Битва під Тоболами — військове зіткнення в ході Першої світової війни, що відбулося 3 квітня 1917 року між об'єднаними військами Німецької імперії та Австро-Угорщини проти сил Російської республіки. У результаті стрімкої наступальної операції сили Центральних держав ліквідували плацдарм російської армії на лівому березі річки Стохід у районі сіл Тоболи та Геленін. Під час бойових дій німецький генерал Георг Брухмюллер успішно застосував інноваційну тактику чіткої координації піхотного наступу та артилерійського вогню.

Передісторія Улітку 1916 року в ході Брусиловського наступу російські війська зуміли форсувати річку Стохід біля села Тоболи, пробивши 8-кілометровий плацдарм. Цю ділянку фронту утримували підрозділи 9-ї австро-угорської кавалерійської дивізії під командуванням генерала барона Леопольда фон Гауера. За умови відновлення російського наступу цей успіх мав потенціал стати важливою вихідною позицією для подальших операцій. Щоб посилити оборону Центральних держав, туди терміново перекинули 1-шу німецьку ландверну дивізію генерала піхоти фон Якобі.

Восени 1916 року генерал-полковник фон Лінзінген наказав розробити план контратаки для повернення під контроль позицій, захоплених російськими військами на захід від річки Стохід. Початково проведення операції призначили на січень 1917 року, проте через інтенсивні бойові дії на інших напрямках Східного фронту наступ довелося відкласти. За новим планом, дводенна операція передбачала концентрацію головних ударних сил у центрі російської лінії оборони між селами Геленін та Тоболи. У перший день штурму планувалося оволодіти окопами довкола Геленіна, а на другий день — вибити противника з північної частини плацдарму в районі села Тоболи та на південь від нього. Підготовку та координацію масованого артилерійського супроводу атаки піхотних частин доручили командиру 86-ї піхотної дивізії, спеціалісту з артилерійської тактики, німецькому генералу Георгу Брухмюллеру.

До 27 лютого всі призначені для операції сили зосередилися поблизу Тоболівського плацдарму. До складу угруповання увійшли три піхотні полки зі складу 86-ї та 91-ї піхотних дивізій, а також підрозділи 26-ї австро-угорської дивізії ландверу. На північному фланзі для підтримки головного удару були розгорнуті 91-ша піхотна та 9-та німецька кавалерійська дивізія були прикріплені до північного крила поля бою для підтримки головного наступу. Артилерійська група Центральних держав налічувала 75 батарей (загалом 285 гармат) і близько 100 мінометів. Цим силам протистояли російські 27-ма і 73-тя піхотні дивізії, а також 5-та стрілецька дивізія, які утримували оборону на плацдармі.

Чергове перенесення наступу відбулося через початок Лютневої революції в Росії, оскільки командування Центральних держав вичікувало на політичні наслідки цієї урядової кризи. Додатковим фактором затримки стали весняні паводки на річці Стохід: унаслідок повені річка місцями розлилася, утворивши водну перешкоду завширшки близько одного кілометра.

Битва

На початку квітня 1917 року німецьке командування під керівництвом генерала фон Якобі розпочало наступальну операцію. 3 квітня о 06:00 артилерія Центральних держав відкрила масований вогонь, що став сигналом для атаки піхоти. За підтримки артилерії та під прикриттям завіси з димових снарядів наступаючі частини просунулися вперед і близько 14:00 повернули під свій контроль колишні австро-угорські позиції на Стоході, втрачені влітку 1916 року.

Російські війська, для яких цей удар став повною несподіванкою, не чинили ефективного опору. Вони також не змогли скористатися власною артилерією через низьку точність її вогню. До 20:00 німецькі підрозділи повністю зайняли рубежі в районі сіл Геленін та Рудка-Червинська, а ближче до вечора увійшли в Тоболи, закріпившись зокрема на східному березі річки Стохід.

За німецькими даними, втрати російської сторони загиблими становили близько 400 осіб, частина з яких потонула під час відступу у розлитому Стоході. Кількість полонених оцінювали у межах від 3000 до 9500 військовослужбовців. Крім того, трофеями німецьких військ стали від 10 до 15 гармат, 90 кулеметів та 42 міномети.

Наслідки Успіх Центральних держав дозволив їм стабілізувати та закріпити свої позиції на волинській ділянці фронту на кілька місяців — аж до початку наступу Керенського у липні 1917 року. Про цей тактичний успіх поінформували вище керівництво Німецької імперії, зокрема канцлера та першого генерал-квартирмейстера Еріха Людендорфа, а німецькі та австро-угорські ЗМІ висвітлювали подію як визначне військове досягнення.

Попри це, 5 квітня генерал Людендорф повідомив головнокомандувача на Сході, що Верховне командування сухопутних військ не планує подальших наступальних операцій на Східному фронті. Російське вище командування офіційно визнало та зафіксувало свою поразку в рапортах від 5 квітня.

Нагороди Успішне планування цієї наступальної операції стало підставою для нагородження Георга Брухмюллера орденом «За заслуги» — найвищою військовою відзнакою Німецької імперії. Нагороду було вручено 1 травня 1917 року. Брухмюллер став одним із чотирьох старших офіцерів артилерії, які удостоїлися цього ордена за роки Першої світової війни.

Див. також

Брусиловський наступ Керенський наступ Україна у Першій світовій війні

Примітки

Бібліографія

Світова війна 1914–1918. Dem deutschen Volke dargestellt. Група 2. с. 104. Традиція В. Колк, Берлін 1929.

Зовнішні посилання