Історичній області Македонія на території сучасної Греції присвячена стаття Македонія (Греція). Див. також Македонія (історична область).

Старода́вня Македо́нія (), також Македонське царство — антична грецька держава північної частини Стародавньої Греції (розташовувалася в основному на території сучасної Греції), яка на заході межувала з давньогрецькою державою Епір і на сході — з Фракією. Звідси Александр Македонський розпочав свій легендарний похід на Персію, який завершився підкоренням усієї Азії.

Географія Македонію прийнято ділити на дві частини: Нижня Македонія є прибережною рівниною, оточеною горбами з усіх боків, крім сходу, Верхня Македонія – велике плато за пагорбами, яке, своєю чергою, оточене гірськими хребтамиStrab. VII. fr. 10.

Історія Раннє царство

Наприкінці бронзового століття Південною Македонією проходила межа розселення грецьких племен. Перша Македонська держава була заснована на початку IX століття до н. е. грецькою династією Аргеадів, переселенців з південного грецького міста Аргоса (звідси і назва — Аргеади). Перший цар Македонії — Пердікка I. У VII ст. до н.е. македоняни зайняли Егі, а потім і рівнину Нижньої Македонії, інші македонські племена перемішалися з іллірійцями, пеонійцями та фракійцями. У пізніший період домакедонське населення був повністю витіснено македонськими колоністами. Відносно високий відсоток назв, засвідчених у завойованих областях після 479 року до н. е., має немакедонське походженняHatzopoulos M.B. L’organisation de l’armée macédonienne sous les Antigonides: problèmes anciens et documents nouveaux.  . Athènes, 2001, арр. 5

Македонія, що успадкувала, як вважалося, землі міфічного царства Мідаса, очолювана династією Аргеадів, оформилася в самостійну державу за царя Александра I, на прізвисько Філеллін, на початку V століття до н. е. Саме за його правління починають карбувати царську монету, а Македонія, що існувала довгий час в ізоляції, вступила в контакт з Елладою і територія країни значно розширилася. До Александра I Македонію населяли різні племена, що мали власних вождів, і Царі Македонії володарювали лише номінально в районі Центральної Македонії.

Мізерні історичні документи засвідчили діяльність батька Александра, Амінти I, а вся попередня історія Македонії ґрунтується на усних переказах і легендах про прихід першого царя. Засновником царюючої династії, за Геродотом, вважається Пердікка I, виходець з Аргоса, розташованого в східній частині Пелопоннесу. За македонською оповіддю, він прийшов до Македонії разом з двома братами і спочатку пас кіз. За свідченням античних істориків македонські племена, що жили в басейні річки Аліакмон ( або ) і прилеглих плоскогір'ях, у VIII століття до н. е. почали свій рух на схід до узбережжя Егейського моря і на північ до річки Стримонас ( або ), витісняючи, винищуючи або асимілюючи місцеві племена іллірійського, фракійського, фригійського походження.

На початку V століття до н. е. Македонія і прилеглі до неї землі були підкорені перським царем Дарієм I, який допоміг македонському цареві укріпити і розширити владу над племенами. Після поразки персів експансія Македонської держави продовжувалася, і наступник Александра, Пердікка II, відчув себе досить сильним для того, щоб вступити у війну з Афінами (420-ті роки до н. е.). Під час Пелопоннеської війни Пердікка II використовував війська Спарти для придушення сепаратизму гірських племен.

Наступник Пердікки Архелай будував фортеці, проводив дороги, створив регулярну армію. При ньому значно зріс культурний вплив Еллади в Македонії, відомий Евріпід жив при дворі царя і навіть обіймав офіційну посаду. Наприкінці V століття до н. е. Македонія встановлює владу над прилеглими грецькими містами — Підною і Лариссою. Кордони Македонського царства пролягли приблизно по річці Аліакмон на півдні, що розділяла Македонію і Фессалію (область Еллади) і до річки Стрімон на сході, що відокремлює від Фракії. Піндський хребет на заході відокремлював Македонію від Епіру і Іллірії, у верхній течії Аксій (нині Вардар, або Аксіос в сучасній Греції) служив кордоном на півночі.

