Флоренс Лоуренс (англ. Florence Lawrence; 2 січня 1886, Гамільтон, Онтаріо – 27 грудня 1938, Беверлі-Гіллз, Каліфорнія) – американська акторка кіно та театру. Вона була відома під сценічними іменами «Biograph Girl» та «дівчина з тисячею облич». Лоуренс вважають першою американською акторкою, чиє ім'я почали зазначати на афішах. Вона також заснувала Victor Studios, одну з перших кінокомпаній, очолюваних жінкою, та винайшла «автосигнальний важіль» для автомобілів.
Ранні роки Флоренс Енні Бріджвуд народилася 2 січня 1886 року в місті Гамільтон, Онтаріо, Канада.Вона була наймолодшою з трьох дітей Джорджа Бріджвуда, англійського майстра з виготовлення карет, та Шарлотти «Лотти» Бріджвуд (уродженої Данн), акторки водевілюHutchinson, Pamela (November 22, 2019)https://www.theguardian.com/film/2019/nov/22/fame-at-last-was-this-the-worlds-first-film-star https://en.wikipedia.org/wiki/The_Guardian
Retrieved November 24, 2019..
Шарлотта Бріджвуд разом із родиною емігрувала з Ірландії до Канади ще дитиною після Великого голоду в Ірландії. Професійно вона була відома як Лотта Лоуренс та працювала провідною акторкою і режисеркою театральної трупи Lawrence Dramatic Company.
У віці трьох років Лоуренс дебютувала на сцені разом із матір'ю, виступаючи в номері з піснями й танцями. Коли вона стала достатньо дорослою, щоб запам'ятовувати репліки, почала виступати разом із матір'ю та іншими учасниками Lawrence Dramatic Company у драматичних постановках.
Після того як виступи в драматичних п'єсах із трагічними сюжетами, таких як Dora Thorne та East Lynne, почали пригнічувати Лоуренс, її мати прибрала їх із репертуару трупи. Хоча Лоуренс виступала на сцені на прохання матері, згодом вона згадувала, що їй подобалася ця робота, але не подобалися постійні переїзди, яких вимагала професія водевільного артиста.
До шести років Лоуренс уже мала сценічне прізвисько «Baby Flo, the Child Wonder» – «Маленька Фло, диво-дитина»
18 лютого 1898 року Джордж Бріджвуд помер у своєму будинку в Гамільтоні внаслідок випадкового отруєння вугільним газом. На той час батьки Лоуренс уже близько чотирьох років жили окремо.
Лотта Лоуренс переїхала з дітьми з Гамільтона до Баффало, штат Нью-Йорк, щоб жити разом зі своєю матір'ю Енн Данн. Вона вирішила більше не брати дітей із собою на сценічні виступи, і Флоренс уперше почала відвідувати школу.
Після закінчення школи Лоуренс знову приєдналася до театральної трупи своєї матері. Однак невдовзі Лотта розпустила Lawrence Dramatic Company, після чого вони з Флоренс приблизно у 1906 році переїхали до Нью-Йорка.
Початок кар'єри: кіно та театр
Лоуренс була однією з кількох канадських піонерок кінематографа, яких привабило стрімке зростання молодої кіноіндустрії. У 1906 році вона знялася у своєму першому фільмі. Наступного року вона зіграла у 38 фільмах кінокомпанії Vitagraph .
Упродовж весни та літа 1906 року Лоуренс проходила прослуховування для низки бродвейських постановок, однак безуспішно. Проте 27 грудня 1906 року її запросила на роботу Edison Manufacturing Company, де вона мала зіграти доньку Даніеля Буна у фільмі Daniel Boone; or, Pioneer Days in America. Вона отримала цю роль, оскільки вміла їздити верхи.
Ролі отримали як Лоуренс, так і її мати. За два тижні зйомок просто неба в морозну погоду кожна з них отримувала п'ять доларів на день.
У 1907 році вона почала працювати в кінокомпанії Vitagraph . у Брукліні, Нью-Йорк, де зіграла Мойю, ірландську селянку, в одночастинній екранізації п'єси Діона Бусіко The Shaughraun.
Невдовзі Лоуренс ненадовго повернулася до театру, зігравши головну роль у гастрольній постановці Seminary Girls Мелвілла Б. Реймонда. Її мати також отримала роль у цій постановці, яка стала її останньою театральною роботою. Після року гастролей Лоуренс вирішила, що «більше ніколи не житиме таким мандрівним життям».
