Олексі́й Олекса́ндрович Панчулі́дзев (; 19 вересня 1819 — 26 квітня 1888) — російський державний діяч грузинського (імеретинського) походження, дійсний статський радник (з 1869), Самарський віцегубернатор (1867—1870), Чернігівський губернатор (1870—1875).

Належав до дворянського роду Панчулідзевих, внесеного до ІІ частини родовідних книг Саратовської та Пензенської губерній. Рід походив від імеретинського дворянина Давида Матвійовича (Малеєвича) Панчулідзе, який приїхав до Росії у XVIII столітті.

Біографія Народився 19 вересня 1819 року в родині пензенського губернатора Олександра Олексійовича Панчулідзева (1790—1867) та його першої дружини Софії Миколаївни (уродженої Сушкової, 1799—1848), дочки сенатора Миколи Михайловича Сушкова. Дідом був саратовський губернатор Олексій Давидович Панчулідзев (1758/1762—1834).

На державній службі та в класному чині з 1836 року. У 1855—1858 роках обіймав посаду саратовського губернського предводителя дворянства (у чині титулярного радника).

24 лютого 1867 року призначений самарським віцегубернатором. У 1869 році отримав чин дійсного статського радника.

30 січня 1870 року переведений на посаду чернігівського губернатора, яку обіймав до 19 грудня 1875 року.

Губернаторство в Чернігівській губернії На момент призначення Олексія Панчулідзева Чернігівська губернія перебувала у складному економічному становищі: багато поміщицьких маєтків продавалися за борги, земля ставала об'єктом спекуляції, промисловість (за винятком суконного, цукрового та винокурного виробництв) була слабо розвинена.

За часів його управління відбулися важливі зміни в транспортній інфраструктурі: у 1870 році здано в експлуатацію Курсько-Київську залізницю; у 1873 році — Лібаво-Роменську (Ландварово-Роменську) залізницю.

Це сприяло економічному пожвавленню Чернігова, який перестав бути ізольованим провінційним містом. Покращилося сполучення з Києвом (шосе та диліжансні рейси).

У 1875 році міська дума уклала попередню угоду зі шведським інженером Лаурелем щодо будівництва міського водогону (реалізовано пізніше).

Губернаторство супроводжувалося селянськими заворушеннями (за розпорядженням Панчулідзева військові команди придушили виступи близько в десяти селах — безкровно) та народницькою діяльністю («Земля і воля» діяла в Чернігові, Седневі, Новгороді-Сіверському, Ніжині та інших місцях). Відомо, що жоден з активних народників не був заарештований безпосередньо на території губернії під час його правління.

Панчулідзев лояльно ставився до місцевої періодики. Підтримував видання «Особого прибавления к Черниговским губернским ведомостям» під редакцією Олександра Тищинського (старшого помічника правителя канцелярії губернатора). У 1872 році підтримав клопотання про видання газети «Черниговский листок» (відмовлено III відділенням через неблагонадійність редакторів). У 1873 році клопотав про дозвіл на «Черниговский курьер» (також відмовлено). У липні 1875 року «Особое прибавление…» знову почало виходити після перерви. З початку 1876 року його редактором став Михайло Іванович Лілєєв.

19 грудня 1875 року Панчулідзев залишив посаду губернатора.

Помер 26 квітня 1888 року.

Родина Батько: Панчулідзев Олександр Олексійович (1790—1867) — пензенський губернатор (1831—1859), таємний радник. Мати: Софія Миколаївна Сушкова (1799—1848). Брати та сестри (серед інших): Олександр (1823—1890), Самуїл (1825 — після 1893), Михайло (1827—1847).

Мав сина Олександра Олексійовича Панчулідзева (нар. 1847).

Див. також Чернігівська губернія Панчулідзеви Список чернігівських губернаторів

Примітки

Література та джерела

Африканов С. С., Олферьев А. М. «Неробкие грузины» Панчулидзевы в России // Да, были люди в наше время! : к 100-летию О-ва потомков участников Отеч. войны 1812 г. : [сб. ст.]. — М., 2013. — С. 65. Губернаторы Чернигова // Город.cn.ua. — [Електронний ресурс].