Незабаром після вбивства Архелая в 399 до н. е. через несприятливі зовнішні чинники і внутрішню смуту Македонське царство послабшало. Владу захопив Аероп II з династії Лінкестидів. Царі в результаті запеклої боротьби за престол між Аргеадами і Лінкестидами змінювалися швидко. До середини IV століття до н. е. країна опинилася на межі розвалу. Лише 392/391 року до н.е. Амінт III зміг дещо стабілізувати ситуацію, відновивши владу династії Аргеадів.

Піднесення Македонії

Всі македонські царі до Філіппа II мали владу, доволі обмежену племінними і клановими протиріччями. В результаті Македонія була прохідним двором для військових загонів грецьких держав, командири яких могли садити на номінальний царський трон бажаних осіб. В першій половині IV століття до н. е. країна роздиралася міжусобною боротьбою і з'явилася реальна загроза захоплення країни фракійськими та іллірійськими племенами. Саме зовнішня загроза дозволила Філіппу II сконцентрувати збройні сили, відбити зовнішній натиск і змусити до підкорення македонські клани. Далекоглядна, стратегічно вивірена політика Філіппа укріпила державу і зумовила експансію Македонського царства на територію Еллади, на той час ослаблену нескінченними розбратами.

За царя Філіппа II (359 — 336 роки до н. е.), територія Македонії розширилася і включила Пангей, багатий золотими Пангейськими копальнями, Халкідіку, всі грецькі міста-поліси на фракійському узбережжі Егейського моря, землі іллірійців на сході і пеонійців на півночі. Епір і Фессалія стали васальними державами Македонії. Після битви при Херонеї вся материкова Еллада, за винятком Спарти, визнала залежність від македонського царя Філіппа.

У своєму відношенні до Філіппа II греки розкололися, одні розглядали його як агресора, душителя свободи Еллади, інші вітали як лідера, здатного згуртувати роздрібнену Грецію. У цей період Македонія перебувала під сильним культурним впливом давньогрецьких держав, зберігаючи при цьому давню самобутність. Наприклад, архітектура палаців у Пеллі ближче до крито-мікенського стилю, ніж до класичного еллінізму, хоча слід зауважити, що через політичний устрій елліни воліли будувати храми замість палаців. Відрізнявся також родинний устрій, зокрема допускалася полігамія, і у Філіппа II окрім Олімпіади, епірської царівни, матері Александра, було ще декілька дружин, хоча всі вони мали різний статус. Македонці тієї епохи здавалися витонченим грекам грубими і неосвіченими, схожими з варварів. Сильний фракійський вплив відчувається в давньогрецькій релігії македонців. Закінчивши приготування до походу у володіння Персії, Філіпп II не встиг здійснити задумане. Він був убитий як і попередні македонські царі, але залишив сильну регулярну армію і міцну державу.

Доба еллінізму

Син Філіппа Александр III Великий (356 — 323 до н. е.) за час свого правління зумів розширити кордони Македонського царства, включивши до його складу не лише грецькі поліси, але і всю Перську імперію, Єгипет Ахеменідів і частково Індію. Втім навряд чи доречно називати космополітичну імперію Александра Македонського царством.

Александр активно користувався культурною спадщиною підкорених держав, при цьому проте знайомлячи підкорені народи з культурою Греції і заохочуючи вивчення грецьких наук. Зокрема він заснував Александрію, відому своїм мусейоном, маяком та бібліотекою. В результаті, хоча новоутворена імперія і розпалася незабаром після його смерті, її спадщина збереглася і дозволила підкореним народам вступити в епоху еллінізму.

