Вільям Крістофер Цейзе (15 жовтня 1789 — 12 листопада 1847) був данським хіміком-органіком. Він найбільш відомий синтезом однієї з перших металоорганічних сполук, названої на його честь сіллю Цейзе. Також він проводив новаторські дослідження в хімії сіркоорганічних сполук, відкривши ксантогенати в 1823 році.

Дитинство та юність Вільям Крістофер Цейзе народився 15 жовтня 1789 року в Слагельсе, був сином аптекаря Фредеріка Цейзе (1754—1836), який був давнім другом батька фізика Ганса Крістіана Ерстеда. Цейзе відвідував латинську школу Слагельзе разом з поетом Бернгардом Северином Інгеманном. У 1805 році він переїхав до Копенгагена для проходження навчання у Готфріда Беккера для отримання посади помічника фармацевта у Королівській придворній аптеці. Беккер, досвідчений хімік, працював надзвичайним професором хімії в університеті. Однак, Цейзе відчував незадоволення навчанням і повернувся додому лише через кілька місяців, скаржачись на проблеми зі здоров'ям.

Приблизно в цей час почав розвиватися його інтерес до натурфілософії. Він ознайомився з новою хімічною теорією Антуана Лавуазьє та багато читав — «Фармацевтичне мистецтво» Ніколая Тихсена («Apothekerkunst», 1804); «Хімію» Грена; «Принципи натуральної філософії» Адама Гауха; та статті Ганса Ерстеда в «Скандинавській літературі та літературі», його трактат про самозаймання справив на нього особливо сильне враження. Приблизно в цей час він експериментував із саморобним гальванічним елементом.

У сімнадцять років він перебудував аптеку свого батька відповідно до нової фармакопеї 1805 року, яка запровадила номенклатуру протизапальних лікарських засобів. Влітку 1806 року він зазначив у своєму щоденнику такі слова: «надзвичайно дивовижне пробудження в мені прагнення чогось вищого, загалом до наукової творчої праці, але насамперед, глибоко й особливим чином — до науки, а саме хімії». Наскільки сильне враження справив на нього цей внутрішній досвід, можна судити з того факту, що тепер він захотів повернутися назад до Копенгагена, але не для підготовки до придворної аптеки, а для вивчення хімії.

Академічна освіта Восени 1806 року його прийняли до родинного дому Ганса Ерстеда, де йому надали посаду асистента.

Він допомагав Ерстеду готувати університетські лекції. Його перебування там тривало кілька років. Пізніше Ерстед розповідав, як він вплинув на Цейзе через розмови та підбадьорив його, коли той виявив бажання скласти вступний іспит до університету. Ерстед із ніжністю відгукувався про незалежний дух Вільяма Цейзе. Цейзе став студентом університету в 1809 році.

Спочатку Цейзе мав намір вивчати медицину, але під час відвідування лекцій зрозумів, що його інтереси мають ширшу наукову основу і хімія залишалася його улюбленим предметом. Він все ще експериментував у лабораторії Ерстеда; але оскільки на той час не мав перспектив отримати викладацьку посаду в університеті, у 1815 році він спочатку склав іспит на фармацевта, а пізніше отримав ступінь магістра і 21 жовтня 1817 року захистив докторську дисертацію на тему «Вплив лугів на органічні речовини». Експериментальну частину цієї роботи він виконав у невеликій лабораторії, яку в 1816 році переобладнав з аптеки в Слагельсе.

Оскільки в університеті не було окремої кафедри хімії та наукової лабораторії, Цейзе вирішив працювати та навчатися за кордоном у Німеччині та Парижі. У 1818 році він зібрав гроші на подорож. Цейзе прибув до Геттінгена, де провів чотири місяці, працюючи в лабораторії Фрідріха Штромеєра, одній з небагатьох експериментальних лабораторій Німеччини на той час. Він здобув гарних навичок з аналітичній хімії, в якій згодом став великим майстром. Далі Цейзе провів майже рік у Парижі. Записи в його щоденнику відображають його старанність і яскраво зображують враження, яке він склав про відомих французьких вчених, з якими спілкувався. У серпні 1818 року, перебуваючи в Парижі, Цейзе особисто познайомився з видатним шведським хіміком Єнсом Якобом Берцеліусом. Берцеліус зустрів молодого данського хіміка з великою прихильністю, висловивши своє захоплення докторською дисертацією Цейзе. Вони продовжували шанобливу дружбу, незважаючи на те, що Цейзе був на десять років молодший за Берцеліуса.

