Пакт «Євро-Плюс» (або Пакт «Євро+», також спочатку відомий як Пакт конкурентоспроможності або пізніше Пакт для євро) був ухвалений у березні 2011 року в рамках ЄС як міжурядова угода між усіма державами-членами Європейського Союзу (крім Сполученого Королівства, Хорватії, Чехії, Угорщини та Швеції), у якій було взято конкретні зобов'язання щодо безперервної роботи в межах нових спільно погоджених політичних рамок для впровадження структурних реформ. Ці реформи були спрямовані на покращення конкурентоспроможності, зайнятості, фінансової стабільності та фіскальної стійкості кожної країни. План був підтриманий урядами Франції та Німеччини як одна з багатьох необхідних політичних відповідей для зміцнення Економічного і монетарного союзу (ЄМС) у сферах, які, як показала Європейська боргова криза, були недостатньо продумані.
Пакт створювався як спроба стимулювати держави-члени ЄС до активнішого впровадження структурних реформ для покращення своїх показників у чотирьох ключових сферах Пакту за допомогою: (1) Регулярного політичного міжурядового діалогу «знизу-вгору» (навчаючись на передовому досвіді один одного) та (2) Зобов'язання кожної держави включити заходи реформування (вільно обрані з широкого переліку можливих варіантів політичних дій) до своєї щорічної Національної програми реформ для тих сфер, які критично потребують покращення. Він також містив зобов'язання транспонувати та імплементувати одне з фіскальних правил Пакту стабільності та зростання безпосередньо в національне законодавство — для його ефективнішого функціонування, а також зобов'язання проводити регулярний «структурований діалог» для посилення координації податкової політики в ЄС.
У травні 2015 року Європейський центр політичної стратегії (внутрішній аналітичний центр Європейської Комісії) на основі аналізу останнього набору поданих Національних програм реформ оголосив, що пакт перебуває у «сплячому» стані (він активно не використовувався і на нього не посилалася більшість держав-учасниць), і порекомендував відновити його, перевівши з нинішнього міжурядового статусу в інтегровану частину Європейського семестру в рамковому законодавстві ЄС. В останньому затвердженому плані реформування ЄМС цю рекомендацію було схвалено з метою її реалізації щонайпізніше в червні 2017 року.
Пакт «Євро-Плюс» Пакт «Євро-Плюс» містив чотири широкі стратегічні цілі разом із більш конкретними стратегіями їх досягнення. Ці чотири цілі включають: сприяння конкурентоспроможності сприяння зайнятості внесок у стійкість державних фінансів посилення фінансової стабільності.
Додатковою п'ятою темою є: координація податкової політики Однак щодо координації податкової політики немає вимоги досягати певних покращень або впроваджувати конкретні заходи, оскільки держави-члени лише більш розмито: «зобов'язуються брати участь у структурованих обговореннях питань податкової політики, зокрема для забезпечення обміну передовим досвідом, уникнення шкідливих практик та розгляду пропозицій щодо боротьби з шахрайством та ухиленням від сплати податків.»
Чотири ключові цілі, перелічені вище, призначені для вирішення за допомогою індивідуалізованих заходів усіма країнами-учасницями пакту, хіба що держава-член зможе «показати, що в діях немає потреби» у конкретній сфері. Хоча пакт містить конкретні стратегії, вони не є обов'язковими. Зокрема, у пакті зазначено: «Вибір конкретних політичних дій, необхідних для досягнення спільних цілей, залишається відповідальністю кожної країни, але особлива увага приділятиметься набору можливих заходів, згаданих нижче.»
Кожна держава-член зобов'язується щорічно «узгоджувати на найвищому рівні набір конкретних [політичних] дій, які мають бути досягнуті протягом 12 місяців». Дії та ініціативи, вжиті кожною державою-членом для чотирьох спільних ключових цілей, після їх узгодження мають бути зафіксовані як явна частина звітів їхньої «Національної програми реформ» та/або «Програми стабільності/конвергенції», які публікуються щороку в березні/квітні. Крім того: «Держави-члени також зобов'язуються консультуватися зі своїми партнерами щодо кожної великої економічної реформи, яка має потенційні побічні ефекти, до її ухвалення.»