Довга боротьба діадохів і їх наступників — епігонів — призвела до створення низки самостійних елліністичних держав (найбільшими з них були монархії Селевкідів, Птолемеїв і власне Македонія). У більшості держав при владі перебували олігархія чи царі. Боротьба держав на чолі з Афінами проти Македонії після смерті Александра (Ламійська війна) закінчилася перемогою Македонії і розправою із грецькими демократами. Після вторинної поразки у Хремонідовій війні (267—261 роки до н. е., названа на честь афінського полководця Хремоніда) Афіни були розгромлені, ставши цілком залежними від Македонської монархії. Однак Македонія не змогла відновити свою владу над усім Балканським півостровом. Проти неї боролися два нових могутніх союзів — Ахейський (відновлено близько 280 до н. е.) та Етолійський (створений близько 320 до н. е.).

Занепад царства

У 215 до н. е. Македонія вступила в першу з трьох війн проти Риму (див. Македонські війни). Результатом поразки у Другій Македонській війні (197 до н. е.) і Третій Македонській війні (168 до н. е.) стало повалення правлячої династії. На конференції в Амфіполі римська комісія на чолі з консулом Луцієм Емілієм Павлом розділила македонську монархію на чотири республікансько-федеративних общинних союзу (меріди). Столицею Першої області став Амфіполь, Другий – Фессалоніка, Третьою – Пелла, Четвертою – Пеллагонія. Торгівля та шлюби між жителями різних мерид, а також ходіння монети було заборонено. Македонія, розділена на чотири області, знаходилася під римською гегемонією і мала уявну автономію.

149 року до н.е. проти влади римлян повстав Андріск , що близько року чинив спротив. Після поразки останнього у 146 до н. е. відбулося оголошення Македонії римською провінцією.

Під час великого переселення народів на Македонію безперервно здійснювали набіги готи і авари. В VI-VII століттях н. е. слов'янські племена заснували там свої перші поселення.

В IX-X століттях Візантія почала оспорювати в Болгарського Царства право володіти Македонією, але була витіснена на периферію Сімеоном I Болгарським (893—927). Візантія заволоділа західною Македонією в добу правління імператора Василія II Болгаробійці.

З 1014 року країна на півтора століття опинилася під владою Візантійської імперії. Після падіння Константинополя в ході Четвертого Хрестового походу 1204 року, латиняни і болгари розв'язали війну за право володіти Македонією; у підсумку країна була поглинена Нікеєю в 1234 році.

Мова

Про мову стародавніх македонян, як і про мову інших стародавніх племен і народів, в часи відсутності писемності відомо небагато. Вона вживалася до початку V століття до н. е. і зберігалася в деяких областях ще впродовж декількох століть нашої ери. До нас дійшло менше сотні коротких записів, зроблених Ісихієм Александрійським в V столітті. На основі цих записів стверджують, що ця мова була доволі близька до грецької, можливо навіть була її діалектом.

Давньомакедонська мова відчувала вплив дорійської грецької, а з початком бурхливого культурного розвитку і тісної взаємодії з іншими державами Еллади різниця між мовами почала скорочуватися.

Внаслідок вкрай незначного лінгвістичного матеріалу, з'явилося безліч точок зору на походження давньомакедонської мови. Найчастіше її розглядають як: діалект іллірійської мови з елементами грецької; діалект грецької мови з елементами іллірійської; діалект грецької мови з елементами іллірійської і фракійської; діалект грецької мови з елементами мови не індоєвропейської групи; самостійну індо-європейську мову, споріднену з грецькою, фракійською і фригійською.

Грецька і слов'янська версії

У зв'язку з відсутністю точних даних існують різні версії щодо знаходження стародавньої держави Македонія, земель, які входили до її складу, а також мовних, релігійних і культурних особливостей людей, які входили до її складу. Така ситуація стала причиною появи різноманітних версій історії, які часто використовуються в політичних мотивах. Науковці, що дискутують про те, чи була Стародавня Македонія еллінською державою чи ні, посилаються як на свідоцтва античних авторів, так і на лінгвістичний матеріал. Жодний з доказів не є безперечним, хоча накопичений лінгвістичний і історичний матеріал дозволяє віднести македонців до грецької гілки народів.