Декартівський сумнів — це форма методологічного скептицизму, пов'язана з працями та методологією Рене Декарта. Декартів сумнів також відомий як картезіанський скептицизм, методичний сумнів, методологічний скептицизм, універсальний сумнів, систематичний сумнів або гіперболічний сумнів.
Декартівський сумнів — це систематичний процес скептичного ставлення (або сумніву) до істинності власних переконань, який став характерним методом у філософії. Крім того, багато хто вважає метод Декарта коренем сучасного наукового методу. Цей метод сумніву був значною мірою популяризований у західній філософії Рене Декартом, який прагнув поставити під сумнів істинність усіх переконань, щоб визначити, істинності яких з них він може бути впевнений. Це є основою твердження Декарта «Cogito ergo sum» («Я мислю, отже, я існую»). Повніший варіант його фрази: «dubito ergo cogito, cogito ergo sum» перекладається як «Сумніваюся, отже, мислю, мислю, отже, існую». Sum, що перекладається як «Я існую» (згідно з різними латинсько-англійськими словниками), має набагато ширше та зрозуміліше значення цієї фрази.
Методологічний скептицизм відрізняється від філософського скептицизму тим, що методологічний скептицизм — це підхід, який піддає всі твердження про знання ретельному аналізу з метою відокремлення істинних від хибних тверджень, тоді як філософський скептицизм — це підхід, який ставить під сумнів можливість певного знання.
Характеристики
Існує кілька інтерпретацій щодо мети скептицизму Декарта. Серед них виділяється теорія, яка стверджує, що скептицизм Декарта спрямований на усунення будь-яких переконань у можливості сумнівів, залишаючи таким чином лише (також відомі як основоположні переконання). З цих безсумнівних основних переконань Декарт потім намагається вивести подальші знання. Це архетипний та значний приклад втілюють континентально-раціональні школи філософії.
Маріо Бунге стверджує, що методологічний скептицизм передбачає, що наукові теорії та методи відповідають певним філософським вимогам: ідеалізму, матеріалізму, реалізму, раціоналізму, емпіризму та , що дані та гіпотези науки утворюють систему.
Метод Метод гіперболічного сумніву Декарта включає:
приймання лише тієї інформацію, щодо якої ви знаєте, що вона правдива; розбиття цих істин на менші одиниці; вирішення спочатку простих проблем; складання повних списків подальших проблем.
Гіперболічний сумнів означає схильність до сумнівів, оскільки це крайня або перебільшена форма сумніву. Знання в картезіанському сенсі означає знати щось поза межами не лише всіх розумних сумнівів, а й усіх можливих сумнівів. У своїх (1641) Декарт вирішив систематично сумніватися в істинності будь-яких своїх переконань, щоб з нуля побудувати систему переконань, що складається лише з безумовно істинних переконань; його кінцевою метою — або принаймні головною — було знайти безсумнівну основу для наук. Розглянемо перші рядки «Роздумів…» Декарта:
Метод Декарта Рене Декарт, засновник декартівського сумніву, поставив під сумнів усі переконання, ідеї, думки та матерію. Він показав, що його підстави, або міркування, для будь-якого знання можуть бути так само хибними. Чуттєвий досвід, основний спосіб пізнання, часто буває помилковим і тому його слід ставити під сумнів. Наприклад, те, що людина бачить, цілком може бути галюцинацією. Немає нічого, що доводить, що цього не може бути. Коротше кажучи, якщо існує якийсь спосіб спростувати переконання, то його підстави недостатні. Виходячи з цього, Декарт запропонував два аргументи: аргумент сну і аргумент демона.
Аргумент сну
Декарт, знаючи, що контекст наших снів, хоча й може бути неймовірним, часто є реалістичним, висунув гіпотезу, що люди можуть вірити лише в те, що вони не сплять. Немає достатніх підстав, щоб відрізнити переживання сновидіння від переживання наяву. Наприклад, суб'єкт А сидить за комп'ютером і друкує цю статтю. Існує стільки ж доказів того, що написання цієї статті є реальністю, скільки й доказів протилежного. Декарт визнавав, що ми живемо у світі, який може створювати такі ідеї, як сни. Однак, до кінця «Роздумів» він робить висновок, що ми можемо відрізнити сон від реальності, принаймні озираючись назад:«Але коли я чітко бачу, звідки речі беруться, де і коли вони приходять до мене, і коли я можу безперервно пов'язати свої сприйняття їх з усім рештою мого життя, тоді я цілком впевнений, що, стикаючись з цими речами, я не сплю, а прокидаюся». — Декарт: Вибрані філософські праці
Аргумент демона
Декарт міркував, що наш власний досвід цілком може бути керований злим демоном. Цей демон такий же хитрий і підступний, як і могутній. Він міг би створити поверхневий світ, у якому, як нам здається, ми живемо. Внаслідок цього сумніву, який іноді називають гіпотезою злого демона, Декарт виявив, що не може довіряти навіть найпростішим своїм сприйняттям.
У першій книзі «Роздуми» Декарт стверджував, що якби хтось збожеволів, навіть ненадовго, то це безумство могло б змусити людину повірити, що те, що ми вважаємо правдою, може бути лише обманом нашого розуму. Він також стверджував, що міг би існувати «якийсь злий, могутній, хитрий демон», який обдурив би нас, заважаючи нам правильно судити.
Декарт стверджував, що всі його почуття брешуть, і оскільки ваші почуття можуть легко вас обдурити, його ідея про нескінченно могутню істоту має бути правдивою, оскільки цю ідею могла висунути лише нескінченно могутня істота, яка не мала б жодних підстав для обману.
Я мислю, отже, я існую Хоча методологічний сумнів має певну природу, не потрібно вважати, що знання неможливо застосувати до методу сумніву. Дійсно, спроба Декарта застосувати метод сумніву до існування самого себе породила доказ його відомого вислову «Cogito, ergo sum» (Я мислю, отже, я існую). Тобто, Декарт намагався сумніватися у власному існуванні, але виявив, що навіть його сумніви свідчать про його існування, оскільки він не міг би сумніватися, якби його не існувало.
Див. також
Академічний скептицизм
Соліпсизм Теорія виправдання
Примітки
Додаткова інформація
, Stoothoff, and Murdoch, trans. (1984). The Philosophical Writings of Descartes. Cambridge: Cambridge University Press. , Descartes's Method of Doubt, Princeton University Press, 2002. Edwin M. Curley, Descartes against the Skeptics, Harvard University Press, 1978. François-Xavier de Peretti. «Stop Doubting with Descartes». Topoi, Springer Nature (2022). https://doi.org/10.1007/s11245-022-09822-0 François-Xavier de Peretti, " Descartes sceptique malgré lui ? ", International Journal for the Study of Skepticism, 11 (3), 2021, Brill, Leyde, pp. 177–192. Online publication date: 15 octobre 2020. Doi:https://doi.org/10.1163/22105700-bja10016
Посилання
Descartes, René. (1641). Meditations on First Philosophy. In Cottingham, et al. (eds.), 1984.
Dictionary of Philosophy of Mind