Султан Аган-Гірей (Агат-Гірей) Азамат-Гірейович (1810 — після 1857) — нащадок кримських ханів із династії Ґераїв, полковник російської імператорської армії (з 20 грудня 1850).
Біографія Єдиний син генерал-майора російської армії, султана Азамат-Гірея (нар. 1789), який був активним учасником російсько-турецької, польської та кавказької воєнних кампаній.
З 29 жовтня 1830 року виховувався в Першому кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі. В атестаційній характеристиці зазначалося: «Російську мову, арифметику, з алгебри до рівняння першого ступеня, стародавню історію, загальну географію, фехтування та черкеську мову знає».
30 липня 1832 року із підвищенням у звання корнета був зарахований до лейб-гвардії Кавказько-Гірського напівескадрону Власного Його Імператорської Величності конвою. Створення цього елітного підрозділу мало на меті залучення представників знатних кавказьких родів до військової служби та прискорену інтеграцію місцевої аристократії в імперську систему владної елітиКазаков А. В. Адыги (черкесы) на российской военной службе. Воеводы и офицеры. — Нальчик, 2010..
З жовтня 1834 по лютий 1836 року проходив службу безпосередньо на Кавказі. 1 січня 1834 року (за іншими джерелами — 1 січня 1837) отримав чин штабс-ротмістра. За участь у військових експедиціях за річку Кубань проти непокірних гірських племен у 1834 і 1835 роках був нагороджений одноразовою грошовою виплатою в розмірі 662 рублі 62 копійки. Неодноразово отримував монаршу прихильність за успішні огляди, паради та лінійні навчання (у 1836, 1838, 1840 роках). 20 серпня 1841 року Султан Аган-Гірей отримав звання майора.
5 березня 1844 року отримав чин підполковника та був прикомандирований до Хоперського козацького полку. Цей підрозділ виконував складні завдання з охорони Кавказької укріпленої лінії, що вимагало від офіцерського складу глибокого знання специфіки регіону та досвіду ведення контрпартизанської війниПотто В. А. Кавказская война в отдельных очерках, эпизодах, легендах и биографиях. Том 4. — СПб., 1889.. 20 грудня 1850 року за відзнаку по службі отримав звання полковника.
Протягом військової кар'єри був відзначений кількома високими нагородами, серед яких орден Св. Володимира 4-го ступеня з бантом (27 липня 1834) та орден Св. Анни 2-го ступеня. У 1857 році його бойові заслуги були відзначені Золотою зброєю — шашкою з написом «За хоробрість».
Після завершення активної служби проживав у бжедузькому (хамишіївському) аулі Бахта Катеринодарського відділу Кубанської області. Представники династії Ґераїв, які осіли на Північному Кавказі після ліквідації Кримського ханства, користувалися колосальним авторитетом серед адигських субетносів і часто залучалися російською адміністрацією як дипломатичні посередники у переговорах з горянамиГенеалогия Северного Кавказа. Историко-генеалогический научно-реферативный независимый журнал. — Нальчик, 2002. — Вып. 2..
Був одружений із донькою бесленеївського князя Конокова — Койше Аджіївною. Помер після 1857 року, не залишивши нащадків (був бездітним).
Родовід
Примітки
Джерела
«ГЕНЕАЛОГИЯ СЕВЕРНОГО КАВКАЗА» Историко-генеалогический научно-реферативный независимый журнал. — Нальчик, 2002. — Вып. 2. Казаков А. В. Адыги (черкесы) на российской военной службе. Воеводы и офицеры. — Нальчик, 2010.