Матч «Королівська битва» () — різновид королівської битви у професійному реслінгу, створений World Wrestling Federation (WWF, нині WWE). На відміну від традиційного матчу цього типу, учасники виходять на ринг не одночасно, а по черзі через визначені проміжки часу. Матч розпочинають двоє реслерів, після чого до них у встановленому порядку приєднуються решта учасників. Реслер вибуває з матчу, якщо його викинуто через верхній канат і обидві його ноги торкнулися підлоги. Перемагає останній учасник, який залишився в матчі.

Концепцію матчу розробив реслер і продюсер Пет Паттерсон. Першу версію матчу провели на «домашньому» шоу () WWF у жовтні 1987 року, а перша телевізійна «Королівська битва» відбулася 24 січня 1988 року під час першого однойменного шоу «Royal Rumble». Згодом матч став центральною складовою щорічного преміум-шоу «Royal Rumble» та одним із найвідоміших форматів WWE. Традиційно в ньому беруть участь 30 реслерів, хоча в окремі роки проводилися матчі з іншою кількістю учасників. Із 2018 року WWE щорічно проводить окремі чоловічу та жіночу «Королівські битви».

Починаючи з 1993 року переможець «Королівської битви» зазвичай отримує право на матч за один із головних чемпіонських титулів WWE на Реслманії. У деяких випадках умови відрізнялися: зокрема, у 1992 та 2016 роках один із головних чемпіонських титулів розігрувався безпосередньо в «Королівській битві».

Історія Концепцію «Королівської битви» розробив Пет Паттерсон, який у другій половині 1980-х років працював у творчій команді World Wrestling Federation (WWF). За його задумом, на відміну від звичайної королівської битви, матч мали починати лише двоє реслерів, а решта учасників повинні були виходити на ринг по одному через визначені проміжки часу. Паттерсон пізніше згадував, що Вінс Макмен спочатку скептично поставився до концепції, вважаючи, що матч із такою кількістю учасників буде надто довгим.

Перший відомий матч за цими правилами відбувся 4 жовтня 1987 року на «домашньому» шоу WWF у Сент-Луїсі. У ньому взяли участь 12 реслерів, а переможцем став , який останнім вибив . Експеримент виявився невдалим: матч не транслювали, шоу відвідали лише 1 976 глядачів, а сам Паттерсон не був присутній під час його проведення й згодом пояснював невдачу тим, що продюсери та учасники не до кінця зрозуміли задум формату.

До концепції повернулися під час підготовки телевізійного спецвипуску WWF для USA Network. Телепродюсер Дік Еберсол, почувши запропонований Паттерсоном формат, підтримав ідею, вважаючи поетапний вихід учасників придатним для прямого телеефіру. Першу телевізійну «Королівську битву» провели 24 січня 1988 року в Гамільтоні, Канада, у межах першого шоу «Royal Rumble». Цього разу в матчі брали участь 20 реслерів, а переміг . Матч тривав близько 33 хвилин і став центральною частиною телевізійного спецвипуску.

У 1989 році «Королівська битва» вперше відбулася в межах однойменного PPV, а кількість учасників збільшили до 30 за пропозицією Макмена. Переможцем першого 30-особового матчу став . Відтоді формат із 30 учасниками став стандартним, хоча в окремі роки WWE відступала від нього. Зокрема, у 2011 році провели «Королівську битву» за участю 40 реслерів, яку виграв Альберто Дель Ріо.

У грудні 2017 року WWE оголосила про проведення першої жіночої «Королівської битви». Вона відбулася 28 січня 2018 року на «Royal Rumble» за тими самими основними правилами, що й чоловіча, та також налічувала 30 учасниць; першою переможницею стала Асука. Відтоді чоловіча й жіноча «Королівські битви» проводяться щороку. 27 квітня того ж року на шоу у Джидді, Саудівська Аравія, WWE провела найбільший матч цього формату — за участю 50 реслерів; його переможцем став Браун Строумен.