Незалежна академічна кар'єра Цейзе повернувся до Данії восени 1819 року. Перспективи призначення в університеті були небагато, хоча на той час він, ймовірно, він був єдиним в країні хіміком з науковою підготовкою. Однак, наприкінці року він дізнався, що отримав державне фінансування для підтримки своєї наукової роботи. Того ж року університет орендував квартиру в Норрегаде для проведення семінару та для навчання фізики. Ерстед перетворив кухню квартири на маленьку чорну лабораторію, за яку відповідав Цейзе. У цій, так званій Королівській науковій лабораторії, Цейзе на першому курсі прийняв десять студентів, яким він читав лекції, як у лабораторії, так і частково у фізичній залі.

У червні 1822 року Цейзе був призначений екстраординарним професором хімії. У 1824 році професор Ерстед обрав сусідню ферму місцем для навчального закладу, який згодом став Датським політехнічним навчальним закладом. Було вирішено перетворити велику стайню у внутрішньому дворі на спеціалізовану хімічну лабораторію. В1829 році було засновано Політехнічний коледж, де Цейзе відігравав важливу роль у розширенні та організації його хімічної лабораторії. Він був професором органічної хімії в політехнічному інституті з моменту його відкриття і до своєї смерті.

У 1823 році, ще працюючи в невеликій лабораторії в Норрегаде, він визначив новий клас сірковмісних сполук. Він назвав їх ксантатами (від грецького xanthos — «жовтий») через переважно жовтий колір солей ксантогенатів. Цейзе був нагороджений срібною медаллю Королівською датською академією наук і літератури, а наступного року за рекомендацією Ерстеда став членом цієї організації. У 1836 році він отримав високу державну нагороду і став лицарем Ордена Даннеброга, нагороджений датським монархом.

Як учитель, Цейзе вимагав від своїх учнів суворої точності, сумлінності, порядку та старанності.

Особисте життя У лютому 1842 року він одружився з Марен Мартіною Б'єррінг та усиновив двох її дітей.

Смерть Здоров'я Цейзе було крихким протягом більшої частини його життя, і він сильно страждав, скоріш за все, через роботу зі шкідливими хімічними речовинами в погано провітрюваних приміщеннях. Він помер від туберкульозу Копенгагені 12 листопада 1847 року у та був похований на кладовищі Ассістенс у тому ж місті.

Наукові відкриття

Цейзе зробив кілька наукових відкриттів. Його відкриття меркаптанів (тіолів) у 1832 році та тіоетерів у 1833 році стало вагомою підтримкою впливової на той час «радикальної теорії», яку розробили Берцеліус і Лібіх, що спровокувало важливі хімічні дослідження. Його відкриття та робота з ксантатами призвели до широкого використання солей ксантогенатів у синтетичній хімії.

У 1830 році Цейзе спробував провести реакцію хлориду платини з етанолом, що призвело до отримання серії металоорганічних сполук на основі платини. Одна з цих сполук, яку спочатку сам Цейзе називав " sal kalicoplatinicus inflammabilis ", згодом була названа на його честь згідно з тогочасною традицією — її досі називають сіллю Цейзе. Твердження Цейзе про те, що виявлена сіль містить етилен, було сприйнято з недовірою Юстусом фон Лібіхом, чиї зрозумілі нападки на Цейзе були цілком необґрунтованими. Комплекс справді містить етилен. Спроби встановити правильну структуру та склад солі Цейзе призвели до значних фундаментальних досліджень протягом другої половини 19 століття та призвели до ускладнення металоорганічної хімії. Структура солі Цейзе була остаточно виявлена лише з появою рентгенівської кристалографії, а природа її зв'язку платина-етилен не була зрозуміла до розробки моделі Дьюара-Чатта-Дункансона в 1950-х роках.

Незадовго до своєї смерті Цейзе опублікував свої спроби виділити пігмент каротин з морквяного соку, працюючи в Політехнічному інституті; виявивши, що він розчинний у сірковуглеці, та правильно ідентифікував його як вуглеводень.

Майже чверть століття потому наукові погляди Цейзе були повністю підтверджені двома вченими з Королівського хімічного коледжу в Лондоні — Пітер Грісс і Карл Александер фон Марціус підтвердили формулу Цейзе та довели, що етилен вивільняється при розкладанні солі Цейзе.

Публікації Серед публікацій Цайзе:

Udførlig Fremstilling af Chemiens Hovedlærdomme saavel i theoretisk som practisk Henseende (1821) De chlorido platinae et alcohole vini sese invicem permutantibus nec non de novis substantiis inde oriundis. (1830) Ueber das Verhalten des Chlorplatins zum Alkohol und die Producte ihrer Wechselwirkung nebst einem Anhang uber Platinalampen und Lampenessig, sowie uber Chlorather und schweren Salzather (1831) Reisedagbøger Videnskabelige papirer

Примітки