Броне́цький замок — руїни замку в селі Бронька Іршавського району Закарпатської області. Також відомий як , . Це одна з найбільш ранніх середньовічних камяних фортифікацій краю.

Місце для спорудження укріплень було вибрано на вершині крутої скелястої гори Царська, що підноситься на схід від села Бронька. Біля підніжжя гори протікає річка Бронька, яка огинає її з трьох сторін (з півдня, заходу і північного заходу), створюючи своїм руслом петлю, в центрі якої і перебуває замкова гора, відома серед місцевого населення під назвою «Царська» (урочище "Царська гора "). Багато вчених робили розкопки, було знайдено чимало цінних речей з часів існування замку. Навіть місцеві школярі під час походу знайшли стародавню булаву.

Пам'ятка визнана непридатною до подальшого археологічного вивчення, оскільки повністю позбавлена культурного шару в результаті проведення як законних, так і незаконних розкопок. Навесні 2008 року в рамках програми Інституту карпатознавства Ужгородського національного університету з вивчення замків Закарпаття була організована археологічна експедиція, яка досліджувала залишки Бронецького замку. У ході обстеження було виявлено безліч слідів «роботи» чорних археологів, які практично повністю знищили культурний шар на більшості ділянках вершини пагорба.

Історія

В епоху міді і бронзи, близько 4-5 тис. років тому, гора була заселена першими поселенцями, які могли використовувати вершину височини як притулок. У 2008 році під час обстеження гори були виявлені скромні сліди перебування на плато гори перших поселенців — кілька фрагментів ліпної кераміки від бічних стінок судин.

В 2-ій ​​половині 13 ст., через деякий час після руйнівного монголо-татарської навали, на горі будуються перші укріплення. До вершини не ведуть зручні шляхи, укріплення займали невелику площу, а з гори відмінно проглядалася навколишня місцевість — все це дає підставу припустити, що на Царській горі виникло не класичне укріплене житло феодала, а дозорно-контрольний пункт. Археологічні обстеження гори, проведені в 2008 році, показали, що основою для житлового будови замку служила погано підготовлений ​​майданчик, який навіть попередньо не стали вирівнювати. Ймовірно, це свідчить про те, що форпост зводився поспіхом.

23 травня 1273 року Бронецький замок згадується в грамоті угорського короля Ласло IV Куна, де сказано, що він прийняв до двору магістра Петра з року Чак за участь у відвоюванні Бронецького замку. Замок був взятий у ворогів його батька, короля Іштвана V. Грамота пов'язана з подіями десятилітньої давнини, тоді під стінами замку проходили військові дії між угорським королем Белою IV (1206–1270) і його сином Іштваном V (1239–1272), який неодноразово зазіхав на владу свого батька, піднімаючи проти нього повстання (Fugedi, 1977, old.104).

Замок також згадується 1290 р. в грамоті Ендре III (1265–1301), останнього короля Угорщини з династії Арпадів. Ендре III був змушений вести боротьбу з іншим претендентом на угорський трон — герцогом Альбрехтом Австрійським (1255–1308), що видавав себе за самозванця брата короля Ласло IV. Король Ендре ІІІ наказав Мігалю Убулфі тримати оборону замку до його прибуття. Після року боротьби Альбрехт відмовився від подальшої боротьби і уклав мирний договір у 1291 році з королем Угорщиною. За одною з умов цього договору Ендре III належало зруйнувати кілька невеликих прикордонних фортець. Можливо, у число цих укріплень, яким договір підготував незавидну долю, потрапив і Бронецький замок, а можливо через пункт 24 королівського закону 1291 року про грабіжницькі укріплення. У документі від 1321 року згадуються лише руїни замку

У 1336 р. згадується в межових описах місцевості, як «destructum castrum Baranka», тобто «зруйнований Бронецький замок». Очевидно, до середини 14 століття життя на замчищі повністю завмерло, укріплення було надовго занедбане. У всякому разі, археологічні знахідки, що відносяться до основного етапу життя на замчищі, відносяться до періоду 2-ї пол. 13 — поч. 14 ст.

