Синдром підвішування або ортостатичний шок — небезпечний для життя шоковий стан, який може виникнути, якщо людина тривалий час перебуває в нерухомому підвішеному стані, наприклад висячи на обв'язці. Вимушена вертикальна поза (ортостаз) призводить до того, що кров через силу тяжіння осідає у нижніх частинах тіла, що зменшує її притік до мозку, спричиняючи .

Патогенез

За нормальних умов, коли людина змінює положення тіла з лежачого на стояче, у венах ніг під дією гравітації осідає до 600 мл крові (за наявності варикозного розширення вен — значно більше). Це тимчасово зменшує серцевий викид і артеріальний тиск. Захисна реакція організму () полягає у звуженні кровоносних судин, збільшенні частоти серцевих скорочень і викиді катехоламінів, а також в активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи з метою підвищення тиску. Під час стояння чи ходьби синергетично діє ніг, а критичне падіння кровопостачання в головному мозку компенсується локальними механізмами саморегуляції його судин.

Якщо ефект цієї протиреакції недостатній, і кровообіг мозку критично зменшується, це призводить до запаморочення або навіть знепритомнення (ортостатичної синкопи). За нормальних умов постраждалий негайно сідає або падає, тобто залишає вертикальне положення, що миттєво значно зменшує гравітаційні зміни, і ортостатичного шоку не виникаєCh. Hick et al., Intensivkurs Physiologie, Urban & Fischer Verlag, 2006, ISBN 3-437-41892-0, p. 89 ff., на Google Books.

Але під час вільного висіння, по-перше, зазвичай неможлива зміна положення тіла для усунення гравітаційних змін навіть при втраті свідомості, а по-друге — відсутня опора на стопи для покращення шляхом стимуляції м'язової помпи і збільшення ударного об'єму. Відтак кров дедалі більше осідає у звислих частинах тіла, внаслідок чого щонайпізніше протягом пів години настають небезпечний для життя шок і тривале кисневе голодування головного мозкуHarald Dippe, Entwicklung eines Ausbildungskonzeptes für seilunterstütztes Retten im Bergbau, GRIN Verlag, 2007, ISBN 3-638-82129-3, p. 8, на Google Books (PDF) Fachausschuß «Erste Hilfe» der Deutschen Gesetzlichen Unfallversicherung; retrieved February 1, 2009. Ситуацію можуть ускладнювати перетискання кінцівок обв'язкою (ефект так званого або синдрому турнікета), а також варикоз U. S. Department of Labor Safety and Health Information Bulletins; retrieved February 2, 2009P. Seddon, (PDF; 1.0 MB) In: Health and Safety Executive — Contract Research Report 451/2002.. Зрештою виникає перерозподіл крові, який спочатку призводить лише до перенапруження ортостатичних механізмів адаптації організму, проте надалі викликає настільки критичний функціональний дефіцит об'єму циркулюючої крові, що розвивається небезпечний для життя стан шоку.

Зазвичай людина опиняється у підвішеному положенні протягом тривалого часу через нещасний випадок або технічну неполадку. У групі ризику перебувають промислові верхолази, парашутисти, альпіністи, спелеологи, пілоти парапланів і дельтапланів тощоGreat Britain: H.M. Fire Service Inspectorate, Fire and Rescue Service Manual, The Stationery Office, 2006, pp. 9 ff., ISBN 0-11-341312-2, на Google Books.

Також варте уваги те, що сучасна медична історіографія та судова медицина розглядають як один із головних патофізіологічних механізмів смерті при розп'ятті саме ортостатичний шок, а не суто асфіксії, як вважалося раніше. Розіп'ята людина перебувала у зафіксованому вертикальному положенні і могла періодично спиратися на цвяхи чи пута у ногах, щоб підняти тіло, зробити видих і трохи розвантажити судини. Але врешті через виснаження, судоми та зневоднення людина втрачала здатність рухатися та повисала у вертикальному положенні, м'язовий насос гомілок повністю вимикався, і кров починала відтікати від мозку до нижньої частини тіла. Описане в історичних джерелах ламання ніг пришвидшувало цей процес — венозне повернення падало до критичного мінімуму за лічені хвилини.

Симптоми

Час до появи перших симптомів є дуже індивідуальним. Вони можуть виникнути вже за кілька хвилин, але зазвичай не пізніше ніж через 20 хвилин вільного зависання. Типовими ознаками є , пітливість, задишка, порушення зору, запаморочення, нудота, падіння артеріального тиску та звисаючих ніг.

Профілактика і надання першої допомоги

Як профілактику слід використовувати відповідну страхувальну систему, яка під час вільного зависання не ускладнює диханню і не перетискає кінцівки. Крім того, як елемент аварійного спорядження рекомендуються спеціальні стремена, на які постраждалий може спиратися ногами, щоб активувати роботу м'язової помпи (цей пристрій також застосовується з терапевтичною метою на початковому етапі надання допомоги). Якщо це можливо, постраждалий повинен постійно рухати ногами (наприклад, імітуючи їзду на велосипеді), напружувати м'язи литок, намагатися спертися на щось ногами, спробувати підняти коліна якомога вище або перевести тіло у максимально близьке до горизонтального положення, наскільки дозволяє конструкція страхувальної системи. Проте найважливішим залишається якнайшвидше врятування постраждалого з висячого положення. Вкрай небажано працювати на висоті наодинці: поруч завжди має бути людина, здатна хоча б викликати допомогу.

Оскільки синдром підвішування є шоковим станом, він належить до невідкладних станів. Раніше рекомендували тримати пацієнта в початковому періоді у вертикальному положенні задля уникнення «колапсу внаслідок порятунку» (при зміні положення праве передсердя та правий шлуночок серця миттєво переповнюються кров'ю, і серце може не впоратися з перекачуванням такого об'єму й зазнати фібриляції та зупинитися)H. von Hintzenstern et al., Notarzt-Leitfaden, Urban & Fischer Verlag, 2004, ISBN 3-437-22461-1, p. 116, на Google Books. Сучасна медицина визнає небезпеку від гострої гіпоксії мозку у вертикальному/сидячому положенні значно вищою загрозою, ніж ризик зупинки серця, яке навченим медикам з відповідним обладнанням зазвичай вдається запустити знову. Тому рекомендують все ж відразу надати пацієнтові горизонтальне положення з дотриманням алгоритму cABCDERaimund Lechner, Enrico Staps, Hermann Brugger, Simon Rauch, «Rettungsdienstliche Strategie beim Hängetrauma», retten!, November 2019, Issue 05, Volume 8, pp. 113 ff.; Georg Thieme Verlag, Stuttgart (PDF).

Першоопис

Першим дослідником синдрому підвішування вважається французький лікар і спелеолог Моріс Амфу (). У 1970-х роках він звернув увагу на незрозумілі випадки смерті серед спелеологів, які загинули після, на перший погляд, нетравматичного падіння. Хоча перші експерименти з людьми у вільному зависанні проводилися ще наприкінці 1960-х років, саме він першим висунув гіпотезу про те, що першопричиною іноді фатального наслідку травми підвішування є серцево-судинні проблеми («циркуляторний шок»)W. Dieker, Scheinbar gerettet — Das Hängetrauma, eine zu wenig bekannte tödliche Gefahr. Berufsgenossenschaft Nahrungsmittel und Gaststätten; retrieved February 2, 2009.