У 1908 році вона повернулася до Vitagraph, де зіграла головну роль у фільмі The Dispatch Bearer. Значною мірою завдяки своїм навичкам верхової їзди протягом наступних п'яти місяців вона отримала ролі ще в 11 фільмах.
Студія Biograph
Також у Vitagraph працював молодий актор Гарі Солтер, який шукав «молоду, красиву дівчину-вершницю» для головної ролі у фільмі, який мала зняти Biograph Studios під керівництвом Д. В. Гріффіта. Гріффіт, відомий продюсер і режисер Biograph, помітив красиву біляву акторку в одному з фільмів Vitagraph. Оскільки імена акторів у фільмах не зазначали, Гріффіту довелося непомітно розпитати інших, щоб з'ясувати, що це була Флоренс Лоуренс, і домовитися про зустріч із нею.
Спочатку Гріффіт планував віддати роль Флоренс Турнер, головній акторці Biograph, однак Лоуренс вдалося переконати Солтера та Гріффіта, що саме вона найкраще підходить на головну роль у The Girl and the Outlaw.
У Vitagraph вона заробляла 20 доларів на тиждень. Окрім акторської роботи, Лоуренс також шила костюми для фільмів. Гріффіт запропонував їй роботу лише як акторці із зарплатою 25 доларів на тиждень.
Після успіху в цій ролі вона з'явилася в образі світської красуні у фільмі Betrayed by a Handprint та зіграла індіанку у фільмі The Red Girl. Загалом у 1908 році вона зіграла ролі в більшості з 60 фільмів, які зняв Гріффіт.
Наприкінці 1908 року Лоуренс вийшла заміж за Гаррі Солтера. Вона набула значної популярності, однак її ім'я ніколи не оголошували публічно, тому шанувальники почали писати до студії з проханням повідомити, хто вона. Навіть після того, як Лоуренс стала широко відомою, зокрема завдяки головним ролям у комедійному циклі Mr. and Mrs. Jonesта надзвичайно успішному фільмі Resurrection, Biograph Studios відмовлялася публічно називати її ім'я. Шанувальники просто називали її «Biograph Girl».
У перші роки існування кінематографа імена акторів німого кіно зазвичай не зазначали, оскільки власники студій побоювалися, що популярність акторів призведе до вимог підвищити їм заробітну плату. Крім того, багато акторів соромилися того, що виконують пантоміму в кіно.
У 1909 році Лоуренс продовжила працювати в Biograph. Вона наполягла на тому, щоб отримувати оплату щотижня, а не щодня. Студія погодилася на цю вимогу, і вона отримувала подвійну звичайну ставку.
Незалежна кінокомпанія
У 1909 році, залишившись без контракту, Лоуренс і Солтер отримали можливість приєднатися до Independent Moving Pictures Company of America (IMP). Компанію заснував Карл Леммле, власник кінодистриб'юторської компанії, який згодом приєднав IMP до Universal Pictures, засновником і президентом якої він став. IMP шукала досвідчених режисерів, сценаристів та акторів.
Компанії була потрібна кінозірка, тому Леммле переманив Лоуренс із Biograph, пообіцявши розміщувати її ім'я на афішах фільмів.
Спочатку Леммле організував рекламний трюк, поширивши чутку, що Лоуренс загинула під трамваєм у Нью-Йорку. Після того як ця історія привернула значну увагу ЗМІ, він розмістив у газетах оголошення із заголовком «Ми викриваємо брехню», додавши до нього фотографію Лоуренс. В оголошенні повідомлялося, що вона жива, здорова та знімається у The Broken Oath, новому фільмі компанії IMP, режисером якого мав стати Солтер.
У березні 1910 року Леммле організував особистий виступ Лоуренс у Сент-Луїсі, штат Міссурі, де вона разом зі своїм партнером по фільму зустрілася з шанувальниками, щоб показати, що вона насправді жива. Завдяки цьому Лоуренс стала однією з перших акторок, які не були відомі до появи в кіно, чиє ім'я студія почала публічно використовувати для їхнього просування.Florence Lawrence and Florence Turner of Vitagraph were publicized by name by their studios to the general public in March 1910, making them the first true "movie stars". Eileen Bowser, The Transformation of Cinema, 1907–1915, University of California Press, 1994, pp. 112–13; .
Любін Студіос Наприкінці 1910 року Лоуренс залишила IMP, щоб працювати в Lubin Studios. Вона порадила своїй співвітчизниці з Канади, 18-річній Мері Пікфорд, зайняти її місце як головної кінозірки IMP.
