Вулиця Євге́на Конова́льця — вулиця у Франківському районі міста Львова, в місцевості Новий Світ (На Байках). Сполучає вулицю Степана Бандери з вулицею Івана Труша та утворює перехрестя з вулицями Житомирською, Степана Рудницького, Андрія Мельника, Русових та Київською. Прилучаються вулиці Гординських, Повстанська, Конотопська, Максима Залізняка, Генрика Семирадського, Художня, Грюнвальдська, Японська, Михайла Старицького.
Історія вулиці і назви Назва вулиці 1892—1940 роки — вулиця 29 Листопада, на честь листопадового національно-визвольного повстання поляків і литовців проти Російської імперії у 1830—1831 роках; 1940—1941 роки — вулиця Енгельса, на честь Фрідріха Енгельса, німецького політичного діяча, одного з основоположників марксизму; Серпень 1941 — травень 1942 років — знов вулиця 29 Листопада; Травень 1942 — липень 1944 років — Ґерманештрасе, названа так через те, що більшість будинків призначалися лише для німців; Липень — грудень 1944 року — знов вулиця 29 Листопада; Грудень 1944 — 1992 рік — вулиця Енгельса; Від 1992 року й понині — вулиця Коновальця, на честь Євгена Коновальця, голови Проводу українських націоналістів, першого голови ОУН, одного із ідеологів українського націоналізму.
З історії Спочатку вулиця доходила до вулиці Болотної (теперішня вулиця Залізняка), згодом її продовжили до залізничної лінії Львів — Чернівці, а 1907 року проклали тут трамвайну лінію.
На перетині вулиць Коновальця, На Байках (нині — вулиця Київська) та Вишневецьких (нині — вулиця Русових) виникла невелика площа, названа львів'янами «П'ять кутів».
У 1900—1930 роках вулиця 29 Листопада та прилеглі до неї вулиці стали місцем жвавого будівельного руху, де чиншові кам'яниці перемежовувалися з престижними віллами.
Біля поворотного кільця трамвайного маршруту № 2 в 1950-х роках заклали Кульпарківський сквер (за радянських часів — сквер Геологів). За ним влаштовано платформу для зупинки потягів приміського сполучення на лінії «Львів — Чернівці». Залізнична зупинка була тут ще на початку XX століття, про неї нагадує маленький будиночок при колії.
Родині Франців належали гіпсові кар'єри та фабрика в кінці нинішньої вулиці Коновальця. А вся околиця тривалий час називалася Францівкою. Згодом на місці кар'єрів постали Піскові Озера та спортивний парк названий у 1920-х роках Ґданським. У 1960—1970 роках частину парку забудували дев'ятиповерховими будинками, гуртожитками, з'явився готельний комплекс «Турист». Останніми роками триває забудова території навколо парку.
4 вересня 2024 року вулиця зазнала російського ракетного удару, внаслідок якого було пошкоджено житлові будинки (зокрема будинки № 44 та № 44а), пам'ятки архітектури та будівлю обласного Центру спортивної медицини і реабілітації. Від удару у будинку № 44 від удару загинуло шестеро мешканців.
Будівлі № 1—20 № 1, 3, 5, 7 — збудовані близько 1910 року в стилі раціональної сецесії з використанням у декорі елементів готики, ренесансу та бароко. Будинок № 3 внесений в реєстр пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 416-м. У міжвоєнний період в будинку № 1 працював ординаторський лікарський пункт 2-го району міста ЛьвоваIlustrowany informator miasta Lwowa… — S. 19.. Нині тут міститься львівський обласний комунальний шкірно-венерологічний диспансер № 1.
№ 4 — риси пізньої сецесії. Власницею кам'яниці на початку XX століття була Ґелена ВежхлевськаKsięga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa… — S. 336.. У цьому будинку до початку 2008 року перебував військовий комісаріат Франківського району. № 6 — збудували у 1905 році для інтернату імені Григоріса Пірамовича. Фасад цього будинку авторства Антонія Рудольфа Фляйшля був вирішений як стилізація галицького ренесансу. В оздобленні інтер'єрів будівлі брав участь один з творців карпатського стилю Казимир Мокловський; на сьогодні не збережені.