Угорський дослідник та історик Шандор Ковач вважає, що в зруйнованому замку влаштувалася група розбійників, які використовували укріплення на горі як притулок, поки не були розгромлені в 1471 році. Про лігво розбійників на горі розповідають місцеві легенди. Ці легенди дали підставу деяким дослідникам вважати, що замок належав феодалу-лицареві, який займався пограбуваннями та розбоєм. Під час обстеження замчища в 2008 році було знайдено незначну кількість матеріалу 15 століття, що підтверджує версію про використання в цей період руїн замку, ймовірно, як притулок. В замку знайшли монету - австрійський пфеніг 1270 року.

1454 р. датована перша письмова згадка села Бронька, на східній околиці якого стояв замок.

Розташування і план замку

Основою для замку слугував овальний майданчик, витягнутий по осі захід-схід (з незначним відхиленням). Розміри плато (35 х 14 м) обмежували площу замку. Майданчик, на якому знаходився замок, не вирівнювали, і тому вона зберегла перепад висот — західний край плато піднятий над його східною ділянкою.

В ході обстеження гори було виявлено наявність 2-х кам'яних будівель:

У східній частині майданчика була зведена кругла в плані вежа. Її зовнішній діаметр — 7,8 м, товщина стіни — 1 м. Вежа, ймовірно, була домінантою замку, її могли використовувати як дозорний пункт, а також як укріпленяя, що прикриває найбільш доступний для підйому схил. Південна частина башти межує зі скельним виступом 3-метрової висоти, в основі якого була влаштована штучна печера, де зберігали провіант.

У західній частині майданчика знаходиться друга кам'яна будівля — прямокутна в плані споруда, яка, мабуть, виконувала житлові функції. Розміри будови — 13,6×7,6 м, товщина стін — 1 м. Північна стіна будівлі межує з крутим (45 ˚) схилом. Західна стіна межує з прямовисними скельними виступами. Південна і східна стіни будівлі виходять на майданчик плато — замковий двір. Ймовірно, вхід до приміщення знаходився з південної сторони — тут між стіною будівлі і крутим (45 ˚) південним схилом гори знаходилася порівняно рівна площадка шириною близько 3 метрів.

На основі знайденого археологами остеологічного (кісткового) матеріалу можна зробити висновок, що мешканці замку займалися полюванням на кабанів, козуль, оленів і вовків, а так само риболовлею. У їжу вживалося так само м'ясо свиней і корів.

Угорський військовий історик Шоош Елемер (1844 — 1929), відомий дослідник фортифікаційних об'єктів, віддалено займався вивченням замку на Царській горі. На основі одержаних у результаті обстеження даних, він створив умовне зображення Бронецького замку. На своєму малюнку він зобразив витягнуте замчище, що складається з 3-х терас. Замчище по периметру захищала лінія кам'яних зубчастих стін. Дві інші поперечні стіни/вали відокремлювали один від одного тераси замку, створюючи три відносно ізольованих замкових двори, яку з'єднувались між собою воротами. Щоб потрапити до головного верхнього двору, потрібно було послідовно подолати 3 лінії укріплень. Ворота в зовнішній стіні, на думку Шооша Елемера, були влаштовані в башті. На території верхнього двору автор малюнка розмістив ізольовану від інших укріплень головну вежу, що знаходиться в центрі майданчика, а так само схематично зобразив декілька будівель. Головна вежа була круглою в розрізі та складалася з 5 ярусів. Вхід в башту знаходився на рівні 2-го ярусу. Зображення замку авторства Шооша Елемера не повністю збігаються з матеріалами розкопок, тому його версія — це тільки авторське припущення.

Легенди

Цар Бринда

У той час правив дуже поганий цар Бринда. Є багато легенд, віршів та приказок про нього, і всі вона різні. Він знущався з людей, змушував їх працювати, відбирав худобу. Люди не хотіли терпіти, але ж і боялися щось сказати. Коли Бринда чув, що люди з чимось не згідні, то посилав своїх людей, щоб вони розправились з ними. Якось одного вечора терпець у людей урвався і вони вирішили зробити по-своєму: запрягли овець, корів, свиней, биків, прив'язали їм на роги свічки і запалили їх. Цар, коли побачив, то так злякався, що наказав своїй дружині тікати, бо наступають вороги. В Бринди кінь, імя якого Татош, був незвичний, в нього були копита не так, як у всіх коней, а навпаки. Коли він тікав, перескакуючи з однієї гори на іншу, впав у прірву, але тіла так і не знайшли, а на тому місці залишився слід від копита.

