезьких ВПС, а 4-та рота захопити два данські летовища у Ольборзі та Вординбурзький міст.
Вранці 9 квітня 1940 року розпочалася висадка десанту на територію Данії та Південної Норвегії. Й хоча практична реалізація завдань операції була дуже далека від запланованої, більш того німці зазнали великих втрат, однак задача була виконана. Набагато складніше та драматичніше розвивалися події в Північній Норвегії. В районі Нарвіка для деблокування гірських стрільців була скинута рота десантників. Однак, їх відразу ж виявили відступаючі норвезькі частини, які дали рішучу відсіч. Більша частина парашутистів загинула у збитих літаках. Ті, хто залишився у живих (близько 60 чоловік), окопалися на схилі гори, яку повинні були захопити, та продовжували вести бій у складних умовах ще 4 доби, поки не скінчилися усі боєприпаси. Після чого німецькі десантники, яких на той момент лишалося 34, були змушені здатися у полон.
Французька кампанія (1940) Після завершення Норвезької операції усі парашутні частини були спрямовані на участь у двох самостійних десантних операціях у Північній Бельгії та Голландії. Усього в операції було задіяне 6800 парашутистів; 7-ма й 22-га дивізії були зведені до імпровізованої повітрянодесантної корпусної групи під загальним керівництвом командувача 2-м повітряним флотом генерала А. Кессельрінга.
Десант на форт Ебен-Емаель
Вторгнення до Бельгії в травні 1940 року виявилося найбільш вражаючим тріумфом німецьких парашутистів. Під командуванням Штудента вони провели ретельно сплановану операцію з утворення пролому в системі потужних оборонних укріплень на бельгійському кордоні, що будувалася з урахуванням досвіду Першої світової війни. Її ядром був прикордонний надпотужний форт Ебен-Емаель та фортеці Льєж і Антверпен.
Для захоплення форту Ебен-Емаель Штудент створив спеціальний штурмовий загін на чолі з гауптманом Вальтером Кохом. Загальна чисельність загону, що поділявся на 4 групи, склала 11 офіцерів, а також 427 унтер-офіцерів і солдат. Основна штурмова група «Граніт», чисельністю 85 чоловік, під командуванням сапера оберлейтенанта Р.Вітціга призначалася для безпосередньої атаки форту. Група «Сталь» призначалася для захоплення Вельдвезельтського мосту, група «Бетон» — Вренховенського мосту, група «Залізо» — Каннського мосту.
Рано-вранці 10 травня 1940 розпочалася висадка десанту на визначені цілі. Висадка пройшло вдало — й атака об'єктів розпочалася без гаяння часу. З цього моменту для гарнізону Ебен-Емаль почалося справжнє пекло. Гарнізон Ебен-Емаль, який багаторазово переважав німців за чисельністю (1200 осіб) у відкритий бій з супротивником вступити не зміг — усі виходи були зруйновані та заблоковані, гармати виведені з ладу. Німці протрималися у форті всю ніч з 10 на 11 травня, доки до них не підійшло підкріплення. Отримавши допомогу, німці розпочали штурм укриттів й гармат противника, що залишалися. Незабаром форт капітулював, усього за 24 години від початку вторгнення до Бельгії, відкривши тим самим дорогу німецьким військам углиб країни.
Голландія На «фортецю Голландія» було вирішено скинути кілька десантів. Якщо чисельність угрупування, виділеного проти Бельгії, не перевищувала 500 чоловік, то на Нідерланди десантувалося учетверо більше парашутистів, не враховуючи 22-ї авіадивізії, що призначалася для посилення десанту першої хвилі. Основними цілями десанту були мости у Мурдейку та Дордрехті, а також аеродроми у Ваалхавені, де висаджуватиметься 22-га дивізія та Валкенбюрзі. Попри те, що парашутисти потрапили під вогонь безпосередньо під час приземлення, їм пощастило у ході короткого бою захопити свої цілі: вони практично миттєво захопили мости й утримували їх до підходу основних сил.
На аеродромі у Валкенбурзі усе склалося набагато гірше. Голландці, що очікували напад з повітря, відкрили вогонь по літаках парашутистів, коли ті з'явилися в зоні видимості. Втративши кілька десятків літаків, німці почали висадку другого ешелону посадочним способом. Однак лісовий ґрунт аеродрому виявився занадто м'яким, а посадочна смуга була загороджена в'язками колод, завбачливо встановленими голландцями. Після перекидання декількох літаків німці змушені були відступити. А через запеклий опір голландців довелося відступити й тим парашутистам, яким вдалося висадитися.
Незважаючи на окремі складнощі та локальні провали, застосування повітрянодесантних військ у війні проти країн Заходу завершилася грандіозним успіхом, досягнутим ціною невеликих втрат — 290 убитих, 480 поранених і 439 зниклих безвісти. Потужна підтримка з боку парашутистів стала основним фактором успіху бліцкригу. Головний висновок із цієї кампанії — фактором успіху був стрімкий підхід головних сил на допомогу частинам, які висадилися.
Успіхи 7-ї повітряної дивізії в Голландії та Північній Бельгії спонукали німецьке верховне командування збільшити чисельність парашутних військ. На початку літа 1940 року XI повітряний корпус перетворений на парашутний, який очолив Курт Штудент.
Операція «Маріта» У квітні 1941 року після скасування плану вторгнення в Англію парашутистів направили на Середземноморський театр воєнних дій, де вони взяли участь у вторгненні в Грецію. В ході битви, частини греків та союзників були розгромлені, й прагнули відступити до Пелопоннесу, де організувати оборону на материковій частині Греції, з'єднаної з материком вузьким перешийком Істм. Німецьке командування вирішило зірвати план супротивника та «запечатати» його на півночі від Коринфського каналу, зайнявши перешийок раніше за англійців. В операції взяли участь 2 батальйони 2-го парашутного полку, які повинні були десантуватися на обидві сторони мосту.