Правила У стандартній «Королівській битві» беруть участь 30 реслерів. Кожному учаснику відповідає номер виходу: матч розпочинають учасники під номерами 1 і 2, після чого через визначені проміжки часу до них по одному приєднуються решта. У сучасних матчах новий учасник зазвичай виходить кожні 90 секунд, однак протягом історії тривалість інтервалу змінювалася: використовувалися також двохвилинні інтервали, а в 1995 році — 60-секундні.

Учасник вибуває з матчу лише тоді, коли він проходить над верхнім канатом рингу й обидві його ноги торкаються підлоги за межами рингу. Відповідно, вихід або падіння з рингу між канатами чи під нижнім канатом не вважається вибуванням; так само учасник залишається в матчі, якщо підлоги торкнулася лише одна його нога. Утримання та здачі не мають значення для визначення вибування.

Матч триває доти, доки всі заявлені учасники не вийдуть на ринг і в ньому не залишиться лише один реслер, який оголошується переможцем. Традиційна кількість учасників становить 30, проте в окремих матчах вона відрізнялася: перша телевізійна «Королівська битва» 1988 року налічувала 20 учасників, матч 2011 року — 40, а матч на шоу 2018 року — 50.

Особливі випадки Протягом історії «Королівської битви» траплялися випадки, коли застосування правил призводило до незвичних або спірних результатів. У 1994 році останні учасники Брет Гарт і Лекс Люгер одночасно перелетіли через верхній канат та торкнулися підлоги обома ногами. Після перегляду повторів визначити, хто з них вибув першим, не вдалося, тому обох оголосили співпереможцями. Подібна ситуація сталася 2005 року з Батістою та Джоном Сіною, однак цього разу матч за рішенням Вінса Макмена поновили за участю двох останніх реслерів; після поновлення Батіста вибив Сіну та став переможцем.

Оскільки за вибуванням стежать судді навколо рингу, іноді фактичне вибування залишалося непоміченим. У матчі 1997 року Стів Остін був викинутий через верхній канат Бретом Гартом, однак судді в цей момент були відволічені та не зафіксували його вибування. Остін повернувся на ринг, згодом вибив Гарта й став переможцем матчу. Водночас саме перебування за межами рингу не означає вибування, якщо учасник не пройшов через верхній канат і не торкнувся підлоги обома ногами. Цю особливість неодноразово використовували як тактичний прийом: Джеррі Лоулер 1996 року близько пів години переховувався під рингом, а Вінс Макмен у матчі 1999 року залишив ринг невдовзі після початку та повернувся лише пізніше. За рахунок цієї тактики Сантіно Мареллі майже вдалось перемогти у 2011 році: він тривалий час перебував за рингом, через що Альберто Дель Ріо помилково вважав себе переможцем після вибування інших учасників. Марелла, який офіційно не вибував, повернувся на ринг, однак зрештою був викинутий Дель Ріо.

Для вибування не обов'язково, щоб учасника викинув інший реслер, який на той момент продовжує участь у матчі. WWE зараховувала самовибування, зокрема Дрю Кері у 2001 році сам перестрибнув через верхній канат, утікаючи від Кейна. Також учасника може вибити реслер, який сам уже вибув: у 2002 році Мейвен вибив Трунаря, після чого той повернувся до рингу та, вже не будучи учасником матчу, вибив Мейвена, а 2024 року Керріон Кросс після власного вибування повернувся до рингу та вибив свого сюжетного ворога Боббі Лешлі. Аналогічно вибування може бути спричинене людиною, яка взагалі не бере участі в матчі: так, 2011 року Міз, який не брав участі в матчі, втрутився та вибив Джона Сіну, а у 2026 році Дрю Макінтайр, який також не був учасником матчу, втрутився ззовні та спричинив вибування Коді Роудса.

Заявлений учасник не обов'язково мав фактично потрапити до матчу. У 1991 році Ренді Севідж, який отримав № 18, не вийшов на ринг після сигналу про його чергу. У 2004 році Спайк Дадлі був атакований Кейном ще до входу на ринг, а наступного року Скотті 2 Хотті так само не зміг розпочати участь після нападу Мухаммада Хассана. У 2015 році Кертіс Аксель був атакований Еріком Роуеном на шляху до рингу та так і не вступив до матчу, після чого Роуен самовільно зайняв його місце. На «Королівській битві» 2023 року Рей Містеріо, який мав вийти під № 17, узагалі не з'явився; наступним під номером 18 вийшов його син Домінік Містеріо, тримаючи маску батька.

