Соціалістична власність — марксистська форма суспільної власності, що охоплювала три основні її різновиди: державну власність, кооперативно-колгоспну власність, а також власність профспілкових та інших громадських організацій. Вона була закріплена в українському радянському законодавстві, зокрема в статтях 4 та 5 Конституції Української РСР 1978 року та статтях 1 і 87 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.
Теорія Згідно зі статтею 87 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року соціалістична власність виступала у трьох формах: державна (загальнодержавна) власність — майно, яким розпоряджалися державні органи (фактично монополізоване КПРС); колгоспно-кооперативна власність — майно, яким розпоряджалися колгоспи чи кооперативні об'єднання для спільного провадження господарської та іншої діяльності; власність профспілкових та інших громадських організацій — майно, яким користувалися чи розпоряджалися об'єднання громадян, пов'язані спільними інтересами, професійною діяльністю тощо.
На території Української РСР, згідно зі статтею 4 Конституції УРСР 1978 року, соціалістична власність поширювалася на всі знаряддя та засоби виробництва. Приватна власність на них була повністю скасована. Це означало, що жодна промислова споруда чи виробничий верстат не могли належати окремій особі. Володіти засобами виробництва могла лише держава (як загальнодержавною власністю), добровільне об'єднання громадян (як кооперативно-колгоспною власністю) або громадські організації та профспілки. Ця правова норма ґрунтувалася на марксистських принципах ліквідації експлуатації людини людиною, подолання відчуження працівника від результатів його праці та централізованого перерозподілу благ.
Історія
Примітки