Альбер Дюмон ( ; 21 січня 1842, Се-сюр-Сон-е-Сент-Альбен, Верхня Сона — 11 серпня 1884, Ла-Ке-ле-Івелін) — французький вчений, історик-еллініст і археолог, засновник Французької школи в Римі.
Біографія Дюмон навчався в ліцеї Карла Великого, потім у Вищій нормальній школі й закінчив її з відзнакою з дипломом історика. З 1864 по 1868 був членом Французької школи в Афінах, де систематично вивчав археологічні документи, оглядав приватні колекції та складав каталоги античних артефактів.
Бувши директором Французької школи в Афінах (1875—1879), Альбер Дюмон зумів зробити школу конкурентом Німецького археологічного інституту в Афінах і заснував «Бюлетень еллінського листування» (Bulletin de correspondence hellénique) та Бібліотеку шкіл Афін та Риму.
Дюмон був першим членом Французької школи в Афінах, хто зацікавився доісторичним та архаїчним періодами. Підтримуючи зв'язок з французьким антропологом та археологом Габріелем де Мортільє, він проаналізував кераміку Санторині, зібрану в 1870 році, дослідив написи на кераміці та створив корпус написів, яким захоплювалися навіть німецькі науковці.
У 1870 році разом із Жулем Клеманом Шапленом він отримав від Міністерства народної освіти доручення вивчити розписні давньогрецькі вази та з'ясувати їхнє походження. Але з початком франко-прусської війни 1870 місія перервалася, і обидва вчені записалися добровольцями — водіями для потреб санітарної авіації. З настанням миру вони нарешті змогли поновити свою роботу.
За підтримки академічного співтовариства Альбер Дюмон домігся указом від 25 березня 1873 створення курсу археології в Римі, який після його призначення директором 26 листопада 1874 року став Французькою школою в Римі. Наступного року Дюмон залишив Французьку школу в Афінах, щоб перетворити римську школу на справжній науково-дослідний інститут. Там він підготував чимало відомих археологів: Жана Бає, Ремона Блоха, Максіма Колліньона, Теофіля Омола, Жуля Марту, Ежена Мюнца, Луї Дюшена та Едмона Потьє.
З 1879 по 1884 він був директором вищої освіти Франції і реорганізував всю французьку університетську систему, ввівши археологію та створивши кафедри археології в Парижі й Бордо. Емілю Картайяку він доручив вести курс доісторичної епохи на філологічному факультеті в Тулузі.
У 1882 році його обрали до Академії написів та красного письменства.
Основні публікації
Зверніться до резиденції monuments de l'âge de la pierre trouvés en Grece. 1866—1867. Essai sur chronologie des archontes athéniens postérieurs à la CXXII olympiade. 1870. L'administration et la propagande prussienne en Alsacе. 1871 Marques des anses d'amphores. 1872. Sur les vases d'Acrotiri, в Journal des savants. 1872. Le Balkan та l'Adriatique. 1873. Les vases peints de la Grece propre. 1872, 1873. Fastes éponymiques d'Athènes. 1873 Le Balcan та l'Adriatique. 1873. Peintures céramiques de la Grece propre: recherches sur les noms d'artistes lus sur les vases de la Grece. 1874. Essai sur l'éphébie attique. 1875. Inscriptions et monuments figurés de la Thrace. 1876. Études d'archéologie athénienne. 1879. Les céramiques de la Grece propre, vases peints. 1881 Terres cuites orientales et gréco-orientales: Chaldée, Assyrie, Phénicie, Chypre et Rhodes. 1884. Les Céramiques de la Grece propre, posth. 1888—1890, 2 vol. Mélanges d'archéologie et d'épigraphie. 1892.
Примітки
Література Pierre Amandry: Albert Dumont, directeur des Écoles de Rome et d’Athènes. In: Bulletin de correspondance hellénique. Band 100, 1976, p. 1–5 (онлайн). Jean-Marie Mayeur: Albert Dumont et les transformations de l’enseignement supérieure au debut de la troisième république. In: Bulletin de correspondence hellénique. v. 100, 1976, p. 7–10 (онлайн). Stephen Dyson: In pursuit of ancient pasts. A history of classical archeology in the 19th and 20th century. Yale University Press, New Haven 2006, p. 89. Henri Wallon, Notice sur la vie et les travaux de M. Albert Dumont, Académie des inscriptions et belles-lettres, 1893