Інтерпретація — дослідницька діяльність, пов'язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в інтерпретації виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку.

Предмет інтерпретації

Предметом інтерпретації можуть бути:

будь-які елементи літературного твору (фрагменти, сцени, мотиви, персонажі, алегорії, символи, тропи і навіть окремі речення та слова), співвіднесені з відповідним контекстом твору або позатекстовою ситуацією; літературний твір як цілість, коли у творі й поза ним відшуковується те завуальоване, приховане, що з'єднує усі компоненти в одне ціле й робить твір неповторним; літературна цілість вищого порядку, ніж літературний твір, наприклад, творчість письменника, літературна школа, літературний напрям, літературний період.

Історія

Інтерпретація існувала вже в античній філології («алегоричне» тлумачення текстів), в середньовічній екзегетиці (християнська інтерпретація язичницького переказу), в епоху Відродження («критика тексту»), Реформації (протестантська екзегетика XVII ст.). У цей час вона чітко не відмежовується від герменевтики.

Перші спроби виразного розмежування мають місце на зламі XVIII—XIX ст., коли герменевтика починає тлумачитися як теорія будь-якої інтерпретації, як всеохопна наука про «мистецтво розуміння». Теорія інтерпретації у зв'язку із загальною теорією герменевтики стає одним із найпопулярніших предметів наукових дискусій у 70— 80-ті XX ст. Виразно вималювались у них дві протилежні тенденції з проміжною третьою:

об'єктивістська (редукційна): вважається, що значення, надане літературному творові автором, чи первісне значення самого тексту є визначальним і інтерсуб'єктивно пізнавальним (Е. Гірш, П. Югл, М. Абрамс); суб'єктивістська: вважається, що значення тексту відносне; не текст детермінує інтерпретації, а інтерпретація є продовженням тексту (С. Фіш); раціональна: виходить з того, що значення літературного твору — це результат «діалогу» (М. Бахтін та його послідовники) чи «інтеракції» (В. Ізер, Юлія Крістева) між текстом і його реципієнтом. Свободу діалогу передбачають «недовизначеність», «недоокресленість», схематичність літературного твору, помічені ще Ф.-В.-Й. Шеллінгом, О. Потебнею, Р. Інгарденом.

У сучасному літературознавстві інтерпретація у найдосконаліших проявах пов'язується з такими напрямами наукових досліджень, як психоаналітична критика, марксизм, екзистенціалізм, «нова критика», лінгвопоетика. Спільним для них є єдина основа — герменевтична теорія інтерпретації.

Див. також

Аналіз літературного твору Герменевтика

Література

Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 Умберто Еко «Інтерпретація та історія» Поль Рікер «Що таке текст? Пояснення і розуміння» Сьюзен Зонтаґ «Проти інтерпретації» Ганс-Ґеорґ Ґадамер «Що мусить знати читач?»

Посилання