Вихід із єврозони — процес, в якому держава-член єврозони (добровільно або примусово) припиняє використання Євро як національну валюту і залишає єврозону.

Передісторія Можливість виходу держави з єврозони вперше була піднята після економічної кризи в Греції. Термін «Грексит» був вперше використаний економістами Citigroup у доповіді 2012 року про можливість виходу Греції з єврозони. У виданні 2015 року цей термін був внесений до словника Оксфорда, який визначається як «термін для визначення потенційного виходу з єврозони».

Слідом за цим з'явилися припущення про вихід інших країн з єврозони. Економіст Нуріель Рубіні в 2011 році заявив, що «Італії, як і іншим країнам єврозони, можливо, доведеться припинити використання євро і перейти до національної валюти, що означає розпад єврозони».

Правове середовище Стверджується, що про Положення про вихід з єврозони немає ні слова в договорах ЄС. Більш того, в договорах написано, що створення єврозони є незворотнім. Але в 2009 році в дослідженні Європейського центрального банку сказано, що добровільно вийти неможливо з юридичної точки зору, але можливий випадок «висилки». Незважаючи на те, що певного порядку виходу не існує, були висловлені пропозиції, щоб цей процес повинен бути включений у відповідні договори.

Є твердження, що існують три виходи з єврозони:

Повноцінний вихід з Європейського Союзу і подальше відновлення з умовою, що відновлення членства єврозони можливо після досягнення економічної конвергенції; Внесення правок до міжнародного договору; Рішення Європейської Ради. Поправка включає в себе розширення статті 50 Європейського Договору, яка буде визначати вихід із єврозони.

Рішення Європейської Ради, ймовірно, має бути одноголосним і з Європарламентом. У ньому буде зазначено, що держава «перестає бути частиною єврозони», і стане країною «з відступом», анулюючи раніше прийняте рішення про його вступ. Стаття 139 регулює умови «відступу»:

Держави-члени, щодо яких Рада не прийняла рішення, що вони виконують необхідні умови для переходу валюти на Євро, надалі будуть іменуватися «державами-членами з вилученням».

Компетенція Ради скасовувати своє попереднє рішення, з деякою можливістю, привела б до того, що дана компетенція приймати рішення включає в себе і його скасування. Крім того, право на перегляд рішення може бути отримано зі статті 352 TFEU, воно надає Раді (після пропозиції Єврокомісії і згоди Європарламенту) приймати одноголосно «заходи» для досягнення однієї з цілей, зазначених у Договорах (як зазначено в статті 3 ЄС), яка по суті встановлює, що перебування в складі єврозони буде нести «негативні» наслідки для населення країни та інших народів, вихід вважається законним у світлі міжнародних договорів-цілі. Тоді нібито можна скасувати рішення про вступ країни в єврозону.

Визнаючи, що будь-який спосіб виходу з єврозони залишається «невідомим», юридичні аналітики відзначають, що потенційний вихід «включає в себе ймовірність того, що зобов'язання в євро, які повинні виконувати резиденти країн, що залишають єврозону, можуть бути переведені в новостворені національні валюти».

Що стосується питання про вихід з єврозони, Єврокомісія заявила, що «безвідкличність членства в зоні євро є невід'ємною частиною договірних рамок, і комісія, як хранитель договорів ЄС, має намір повністю дотримуватися [цю безвідкличність]». Комісія також додала, що вона «не має наміру пропонувати поправки» до відповідних договорів, оскільки актуальний статус є «найкращим способом підвищення стійкості держав-членів зони євро до потенційних економічних і фінансових криз». Європейський центральний банк, відповідаючи на запитання члена Європейського парламенту, заявив, що вихід із ЄС заборонений відповідно до міжнародних договорів.

Потенційний операційний процес 18 жовтня 2011 року британський бізнесмен-євроскептик і консерватор оголосив , в рамках якого було винагорода в 250 000 фунтів стерлінгів за «план безпечного демонтажу євро» і за те, «як буде виглядати Єврозона після євро; як може бути здійснений період переходу і як інтереси Європейського співтовариства будуть враховуватися». Зайнятість, вкладники та боржники будуть збалансовані.

Стаття, яка перемогла в конкурсі, несе назву «вихід з єврозони: практичне керівництво». У ній рекомендується державам-членам, які бажають вийти з єврозони, ввести нову валюту і оголосити дефолт здебільшого своїх боргів. Заявлялося, що кінцевий ефект буде «позитивним для зростання і процвітання економіки країни». У ньому містився заклик зберегти євро з метою проведень невеликих операцій і на короткий період часу після виходу з єврозони, поряд із суворим режимом таргетування інфляції і жорсткими податково-бюджетними правилами, контрольованими «незалежними експертами». У плані також передбачалося, що «ключові посадові особи» повинні зустрітися «таємно» за місяць до публічного оголошення про вихід, а партнери по єврозоні і міжнародні організації повинні бути проінформовані «за три дні до цього». Керівник групи, яка брала участь у проекті-переможниці, заявив: «якщо все буде виконано правильно, біль від виходу з єврозони відносно скоро зміниться поверненням до зростання, що спонукає інші проблемні держави, все ще знаходяться у валютній зоні, також вийти з єврозони».