Чарівний кінь Татош

Хто б це не був, у легендах володаря Бронецького замку називають не інакше, як Чорний лицар, котрий їздив на чарівному зловісному коні Татоші. Цей незвичайний кінь мав усього три ноги, підкови на яких були прибиті навпаки. Однак при цьому він міг стрибати по вершинах гір, та навіть з одного гірського хребта на інший. І ніхто не міг цього коня ні впіймати, ні наздогнати, ні навіть відстежити, куди той прямує. Шукачі древніх високорозвинених цивілізацій вбачають у ньому прадавній гелікоптер або інший супершвидкісний літаючий пристрій. А ось місцеві жителі пояснюють усе банальною «чортівською силою» коня Татоша та злими чарами зловісного володаря замку.

Так чи інакше, суперкінь давав неабияку військову перевагу, бо, за легендами, Чорний лицар був непереможний, доки народ не вдався до хитрощів. Автором ідеї, як прогнати могутнього лиходія, згідно з переказами, була «одна баба», натомість за іншими джерелами, мукачівський князь Федір Корятович (? – 1415), до котрого люди врешті звернулись по допомогу. Мудрий князь нібито велів зібрати з навколишніх сіл усіляку худобу і птицю: биків, кіз, овець, свиней, качок, гусей та курей. Після чого озброєні селяни та дружинники запалили смолоскипи й погнали худобу просто на замок. Здійнявся нелюдський рев, усюди горіли вогні, щось химерне насувалося на фортецю. Від жаху охорона замку розбіглася, а Чорний лицар піднявся зі сну ні живий ні мертвий, злякався, сів на Татоша, та й почав утікати… Але з остраху попрямував не в той бік, кінь скочив на слизьку засніжену вершину й посковзнувся, а лиходій полетів у прірву, та й розбився. Після смерті свого володаря Бронецький замок упав під натиском народного гніву, і з тих пір лежить у руїнах.

Зачаровані скарби Чорного лицаря

Місцеві легенди, однак, розповідають, що в горі під замком є таємні підземелля, у яких досі лежать незліченні скарби Чорного лицаря. Багато хто хотів відкопати їх, але це, кажуть, неможливо. Бо на них сидить чорт з чорною, як смола, бородою по коліна й охороняє їх від усякого випадкового мандрівника чи шукача скарбів. А хто туди зайде, той назавжди позбудеться розуму… Утім як можна зупинити справжніх шукачів скарбів? Чари та магія ще більше захоплювали багатьох відчайдухів, котрі досі намагаються знайти незліченні багатства Чорного лицаря. У той же час невгамовні шукачі древніх високих технологій кажуть, що чорт – це випромінювач психологічної зброї…

І як завжди буває в подібних легендах, знайшовся один сміливець, який не побоявшись ні чорта, ні магії, таки знайшов під руїнами Чорного замку приховану печеру, та й заліз туди в пошуках багатства. І дійсно знайшов він там коштовності у величезній кількості, приніс їх додому, та й почав рахувати. Аж раптом зробилося йому зле, і він захворів. Пролежав так цілий рік, і вже думали, що помре. Але порадили сходити до ворожки. Та наказала віднести всі коштовності туди, звідки взяв, бо вони, мовляв, закляті й щастя нікому не принесуть, лише біду. Чоловік послухав і зробив усе, що вона веліла, та й дійсно почав одужувати. Про місце знахідки відтоді нікому ні слова…

Принцеса та розбійник

Ще одна цікаву легенду про загибель Бронецької фортеці записана Іваном Хлантою у книзі про закарпатські замки. Було це за правління угорського короля Андрія ІІІ, якому в той час належав замок. Кажуть, король так полюбив цей мальовничий гірський край, що вирішив відсвяткувати в замку і весілля своєї онуки Габріелли. А перед цим оголосив по всьому світу, що віддасть її лише за того, хто може кинути камінь з річки Боржавки аж на вершину гори.