Армійська авіація армії США () — рід військ армії Сполучених Штатів Америки, авіаційна складова сухопутних військ Збройних сил США, яка відповідає за доктрину, комплектування та підготовку всіх підрозділів армійської авіації. Цей рід військ раніше вважався одним із окремих родів у сухопутних військах США, але сьогодні включений до концепції «Маневр, вогонь та ефект» () відповідно до чинної організаційної доктрини застосування армії США.

Після того, як Повітряний корпус Армії США перетворився на Повітряні сили армії та розділився на новий вид збройних сил — Повітряні сили США, армія залишилася з єдиними авіаційними підрозділами з фіксованим крилом, які використовували літаки спостереження L-2 «Грассхоппер» для артилерійських частин. Армія розробила нову концепцію авіації з використанням гелікоптера, яка показала себе перспективною під час Корейської війни та революціонізувала війну під час війни у ​​В'єтнамі.

Призначення Місія армійської авіації полягає у виявленні, завданні ураження та знищенні противника на полі бою вогнем та маневром; а також у забезпеченні бойових дій, бойовій підтримці та всебічному забезпеченні в скоординованих операціях як невід'ємний компонент об'єднаної військової команди. На сучасному полі бою армійська авіація, на відміну від інших складових об'єднаної військової команди, має органічну гнучкість, універсальність та ресурси для виконання різноманітних маневрених, бойових дій, контрольно-бойових дій, виконання інших ролей та функцій, що охоплюють спектр застосування об'єднаних військ в операціях. Авіація може виконувати кожну з цих ролей — у межах обмежених ресурсів та можливостей — під час наступальних або оборонних операцій, а також для спільних, об'єднаних, непередбачених або спеціальних операцій.

Історія

Армійська авіація армії США веде свою історію від часів Громадянської війни. Як сили Союзу, так і Конфедерації використовували повітряні кулі, наповнені воднем, для коригування артилерійського вогню, що поклало початок військовій аеронавтиці США та повітряній підтримці наземних військ армії. Армія також використовувала повітряні кулі під час Іспано-американської війни та Першої світової війни, але літаки замінили повітряні кулі під час останнього конфлікту.

Хоча це не є частиною спадщини сучасного підрозділу армійської авіації, військова авіація США зародилася 1 серпня 1907 року із заснування Повітроплавального відділення Корпусу зв'язку та придбання нею першого літака важчого за повітря — літака, побудованого за армійськими специфікаціями братами Райт. У липні 1914 року його перейменували на Авіаційну секцію Корпусу зв'язку. У Першій світовій війні чисельність літаків Повітряних сил зросла з кількох десятків до понад 11 000 літаків, а кількість авіаційного персоналу перевищила 190 000 осіб. 24 травня 1918 року, в останні місяці війни була створена Авіаційна служба Армії США () після розформування Відділення військового повітроплавання США. Після Першої світової війни генерал Вільям Мітчелл та інші керівники Повітряних сил рішуче висловилися на підтримку незалежних повітряних сил. Оскільки вони уявляли авіацію як окрему ударну силу, здатну до самостійних операцій, вони виступали проти того, щоб вона залишалася допоміжним родом військ сухопутних військ. Хоча Конгрес, як і більшість армійських лідерів, відхилили аргумент Мітчелла, Повітряні сили стали окремим бойовим родом військ, рівним за статусом піхоті, кавалерії та артилерії. У 1926 році назву повітряних сил було змінено на Повітряний корпус Армії США, а у червні 1941 року — Повітряний корпус та інші армійські повітряні елементи були об'єднані, щоб утворити Повітряні сили армії, рівноправні з Сухопутними військами армії та іншими видами Збройних сил США.

У 1930-х роках багато лідерів Повітряних корпусів почали експериментувати зі стратегічними повітряними операціями. Як і Біллі Мітчелл до них, вони виступали за використання повітряних сил незалежно від сухопутних військ армії для знищення ворожих цілей за лінією бою. Цей акцент Повітряного корпусу на стратегічних операціях непокоїв деяких лідерів сухопутних військ, які вважали, що їхні потреби в повітряній підтримці нехтують. Повітряна підтримка була особливо важливою для коригування вогню артилерії. Частково через те, що літаки вогневої підтримки Повітряного корпусу не завжди були доступні, начальник польової артилерії та інші артилерійські офіцери зацікавилися використанням легких літаків у складі артилерійських підрозділів. Армія експериментувала з використанням невеликих штатних літаків для коригування артилерійського вогню та інших функцій на маневрах у Луїзіані, у серпні 1940 року. У більшому масштабі випробування були повторені на армійських маневрах у Луїзіані, Теннессі, Техасі та Кароліні в 1941 році.

6 червня 1942 року військовий міністр США Генрі Льюїс Стімсон наказав створити систему повітряного спостереження для польової артилерії, що стало початком сучасної армійської авіації. Саме це нове явище часів Другої світової війни з його кількома невеликими одномоторними літаками-розвідниками, зрештою перетворили армійську авіацію на сучасний підрозділ поля бою.

Армійська авіація вперше вступила в бій у листопаді 1942 року на узбережжі Північної Африки. Під час Другої світової війни літаки L-4 «Грассхоперс» та кілька більших L-5 «Сентінель» використовувалися для коригування артилерійського вогню, збору розвідувальних даних, підтримки морських бомбардувань, керівництва бомбардувальними завданнями та виконання інших функцій.

