Храм Ченнакешава (Белур)

Храм Ченнакешава, також відомий як Кешава, Кесава або Храм Віджаянараяна — індуїстський храм XII століття в районі Гасан штату Карнатака, Індія. Збудований за наказом царя Вішнувардхани у 1117 році н. е. на березі річки Ягачі у Белурі, ранній столиці імперії Хойсалів. Храм зводився протягом трьох поколінь, а його будівництво тривало 103 роки.Permanent Delegation of India to UNESCO (2014), Sacred Ensembles of the Hoysala, UNESCO Протягом історії храм неодноразово зазнавав пошкоджень та розграбувань під час воєн, а потім знову відбудовувався та ремонтувався. Він розташований за 35 км від міста Гасан і приблизно за 220 км від Бенгалуру.

Ченнакешава (буквально «красивий Кешава») є формою індуїстського бога Вішну. Храм присвячений Вішну та залишається діючим індуїстським храмом від моменту заснування. Він з шаною описується в середньовічних індуїстських текстах і залишається важливим місцем паломництва у вайшнавізмі. Храм визначний своєю архітектурою, скульптурами, рельєфами, фризами, а також іконографією, написами та історією. Художнє оформлення храму зображує сцени життя XII століття, танцюристів і музикантів, а також через численні фризи ілюструє сюжети з індуїстських текстів, таких як «Рамаяна», «Магабгарата» та Пурани. Це вайшнавський храм, який із повагою включає багато тем із шиваїзму та шактизму, а також зображення Джини з джайнізму та Будди з буддизму. Храм Ченнакешава є свідченням мистецьких, культурних і теологічних поглядів Південної Індії XII століття та доби правління імперії Хойсала.

Храмовий комплекс у Белурі разом із розташованим неподалік храмом Хойсалешвара у Халебіді та храмом Кешава у Соманатхапурі у 2023 році був оголошений об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО як частина Священних ансамблів Хойсалів.

Розташування Храм Ченнакешава розташований у талуці Белур району Гасан індійського штату Карнатака. Він знаходиться приблизно за 35 кілометрів на північний захід від міста Гасан. Храм розташований приблизно за 16 кілометрів від храму в Халебіду. Белур не має власного аеропорту і розташований приблизно за 220 кілометрів на захід від Бенгалуру (код IATA: BLR), куди можна дістатися приблизно за 3,5 години їзди по чотирисмуговому шосе NH75. Гасан є найближчим містом біля Белура, яке з'єднане залізничною мережею з великими містами Карнатаки.

Храм Ченнакешава є діючим індуїстським храмом і важливим центром вайшнавського паломництва. Він розташований на березі річки Ягачі (в історичних текстах також називається Бадарі), притоки річки Хемаваті.

Історія

Період Хойсалів в історії Південної Індії розпочався близько 1000 року н. е. і тривав до 1346 року. Протягом цього періоду вони збудували близько 1 500 храмів у 958 центрах. У давніх написах та середньовічних текстах Белур називається Белухур, Велур або Велапура. Він був ранньою столицею царів Хойсала. Місто настільки шанувалося Хойсалами, що його називали «земною Вайкунтхою» (обителлю Вішну).

Одним із правителів Хойсала був Вішнувардхана, який прийшов до влади в 1110 році н. е. У 1117 році він замовив будівництво храму Ченнакешава, присвяченого Вішну, який вважається однією з «п'яти основ» його спадщини.Foekema (1996), p. 47Kamath (2001), p. 124 За словами Дхакі — дослідника індійської храмової архітектури та історії, цей храм відображає зростаюче багатство, політичну силу, глибоку духовну відданість Шрі-вайшнавізму Рамануджачар'ї і є його головним твором (magnum opus). Головний храм у написах його доби називається Віджая-Нараяна, а менший храм поруч, збудований його дружиною Шанталою Деві, — Ченнакешава, однак нині ці два храми називаються відповідно храмом Ченнакешава та храмом Ченнігарая.