В інших випадках місце заявленого учасника займав інший реслер або запрошений учасник. У 2004 році Тест, який мав вийти під № 21, був знайдений непритомним за лаштунками, після чого його місце зайняв Мік Фоулі. У 2019 році Ная Джекс атакувала Ар-Труса перед його виходом під № 30 і сама вступила до чоловічої «Королівської битви» замість нього. У 2025 році Акіра Тодзава був атакований Кармело Гейзом перед своїм виходом, після чого Пол Левек дозволив стримеру IShowSpeed зайняти його місце в матчі.

Нагорода переможцю У перших «Королівських битвах» перемога сама по собі не гарантувала учасникові матчу за чемпіонський титул. Винятком став матч 1992 року, коли вакантне Чемпіонство WWF було виставлено безпосередньо на кон «Королівської битви». Переможцем став Рік Флер, який увійшов до матчу під № 3.

Починаючи з 1993 року переможець «Королівської битви» отримує право на матч за головний чемпіонський титул на «Реслманії». Першим переможцем за такої умови став Йокодзуна, який після перемоги в матчі 1993 року отримав право боротися за Чемпіонство WWF на «Реслманії IX».

Після запровадження Чемпіонства світу у важкій вазі наприкінці 2002 року переможець отримав можливість обирати, за який зі світових титулів змагатися на «Реслманії». У 2003 році Брок Леснар став першим переможцем, який мав вибір між двома чемпіонствами, однак залишився на бренді SmackDown і кинув виклик чемпіону WWE Курту Енглу. Наступного року Кріс Бенуа, який на той час представляв SmackDown, скористався можливістю перейти на Raw і обрав матч проти чемпіона світу у важкій вазі Тріпл Ейча. У 2007 році, після появи бренду ECW, переможець уперше міг обирати вже між трьома світовими титулами: Чемпіонством WWE, Чемпіонством світу у важкій вазі та Чемпіонством світу ECW. Того року Трунар зрештою обрав матч за Чемпіонство світу у важкій вазі проти Батісти.

Набір доступних чемпіонств надалі змінювався разом зі структурою брендів і світових титулів WWE. З проведенням першої жіночої «Королівської битви» у 2018 році аналогічну нагороду запровадили й для її переможниці. Асука, яка виграла перший жіночий матч, отримала право обрати між жіночими чемпіонками Raw і SmackDown та згодом обрала Шарлотт Флер, чемпіонку SmackDown, своєю суперницею на «Реслманії 34». Відтоді переможці чоловічої та жіночої «Королівських битв» отримують право на матч за одне зі світових чемпіонств відповідної категорії на «Реслманії».

У кількох випадках умови нагороди відрізнялися від звичайних. У 2016 році чинного чемпіона світу WWE у важкій вазі Романа Рейнса змусили захищати титул безпосередньо в «Королівській битві», розпочавши матч під № 1; переможець Тріпл Ейч таким чином одразу став новим чемпіоном. Право на титульний матч також могло бути поставлене на кон до «Реслманії». Після перемоги 2002 року Тріпл Ейч програв своє право Курту Енглу на «No Way Out», хоча згодом повернув його, а 2006 року Рей Містеріо програв своє право Ренді Ортону на «No Way Out», перш ніж генеральний менеджер SmackDown Тедді Лонг пізніше повернув Містеріо до титульного матчу, зробивши його тристороннім.

Окремим винятком став Джон Сіна у 2008 році. Після перемоги він мав право на матч за світове чемпіонство на «Реслманії XXIV», однак вирішив не чекати до «Реслманії» та використати здобуту можливість раніше, викликавши чемпіона WWE Ренді Ортона на матч на «No Way Out». Сіна виграв той матч через дискваліфікацію, тому чемпіонство не здобув.

Матчі та переможці

— титул здобуто — титул не здобуто