Після створення Повітряних сил армії США, Сухопутні війська армії США зберегли використання легких літаків для передового артилерійського спостереження та розвідки. Перше використання гелікоптера в бойових діях приписується 1-й повітряній групі командос ВПС армії США в Бірмі в 1943 році, яка використовувала шість гелікоптерів Sikorsky R-4, переважно для рятування та медичної евакуації повітряним шляхом.

Коли Повітряні сили США були створені як окремий вид збройних сил у 1947 році, армія зосередилася на розробленні власних легких літаків та вертольотів для підтримки своїх наземних операцій. Корейська війна та війна у В'єтнамі довели зростаючі можливості цих авіаційних засобів виконувати різноманітні місії, що не могли виконувати класичні повітряні сили.

Корейська війна створила нові виклики та можливості для армійської авіації. Армійська авіація придбала свої перші гелікоптери, тринадцять H-13 «Сиу», у 1947 році, незадовго до того, як ПС США відокремилися від армії. У Кореї армія використовувала O-1 «Берд Дог» та інші вдосконалені літаки з фіксованим крилом, а також гелікоптери. Армія використовувала свої H-13 переважно для медичної евакуації, командування та управління, а також для транспортування легких і цінних вантажів. Через пересічену місцевість Корейського півострова цінність гелікоптерів була визнана всіма видами військ; попит як на гелікоптери, так і на навчених авіаторів постійно перевищував пропозицію. У 1951 році армія почала організовувати п'ять рот вертолітного транспорту.

Однак між армією та Повітряними силами існувало постійне суперництво щодо відповідальності та ресурсів для повітряної підтримки наземних військ. Через це суперництво, а також через нестачу гелікоптерів, лише дві армійські транспортні роти вчасно отримали гелікоптери Sikorsky H-19 Chickasaw для участі в Корейській війні. Проте транспортні гелікоптери довели свою спроможність, перевозячи вантажі та особовий склад протягом останніх місяців війни, а потім брали участь в обміні полоненими та інших функціях після припинення бойових дій.

У 1962 році на Окінаві була розгорнута перша рота бойових вертольотів. Її перекинули до Таїланду, а звідти до В'єтнаму, де вона супроводжувала транспортні гелікоптери. У 1965 році була організована 1-ша кавалерійська (аеромобільна) дивізія та відправлена ​​до В'єтнаму, де вона неодноразово демонструвала обґрунтованість концепції аеромобільності в реальних бойових діях.

Як армійська авіація, так і гелікоптери досягли свого розквіту під час конфлікту в Південно-Східній Азії. Найбільш широко використовуваний гелікоптер UH-1 «Ірокез», або «Г'юї», почав надходити до В'єтнаму у значній кількості у 1964 році. До закінчення конфлікту до Південно-Східної Азії армія використала понад 5000 цих універсальних літаків. Вони використовувалися для медичної евакуації, командування та управління, повітряного десантування; транспортування особового складу та матеріалів; а також в ролі ганшипів. AH-1 «Кобра» прибув у 1967 році, щоб частково замінити «Г'юї» у його якості ганшипа. Іншими важливими гелікоптерами у В'єтнамі були CH-47 «Чинук», OH-6 «Каюс», OH-58 «Кайова» та CH-54 «Тархе». Хоча концепція повітряної мобільності розроблялася з урахуванням європейського конфлікту середньої інтенсивності, армійська авіація та гелікоптери добре зарекомендували себе під час конфлікту низької інтенсивності в Південно-Східній Азії.

Нові або радикально модифіковані вертольоти були прийняті на озброєння з кінця 1970-х до середини 1980-х років. Серед них були UH-60 «Блек Хок», AH-64 «Апач», модель D CH-47 «Чинука» та нова версія OH-58D «Кайова».

Як Міністерство армії, так і Командування навчання та доктрин армії США проводили масштабні дослідження застосування окремих родів військ з 1970-х років по 1982 рік. У 1982 році Джек В. Макмалл, командир XVIII повітрянодесантного корпусу, брав участь у дослідницькому проєкті «Огляд армійської авіації» як голова Комітету з тактичного використання. Звіт та рекомендації комітету включали майбутню потребу в гелікоптері, який міг би брати участь у повітряному бою, та рекомендацію щодо створення окремого роду військ з армійської авіації. Міністр армії схвалив цю рекомендацію 12 квітня 1983 року — дату, яка відзначається як день народження армійської авіації армії США.

У 1988 році остаточно затверджено та впроваджено План модернізації армійської авіації. План модернізації передбачав поступове скорочення кількості армійських літаків у міру заміни старих моделей сучасними. Вертольоти, що з'явилися наприкінці 1980-х та на початку 1990-х років, включали озброєний OH-58 «Кайова Ворріор» та новий навчальний гелікоптер TH-67 «Крик», а також літаки UC-35 та C-12 «Гурон».

За станом на 2022 рік армійська авіація армії США налічувала 27 бригад армійської авіації (13 — у складі регулярної армії, 12 — в Національної гвардії Армії і дві — в Резерві Армії).

Див. також Армійська авіація України 112-й окремий вертолітний полк (РФ) Армійська авіація Росії Штурмова авіація Авіаційна підтримка Легка авіація армії Франції

Примітки Виноски

Джерела

Посилання

U.S. Army Aviation Museum