Головний храм Ченнакешава в Белурі був завершений і освячений у 1117 році н. е., хоча розширення комплексу тривало ще понад 100 років. Вішнувардхана переніс свою столицю до Дорасамудри (також званої Дварасамудра, нині Халебід), відомої своїм храмом Хойсалешвара, присвяченим Шиві. Його будівництво тривало до його смерті у 1140 році н. е. Його спадщину продовжили нащадки, які завершили храм Хойсалешвара у 1150 році н. е., а також інші храми приблизно за 200 кілометрів звідти, такі як храм Ченнакешава в Соманатхапурі у 1258 році. Хойсали залучали багатьох відомих архітекторів та ремісників, які створили нову архітектурну традицію, яку мистецтвознавець Адам Гарді називає традицією Карната Дравіда.Hardy (1995), pp. 6–7

Імперія Хойсалів та її столиця зазнали нашестя, розграбування та руйнування на початку XIV століття військами Маліка Кафура, воєначальника правителя Делійського султанату Алауддіна Хілджі. У 1326 році Белур і Халебід знову стали об'єктом розграбування та руйнувань з боку іншої армії Делійського султанату. Згодом ця територія перейшла під контроль Віджаянагарської імперії. Як зазначає Джеймс С. Гарл, стиль Хойсала занепав у середині XIV століття, коли цар Хойсали Віра Балала III загинув у війні з мусульманським Мадурайським султанатом, після чого загинув і його син.

Написи

Історики виявили у храмовому комплексі 118 написів, датованих періодом від 1117 року н. е. до XVIII століття, які висвітлюють історію храму, пожертви, зроблені на утримання храму Ченнакешава, та відновлювальні роботи у пізніші часи. Напис на східній стіні біля північного входу до головного мандапи (зали) храму свідчить, що Вішнувардхана замовив храм для бога Віджаянараяни у 1117 році н. е. Деякі історики трактують цей напис як свідчення того, що будівництво храму Ченнакешава було завершено у 1117 році н. е. Храм Ченнігарая будувався одночасно з головним храмом за підтримки цариці. Нарасімха I з династії Хойсала виділяв кошти на утримання та функціонування храму. Баллала II у 1175 році н. е. прибудував храмові споруди для кухні та зерносховища в південно-східному кутку, а також водойму в північно-східному кутку комплексу. Початково храм не мав зовнішнього муру. Головний мандапа також був відкритим, щоб віряни могли милуватися витонченим різьбленням усередині. Задля безпеки храму під час правління Віри Балали III (1292—1343) Сомайя Данаяка звів високу стіну навколо комплексу, додав дерев'яно-цегляну браму та двері, а також закрив відкритий мандапа різьбленими кам'яними решітками. Нові екрани затемнили інтер'єр храму, ускладнивши огляд скульптур, проте залишили достатньо світла для здійснення даршану в гарбха-ґріхі. Храм зазнав нападу, пошкоджень, а його браму спалила армія мусульманського воєначальника Салара, який служив Мухаммаду бін Туґлаку (1324—1351).SRI CHENNAKESHAVA SWAMY TEMPLE, Hindu Religious Institutions & Charitable Endowments Department, Government of Karnataka Храм був відремонтований за підтримки Віджаянагарської імперії під патронатом Харіхари II (1377—1404). У 1381 році додали чотири гранітні колони; у 1387 році Малагараса встановив позолочений калаша на нову вежу над святилищем; у 1397 році замість зруйнованої брами було зведено нову семиповерхову цегляну ґопуру. За доби Віджаянагарської імперії були додані святилище Андаль, святилище Соумьянаякі, діпа-стамбха при вході, а також святилища Рами та Нарасімхи. Головний храм мав надбудову — вежу шикхара, яка нині втрачена, через що дах храму виглядає плоским. Згідно з написами, оригінальна вежа була споруджена з комбінації дерева, цегли та розчину; її кілька разів руйнували та відбудовували. Віджаянагарська імперія спонсорувала будівництво менших святилищ, присвячених богиням, та Наганаякана-мандапи в межах комплексу. Вони були зведені зібраними руїнами інших зруйнованих храмів у районі Белура. Територія храму знову зазнала пошкоджень після падіння Віджаянагарської імперії під тиском коаліції султанатів. Перші ремонтні роботи відбулися у 1709 році, за якими послідували добудови у 1717 та 1736 роках. У 1774 році храм відремонтував офіцер Хайдера Алі у період, коли той був фактичним правителем від імені династії Водеярів. Наприкінці XIX століття напівзруйновану вежу над святилищем розібрали, щоб врятувати нижні яруси, і більше не відновлювали. У 1935 році частини храму було розчищено та відреставровано за фінансування уряду Майсура та грантів династії Водеярів. Було відбудовано святилище Ченнігарая, додано нові зображення Рамануджі та Ґаруди, а також здійснено численні інші покращення та ремонт комплексу. Ці роботи були закарбовані в камені як історичний запис, подібно до давніх написів.