Конкурентоспроможність Ця сфера пакту є такою ж, яку довелося вирішувати кільком європейським країнам у 1980-х роках шляхом скасування індексації заробітної плати. Потреба у підвищенні конкурентоспроможності оцінюватиметься для кожної країни на основі аналізу її національних Питомих витрат на робочу силу (ULC) — кількісного виміру витрат на заробітну плату на одиницю виробленої продукції або послуги, і має вирішуватися заходами, які зменшуватимуть вартість праці та/або заходами, що підвищуватимуть продуктивність. Кожна країна сама несе відповідальність за вибір власних конкретних політичних дій для покращення конкурентоспроможності, але в основному має вибирати між такими типами реформ:
Заходи зі зниження вартості праці Реформування «механізмів встановлення заробітної плати» та, за необхідності, коригування «ступеня централізації в процесі переговорів» і «механізмів індексації заробітної плати». Забезпечення того, щоб заробітна плата в державному секторі зростала лише помірними темпами (на рівні або нижче рівня інфляції), оскільки це має сильний сигнальний ефект для встановлення заробітної плати в приватному секторі.
Заходи з підвищення продуктивності Дерегуляція галузей шляхом зняття невиправданих обмежень у сфері професійних послуг та роздрібної торгівлі, щоб підвищити конкуренцію та ефективність. Покращення інфраструктури. Покращення систем освіти. Сприяння та/або інвестування в дослідження і розробки (R&D) та інноваційні ініціативи. Покращення бізнес-середовища, зокрема шляхом усунення бюрократичної тяганини та вдосконалення нормативно-правової бази (наприклад, законів про банкрутство, комерційного кодексу).
Зайнятість Ця мета оцінюватиметься на основі виміряних показників рівня довгострокового безробіття, рівня безробіття серед молоді та рівня участі в робочій силі. Окрім того, що повна зайнятість є метою сама по собі, гнучкий інклюзивний ринок праці із заходами безпеки, що усувають бар'єри для працівників у можливостях частіше змінювати роботу впродовж кар'єри, також має позитивний побічний ефект для підвищення конкурентоспроможності. Кожна країна сама відповідатиме за вибір конкретних політичних дій для покращення рівня зайнятості, але переважно обиратиме між такими типами реформ:
Реформи ринку праці для просування моделі «» (гнучкості та надійності), зменшення незадекларованої праці та підвищення рівня участі в робочій силі. Реформи для підтримки навчання протягом життя вже працевлаштованої/освіченої робочої сили. Податкові реформи: «зниження податків на працю» та «вжиття заходів для сприяння участі в робочій силі других годувальників у сім'ї».
Стійкість державних фінансів Ця мета оцінюватиметься на основі індикаторів розриву стійкості (S0 для короткострокової, S1 для середньострокової та S2 для довгострокової перспективи), які Комісія вже публікує кожні три роки у своєму звіті про (як частину своєї роботи з розрахунку відповідних мінімальних середньострокових бюджетних цілей для кожної держави-члена ЄС). Якщо складений індикатор S0 перевищує 0,43, це свідчить про наявність занадто високого ризику фіскального стресу в короткостроковій перспективі, що вимагає впровадження негайних контрзаходів. Якщо індикатори фіскального розриву S1 та/або S2 є позитивними, це означає, що рівні боргу, за прогнозами, стануть нестійкими в середньостроковій та/або довгостроковій перспективі за умови незмінної політики через зростання державних видатків, спричинених демографічними факторами. Якщо виникають такі проблеми зі стійкістю S1 або S2, їх слід вирішувати шляхом фіскальної консолідації, що призведе до достатніх щорічних покращень структурного балансу бюджету та/або шляхом підвищення стійкості систем пенсійного забезпечення, охорони здоров'я та соціальних виплат через такі реформи зі скорочення видатків:
Приведення ефективного пенсійного віку у відповідність до очікуваної тривалості життя, щоб пенсійна система могла краще справлятися з демографічною ситуацією. Обмеження схем дострокового виходу на пенсію та використання цільових стимулів для того, щоб старші працівники у віковій категорії понад 55 років продовжували працювати. Впровадження реформ для підвищення рівня участі в зайнятості. Реформи системи охорони здоров'я, спрямовані або на зниження загальних витрат шляхом впровадження більш економічно ефективних систем, або на запровадження певного рівня приватних внесків на охорону здоров'я.