Кінокомпанія «Віктор»
У 1912 році Лоуренс і Солтер уклали угоду з Карлом Леммле та заснували власну кінокомпанію. Леммле надав їм повну творчу свободу в компанії, яку назвали Victor Film Company, і встановив заробітну плату Лоуренс у розмірі 500 доларів на тиждень як провідній акторці, а Солтеру – 200 доларів на тиждень як режисеру.
Вони заснували кіностудію у Форт-Лі, штат Нью-Джерсі, де створили низку фільмів за участю Лоуренс та Оуена Мура. У 1913 році компанію продали Universal Pictures.
Завдяки фінансовому успіху Лоуренс змогла здійснити свою «мрію всього життя» – придбати маєток площею 50 акрів (20 га) у Рівер-Вейлі, штат Нью-ДжерсіFlorence Lawrence , Women Film Pioneers Project; accessed September 23, 2015. "Florence Lawrence intended her last Victor photoplay to be her second two-reel film The Lady Leone (1912), and after its completion, she and Solter retired to their home in River Vale, New Jersey."PHS Answer Girl & Curator , Pascack Historical Society; accessed September 23, 2015; "Florence Lawrence was America's first movie star according to movie historians. She lived at 565 Rivervale Road in River Vale from 1913 through 1916.".
У серпні 1912 року між Лоуренс та її чоловіком сталася сварка, під час якої він зробив, за словами джерела, «жорстокі зауваження» щодо її матері. Після цього Солтер залишив її та поїхав до Європи. Однак він щодня писав їй «сумні» листи, у яких розповідав про свої наміри вчинити самогубство. Ці листи «пом'якшили її ставлення», і в листопаді 1912 року вони знову возз'єдналися. Після цього Лоуренс оголосила про намір завершити акторську кар'єру..
Під час зйомок фільму Pawns of Destiny у 1915 році постановочна пожежа вийшла з-під контролю. Лоуренс зазнала опіків, її волосся обгоріло, а під час падіння вона отримала серйозну травму хребта. Після цього вона протягом кількох місяців перебувала в шоковому стані.
Лоуренс повернулася до роботи, але після завершення зйомок фільму втратила свідомість. Ситуацію ускладнило те, що Universal відмовилася оплачувати її медичні витрати, через що Лоуренс почувалася зрадженою.
У середині 1916 року вона повернулася до роботи в Universal та завершила зйомки фільму Elusive Isabel. Однак навантаження на її організм далося взнаки, і вона пережила серйозний рецидив. Протягом чотирьох місяців вона була повністю паралізована.
У 1921 році Лоуренс поїхала до Голлівуду, сподіваючись відновити свою кар'єру, але досягла незначного успіху. Вона отримала головну роль у малобюджетній мелодрамі The Unfoldment, а потім ще дві другорядні ролі. Усі її кінороботи після 1924 року були невказаними в титрах епізодичними ролями.
Автомобільні винаходи Окрім кар'єри в кіно, Лоуренс вважають винахідницею першого «автосигнального важеля», попередника сучасного покажчика повороту, а також першого механічного сигналу гальмування.
Однак вона не запатентувала ці винаходи, тому не отримала ані належного визнання, ані прибутку від жодного з них.
Особисте життя
Лоуренс була одружена тричі. Її першим чоловіком був актор, сценарист і режисер Гаррі Солтер, з яким вона одружилася у 1908 році. Вони залишалися разом до смерті Солтера у 1920 році.
У 1921 році вона вийшла заміж за продавця автомобілів Чарльза Бірна Вудрінга. У 1929 році вони розійшлися. У лютому 1931 року Лоуренс отримала проміжне рішення про розлучення, яке остаточно набуло чинності наступного року.
Упродовж 1920-х років Лоуренс і Вудрінг відкрили в Лос-Анджелесі магазин косметики Hollywood Cosmetics. У магазині продавали театральний грим, а також лінію косметики, яку розробила сама Лоуренс. Після їхнього розлучення у 1929 році вони продовжили спільно вести бізнес, однак у 1931 році магазин довелося закрити.
У 1933 році Лоуренс втретє й востаннє вийшла заміж – за Генрі Болтона, який виявився людиною з алкогольною залежністю та поводився з нею жорстоко. Він систематично її бив. Шлюб тривав лише п'ять місяців.
Пізніші роки