Опис

Комплекс Ченнакешава в Белурі складається з подвір'я розміром 135,2 на 120,7 метра із кількома індуїстськими храмами та малими святилищами всередині обнесеної муром території. Вхід до комплексу розташований зі сходу через ґопуру, додану під час ремонтних робіт за доби Віджаянагарської імперії.Kamath (2001), p. 183 Усередині обнесеного муром комплексу розташовані такі храми та пам'ятки:

Храм Ченнакешава, також званий храмом Кешава, є головним храмом. Він розташований у центрі комплексу, обернений на схід, навпроти ґопури. З урахуванням пізніших добудов його розміри становлять приблизно 54 на 48 метрів. Храм стоїть на широкій платформі-терасі (джаґаті) заввишки близько 90 сантиметрів. Храм присвячений Вішну у формі Кешави. На південь від храму Кешава розташований храм Каппе Ченнігарая розміром приблизно 38 на 32 метри. Усередині він має два святилища: одне присвячене Венугопалі, інше — Ченнігараї (місцева популярна назва Ченнакешави, Вішну). Храм називають Каппе Ченнігарая тому, що, за місцевою легендою, біля його скульптури колись знайшли жабу (Kappe). Цей менший храм був зведений царицею одночасно з головним і вважається його зменшеною копією. Кам'яна плита із зображенням пари, що стоїть поруч у позі намасте під навісом. Пам'ятка пошкоджена.

На захід від храму Кешава розташований храм Віранараяна розміром приблизно 21 на 17 метрів. Це невеликий, але повноцінний храм із наваранґою (дев'ятиквадратною залою) та гарбха-ґріхою (святилищем) із 59 великими рельєфами на зовнішніх стінах. Ці рельєфи присвячені Вішну, Шиві, Брахмі, Бхайраві (лютій формі Шиви), Лакшмі, Парваті, Сарасваті та іншим. Деякі панелі зображують історію Бхіми з «Магабгарати». Храм також датується XII століттям. На південний захід від храму Кешава розташований невеликий храм, присвячений Сом'янаякі (формі богині Лакшмі), який також датується XII століттям. Однак пізніше храм розширили та покращили. Цей храм примітний тим, що за місцевим переказом, його вежа є мініатюрною копією головної вежі, яка колись піднімалася над головним храмом Кешава. Храм Андаль, також званий святилищем Ранганаякі, розташований на північний захід від храму Кешава. Його зовнішня стіна прикрашена художніми зображеннями слонів і природи. На ній також представлено 31 велике зображення божеств із традицій вайшнавізму, шиваїзму та шактизму. Тут також є витончено вирізьблені Венугопала, Мохіні та Лакшмі, а також фризи з легендами з Пуран. У комплексі є низка малих святилищ. На схід від храму Каппе-Ченнігарая розташовані святилища Нарасімхи, Рами, Джіяра та альварів — діячів руху Бгакті. На схід від храму Андаль знаходяться святилища Крішни та мислителів вайшнавізму Десікара, Бхаш'якари та Рамануджі (школа Вішішта-адвайта). На цоколі святилищ альварів розміщені фризи зі сюжетами з «Рамаяни». Деякі з цих святилищ були додані пізніше, оскільки окремі з цих вчених, як-от Десікар, жили після XII століття. У храмовому комплексі є дві головні стамбхи (колони). Колона навпроти головного храму — Ґаруда-стамбха — була зведена в період Віджаянагара, тоді як колона праворуч — Діпа-стамбха (колона з лампою) — датується періодом Хойсала. Поблизу храму Віранараяна розташована мандапа, де традиційно зберігаються процесійні колісниці (ратха) та храмові транспортні засоби. Вона називається вахана-мандапа. У південно-східному кутку комплексу для проведення церемоній розташована кальяна-мандапа, додана у XVII столітті. У північно-західному кутку комплексу розташоване зерносховище для харчових запасів. Поруч із меншою північною брамою знаходиться пакасале (громадська кухня), збудована у XIII столітті. Східчастий басейн, званий у написах кальяні або Васудева-саровара, розташований у північно-східному кутку, з двома кам'яними слонами з боків.