№ 7 — будинок «Під орлами». 2003 року відбулася реконструкція фігури орлів на фасаді цього будинку за проєктом та керівництвом скульптора Любомира Кукіля. № 8, 10 — збудовані у 1930-х роках в стилі функціоналізму. Двері, сіни, сходова клітка виконані у стилі арт Деко. № 11 — значиться на вулиці Київській, 27, але фактично є візитівкою вулиці Коновальця. Збудована у 1909—1911 роках за проєктом Станіслава Борковського, автором скульптурних композицій був Теобальд Оркасевич. Кам'яниця декорована символами Листопадового повстання, 80-річчя якого тоді відзначалося: булава на шпилі купола та скульптурна група під ним, консолі під еркером, литовська Погоня на аттику. На фасаді з боку вулиці Коновальця можна побачити герби Русі (Архістратиг Михаїл) і Литви (Погоня) та слід від гербового щита, на якому був польський Орел. № 11б — будинок споруджений у 1911 році за проєктом архітектора Генрика Орлеана. Виконаний у стилі раціональної сецесії, має багату декорацію фасаду, сіней та сходової клітки. Тут сецесія вже вступається перед арт деко. В сінях частково зберігся вітражний ліхтар. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1105-м.
№ 12 — наріжний з вулицею Русових будинок спорудили у 1930 році за проєктом Генрика Заремби для «Дому емігрантів» (еміграційний синдикат)Ilustrowany informator miasta Lwowa… — S. 13., які мали намір перебратися з Галичини до Америки. Проєкт цього будинку передбачав багате оздоблення фасаду у стилі ар деко. Реалізація цього проєкту суттєво відрізняється — будинок зовсім позбавлений декору, можливо причиною стала Світова економічна криза, що почалася у 1929 року і спричинила зменшення фінансування будови. Нині у будинку міститься гінекологічне відділення комунальної 5-ї міської клінічної лікарні.
№ 15 — триповерховий прибутковий будинок архітектора Юзефа Ліндера, зведений у 1906—1908 роках у стилі орнаментальної сецесії за проєктом, розробленим в бюро Міхала Фехтера за участі Юзефа Ліндера. Скульптурне оздоблення будинку, імовірно, авторства Едмунда Плішевського. Після 1914 року будинок перебував у власності Адольфа Баума, у 1935—1939 роках — у власності аптекаря Юзефа Кімельмана та його дружини Анни. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1106-м. № 16 — вілла архітектора Йозефа Браунзайса, збудована 1902 року за його власним проєктом. Декілька років тому її перебудували, зберігши на стіні керамічний орнамент. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2635-м. № 17 — збудований архітектурно-будівельним бюро Івана Левинського у стилі сецесії. На фронтоні будинку бачимо литовську Погоню.
№ 21—40 № 21 — двоповерхова вілла, збудована у 1898 році за проєктом архітектор Владислава Рауша для Йоганни Лоренц. Вілла з сутеренами (високим цокольним поверхом) та мансардою, а також великою дерев'яною верандою. Вілла складалася з трьох кімнат, кухні, пральні, двох пивниць, сіней, коридору та санітарного вузла; на партері містилося п'ять кімнат, кухня, сіни та санвузол. На рівні вікон другого поверху розміщена ніша з фігурою Богородиці. 7 травня 1900 року Йоганна Лоренц продала нерухомість директорові крайового Залізничного бюро Казимиру Залеському та його дружині Феліції. 1908 року Феліція Залеська продала нерухомість Молочарській спілці в Рудках. Молочарська спілка винайма́ла за гро́ші, зокрема на 1910 рік у віллі мешкали: судовий урядник Ян Іжицький та купець Юзеф Стоцька. 1911 року за проєктом Яна Новорити Спілка звела конюшні та помешкання для візників з боку сучасної вулиці Єфремова. 1928 року до південного фасаду вілли Малопольська молочарська спілка прибудувала невелику промислову споруда з залізобетонних конструкцій — молочарний завод (автор проєкту — інженер управління залізобетонних робіт Павел Регоровський). У радянський час у віллі розмістилося відділення КДБ, а молочарський завод після другої світової війни перейшов у власність Львівського молокозаводу. До 2010 року повз віллу можна перейти на сусідню вулицю Єфремова, доки з боку Єфремова, 30 не збудували новий багатоквартирний будинок з широкою брамою-проїздом на подвір'я.У 2012 році ЛМР хотіла передати ділянку в постійне користування «Львівській Політехніці» під будівництво багатоквартирного будинку. До 2013 року вілла перебувала на балансі відкритого акціонерного товариства «Львівський міський молочний завод». 2017 року вілла була у приватній власності. На початку 2019 року будинок визнали нововиявленою пам'яткою архітектури, але до реєстру пам'яток не внесли, адже згідно з висновками Мінкульту, вілла не має ознак пам'ятки архітектури. Водночас 2019 року забудовник вже представив проєкт шестиповерхівки з підземним паркінгом. Тут обіцяють зберегти фасадні стіни вілли. Від вулиці Коновальця цього не буде помітно, вілла залишиться за фасадом нового будинку. Проте, забудовник не дотримався раніше даної обіцянки і 23 жовтня 2021 року віллу Йоганни Лоренц знесли без збереження фасадної стіни вілли. Розпорядженням Львівської ОДА від 15 червня 2020 року «Про занесення щойно виявлених об'єктів до Переліку об'єктів культурної спадщини» вілла Йоганни Лоренц внесена до Переліку об'єктів культурної спадщини Львівської області.
