Па́м'ятник ку́руцам — пам'ятник із птахом турулом у селі Вилок Берегівського району Закарпатської області, встановлений на честь перемоги куруців на чолі з Ференцом II Ракоці у битві проти проавстрійського загону 1703 року. Пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення (охоронний № 829).

Відкриття 1703 року на побережжі Тиси в районі сіл Тісабеч і Вилок відбулася перша переможна битва угорського повстання під проводом Ференца II Ракоці. Попри невеликий розмах битви, її вплив на перебіг подій значний, адже, по-перше, куруци змогли перейти на лівий берег Тиси і наступати у Великій Угорській рівнині, а по-друге, результат битви справив певний морально-психологічний вплив на різні стани і верстви . Також, за легендою, саме на місце цієї битви угорський міфічний птах турул приніс князеві Ракоці меч, загублений ним у битві.

Навесні 1903 року, передодні 200-річчя початку повстання Ракоці, головний секретар комітату Сатмар Шандор Надь на засіданні комітатських зборів запропонував спорудити пам'ятну колону на честь першої переможної битви виступу. Пропозиція здобула широку підтримку, за її втілення комітатські збори Сатмара проголосували одноголосно. Надя призначили головою комісії зі створення пам'ятника. Фінансові витрати на втілення проєкту мали покрити комітати Сатмар, Угоча та Береґ, а також за рахунок благодійних внесків. Згодом комітат Береґ відмовився фінансувати встановлення знака, оскільки запланував звести власний пам'ятник.

Оскільки члени організаційної комісії розуміли, що виготовити колону до річниці битви — 14 липня — не вийде, її відкриття призначили на 20 вересня 1903 року, що збіглося із загальноугорським святкуванням.

Рішенням комісії колону повинні були розмістити на лівому березі Тиси в селі Вилок біля мосту через річку і поряд з дорогами, що ведуть до сіл Тісабеч і Тисобикень. Проти цього виступили представники . Вони заявляли, що ініціатива, запропонована в комітаті Сатмар, таким чином буде реалізована на території комітату Угоча (села Вилок і Тисобикень належали до комітату Угоча, тоді як Тісабеч — до Сатмара). З цього приводу відбувалася широка дискусія в пресі. Проте це не змінило планів влади щодо місця пам'ятної колони. Відтак, представники Партії Незалежності відкрили власний обеліск біля реформатської церкви в Тісабечі.

Відкриття пам'ятника у Вилоку відбулося 20 вересня 1903 року. Скульптором меморіальної колони у Вилоку став Шандор Кепеш з міста Сейнь. Пам'ятник звели на 6-метровому штучному кургані у формі усіченої піраміди. На кургані поставили 7-метровий стовп із трахітового туфу, привезений із Сейня. На вершині стовпа — бронзовий турул, що розпростер убоки крила, а в дзьобі тримає меч.

Знесення та відновлення У роки перебування Закарпаття у складі Чехословаччини пам'ятник був занедбаний. Його ремонт було зроблено 1935 року з нагоди 200-річчя з дня смерті Ференца II Ракоці.

З приходом радянської влади пам'ятник був знесений. 1945 року його розібрали. Бронзового турула перевезли до Ужгородського замку, у дворі якого він зберігається досі. Статуя пошкоджена, від меча, який птах тримав у дзьобі, залишився лише невеликий фрагмент. 7-метрову колону з пам'ятника перенесли до центру Вилока і перетворили на пам'ятник радянським «визволителям», встановивши зверху п'ятикутну радянську зірку.

Можливість відновлення пам'ятника виникла у роки «перебудови». З такою ініціативою виступив Антонін Біров — голова колгоспу «Прикордонник» у селі Пийтерфолво. Багато зусиль доклав професор Ужгородського університету Янош Вароді-Штернберг. За фотографіями, спогадами старожилів було створено креслення пам'ятника. Початковий проєкт передбачав відновлення його в первісному вигляді. Пізніше професор Вароді-Штернберг раптово змінив думку, вказавши, що турул є символом фашизму, і запропонував звести кінну статую Ференца II Ракоці. Однак завдяки зв'язкам Бірова в Міністерстві культури УРСР реалізовано було початковий проєкт.

Виконанням займалися архітектор Володимир Лезу і ливарник Геллерт Кейс.

Відновлений пам'ятник відкрили 16 липня 1989 року. З того часу він є місцем проведення щорічних пам'ятних заходів під егідою Товариства угорської культури Закарпаття.

Примітки

Література