У 2018 році професор економіки Колумбійського університету і нобелівський лауреат Джозеф Стігліц, стверджуючи, що Італія стоїть перед «вибором, який не слід робити: між членством в єврозоні і економічним процвітанням», зазначив, «що проблема буде полягати в тому, щоб знайти спосіб вийти з єврозони, що зведе до мінімуму економічні та політичні витрати. Важливе значення матиме масштабна реструктуризація боргу, ретельно проведена з особливою увагою до наслідків для національних фінансових інститутів. «Без такої реструктуризації, - стверджував Стігліц, - тягар боргу, деномінованого в євро, різко зросте, що, можливо, зведе нанівець значну частину потенційних вигод». Він стверджував, що з «економічної точки зору найпростішим для підприємств (урядів, корпорацій та приватних осіб) було б просто перевести борги з євро в нову валюту», а потім «прийняти закон про банкрутство, заснований на главі 11, який передбачає оперативне звернення до суду». До реструктуризації боргу перед будь-якою юридичною особою, для якої нова національна валюта створює серйозні економічні проблеми».

Економічні міркування На щорічній зустрічі Американської економічної асоціації в 2015 році Баррі Айхенгрін, історик економіки з Каліфорнійського університету в Берклі, сказав, що вихід такої держави-члена, як Греція, з єврозони «викличе руйнівні потрясіння на фінансових ринках». На тому ж заході професор державної політики та економіки Гарвардського університету Кеннет Рогофф назвав загальний проект запровадження єдиної валюти в Європі «історичною катастрофою», тоді як професор економіки Гарварду та почесний президент NBER Мартін Фельдштейн припустив, що «можливо, немає способу покінчити з кризою Євро». Він припустив, що для того, щоб уникнути розпаду і «забезпечити виживання Євро», найкращим способом просування вперед для кожної окремої держави-члена єврозони було б проведення власної податкової політики для стимулювання попиту, включаючи зниження податку на додану вартість на наступні п'ять років для збільшення споживчих витрат.

Що стосується Греції, то в дослідженні PwC, проведеному в 2015 році, очікувалося, що «нова драхма» знеціниться «майже відразу», а інфляція в країні «різко зросте» в середньому до 6%. У дослідженні прогнозується, що «знецінення призведе до високої інфляції з середньостроковим рівнем інфляції близько 4%, що більш ніж удвічі перевищує очікуваний рівень в єврозоні». З іншого боку, німецький економіст-ордоліберал і президент Інституту економічних досліджень Ifo Ханс-Вернер Шінн наполягав на економічних вигодах для Греції в разі виходу країни з єврозони.

У 2015 році міністр фінансів Німеччини Вольфганг Шойбле, як повідомляється, запропонував Греції вийти з єврозони на п'ять років і знову ввести свою власну валюту. «Неофіційна» пропозиція включала Положення про те, що Афіни переведуть державні активи на суму 50 мільярдів євро в трастовий фонд зі штаб-квартирою в Люксембурзі, контрольований Європейським механізмом стабільності, з метою продажу активів і використання виручених коштів для погашення частини боргу Греції. Аналітики порівняли це «підприємство з виведення активів» з приватизацією східнонімецької державної власності в Західній Німеччині після падіння Берлінської стіни в 1989 рік.

Згодом міністр фінансів Німеччини заявив, що німецька сторона «лише привернула увагу до можливості того, що Афіни самі можуть вирішити взяти тайм-аут», пояснивши, що «в рамках валютного союзу поступки по боргу є неможливими і європейські договори цього не допускають». Неофіційна пропозиція Шойбле, як повідомляється, була знята з порядку денного за взаємною згодою грецького уряду і керівництва єврозони.

Наприкінці 2015 року фінський парламент вирішив обговорити питання про вихід з єврозони протягом наступного року, що, на думку аналітиків, навряд чи призведе до виходу Фінляндії із зони єдиної валюти, але «висвітлить невдоволення фінів економічними показниками своєї країни».

Популярна думка У середині 2010-х опитування громадської думки, проведені по всій Європі, показали, що через загальне «розчарування в Європейському Союзі», яке було «більш виражене в Греції, Бельгії, Великобританії, Нідерландах та Італії», також відбулося «значне послаблення» підтримки єдиного валюта. У більшості європейських країн, опитаних Gallup International у 2015 році, більшість респондентів висловилися проти євро. У двох «ключових членах» єврозони (Німеччини та Франції, а також в Іспанії) більшість підтримує збереження євро як єдиної валюти. Серед членів єврозони найсильніші антиєвропейські настрої були зафіксовані в Італії та Греції.

У 2015 році парламент Греції схвалив пропозицію уряду про проведення референдуму, на якому, як стверджується, шляхом вибору буде визначено подальший шлях в триваючих переговорах Греції з інститутами кредиторів. Незважаючи на заяви аналітиків за кордоном і в Греції про те, що референдум може відкрити шлях для виходу Греції з єврозони, і незважаючи на опитування думки суспільства, які показують, що громадяни Греції воліли б зберегти єдину валюту «за всяку ціну», референдум, проведений 5 липня 2015 року, показав результат в 61,3% голосів за «ні» і 38,7% відповіли «так». У понеділок, 13 липня 2015 року, уряд Греції прийняв пакет фінансової допомоги, запропонований інститутами кредиторів.

До кінця 2018 року громадська думка в єврозоні була дуже сприятливою по відношенню до Євро: 74% респондентів заявили, що це «добре» для їхньої країни, і лише 15% назвали це «погано». Найбільша підтримка єдиної валюти була відзначена в:

Ірландії (85%); Люксембурзі (80%); Австрії (76%). В той час як найменша: в Італії (57%); на Кіпрі (47%); в Литві (42%).

У той же час, 69% респондентів по всій єврозоні заявили, що бачать необхідність у більшій координації економічної політики, включаючи бюджетну, а 7% заявили, що воліли б меншу координацію.

Примітки