№ 22 — будинок колишнього санаторію «Віта»Ilustrowany informator miasta Lwowa… — S. 19, 32., збудований у 1929 році й оздоблений в стилі ар деко, приміщення якого нині займає пульмонологічне відділення комунальної 5-ї міськоі клінічної лікарні. На першому поверсі розташований лікувально-діагностичний кабінет «Пульміс». № 23 — чотириповерховий прибутковий будинок архітектора Юзефа Ліндера, зведений у 1906—1908 роках у стилі орнаментальної сецесії за проєктом, розробленим в бюро Міхала Фехтера за участі Юзефа Ліндера. Перебудований у 1920-х роках за власним проєктом Юзефа Ліндера. № 24 — двоповерхова вілла збудована за проєктом Якуба Зільбера у 1927 році для родини Ольшевських. У центральній частині фасаду розташовується ризаліт, який завершується прямокутним фронтоном на рівні даху. Ризаліт оздоблено по бокам пілонами. Нині приміщення займає комунальна 5-та міська клінічна лікарня. № 26 — вілла збудована за проєктом Яна Карасінського 1894 року, у швейцарському стилі та розташована у глибині подвір'я комунальної 5-ї міської клінічної лікарні. Нині в будинку міститься адміністративний корпус 5-ї міської клінічної лікарні.
№ 25, 29 — будинки мають виразний сецесійний характер. № 27 — вілла збудована у 1898—1899 роках фірмою Івана Левинського, за проєктом Станіслава Маєрського на замовлення Гелени Бромільської. Виконана з нетинькованої червоної цегли у неготичному стилі, з керамічними вставками під вікнами. В подвір'ї садиби простягаються довгі офіцини з балконами-галереямиЕнциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 289.. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 418-м. № 28 — будинок споруджений за проєктом Альфреда Каменобродського у 1904 році.
№ 31 — в будинку мешкали двоє професорів Академічної гімназії — отець Леонтій Лужицький та Іван Раковський. Леонтій Лужицький (1869—1951) був катехитом та викладав церковну історію в гімназії, а згодом і в Богословській академії. Іван Раковський був не лише професором гімназій в Коломиї та Львові. Він відомий як антрополог і зоолог; один з організаторів Львівського таємного університету у 1921—1925 роках. З 1934 року Іван Раковський очолював Наукове товариство імені Шевченка у Львові. Був він головним редактором тритомної «Української загальної енциклопедії», яка творилася у 1930—1935 роках. У 2005 році, з ініціативи голови НТШ Олега Романіва, на будинку № 31 на вул. Коновальця відкрили пам'ятну таблицю Іванові Раковському (автор — скульптор Олег Капустяк). № 33, 33а — чотириповерховий будинок споруджений будівельним трестом «Укрзахідшляхбуд» у 1950-х роках в стилі радянського функціоналізму. Нині це приміщення займає медична лабораторія «Сінево». Позаду, у дворі, є ще двоповерховий будинок під № 33а, де до кінця 2017 року містився лікувально-діагностичний центр «Медицина ока».