Для подальшого забезпечення фіскальної стійкості одна з найжорсткіших умов пакту передбачає також впровадження національних фіскальних правил: «Держави-члени, які беруть участь, зобов'язуються транспонувати фіскальні правила ЄС, викладені в Пакті стабільності та зростання, у національне законодавство.»
При впровадженні поправки про збалансований бюджет, держави-члени вільні вибирати тип законодавчого інструменту (наприклад, конституційний закон або рамковий закон), якщо він накладає «достатньо сильну обов'язкову» умову та має «довготривалий характер». Правило, забезпечене законом, повинно повністю відповідати вимогам Пакту стабільності та зростання, але точне формулювання правила залишається на розсуд кожної країни, оскільки воно може бути «правилом боргового гальма, або правилом, пов'язаним із первинним балансом чи контрольним показником видатків». Крім того, у разі якщо субнаціональні рівні державного управління мають автономію у випуску боргових чи інших зобов'язань, правило має гарантувати забезпечення фіскальної дисципліни як на національному, так і на субнаціональному рівнях.
Фінансова стабільність Фінансова стабільність кількісно вимірюватиметься для кожної країни щодо її «рівня приватного боргу для банків, домогосподарств і нефінансових компаній». За сприяння Голови Європейської ради з системних ризиків, країни будуть регулярно інформуватися про свій поточний стан макрофінансової стабільності і, як очікується, ухвалять «національне законодавство» для вирішення потенційних проблем. Крім того, усі держави-члени, які беруть участь, зобов'язуються ухвалити національне законодавство щодо врегулювання банківських криз, яке повністю відповідатиме доробку спільноти (acquis communautaire).
Координація податкової політики Пакт «Євро-Плюс» не передбачає жодних конкретних зобов'язань щодо ініціатив у податковій політиці, окрім короткого зазначення того, що держави-члени зобов'язуються брати участь в обговореннях з цього приводу через регулярний «структурований діалог». Очікується, що координація податкової політики допоможе посилити обмін передовим досвідом та боротьбу з податковим шахрайством і ухиленням від сплати податків. Пряме оподаткування залишається в національній компетенції, і кожен учасник Пакту приймає рішення щодо цього індивідуально. Ще в березні 2011 року Європейська Комісія представила пропозицію щодо запровадження Спільної консолідованої бази корпоративного податку (CCCTB) для всіх країн-членів ЄС, що в разі погодження могло б стати нейтральним з точки зору доходів способом забезпечення узгодженості між національними податковими системами, поважаючи при цьому національні податкові стратегії — оскільки вона не встановлює єдиної податкової ставки. У Пакті «Євро-Плюс» чітко зазначено, що його «структурований діалог» для «координації податкової політики» також слід використовувати для того, щоб спробувати досягти майбутньої угоди щодо CCCTB. Станом на червень 2015 року пропозиція щодо CCCTB ще не отримала жодного остаточного схвалення, що спонукало комісію оголосити, що тепер вони подадуть перезапущену, менш амбітну пропозицію CCCTB у 2016 році — відклавши складнішу «частину консолідації» для пізнішої згоди — щоб базову CCTB можна було б прийняти швидше в короткостроковій перспективі.