Вби́вство Ада́ма Ко́цка — загибель українського студента права, діяча українського студентського руху Адама Коцка 1 липня 1910 року під час сутичок між українськими та польськими студентами у Львівському університеті. Подія стала кульмінацією тривалого українсько-польського протистояння, пов’язаного з вимогами українців заснувати окремий український університет у Львові. Після загибелі Коцка боротьба за український університет набула переважно політичних і парламентських форм.

Передумови

Наприкінці XIX — на початку XX століття однією з головних вимог українського національного руху в Галичині було створення окремого українського університету у Львові. Українські студенти виступали також за реформу виборчого законодавства до Галицького крайового сейму, у якому українське населення мало значно менше представництво, ніж польське. Українська молодь організовувала студентські віча, демонстрації та страйки. У 1901—1902 роках відбулася так звана сецесія — масовий вихід українських студентів зі Львівського університету. У ній взяли участь близько 440 осіб. Для підтримки студентів, які продовжували навчання в інших університетах Австро-Угорщини, було створено спеціальний сецесійний фонд. Цю ж акцію підтримав митрополит Андрей Шептицький.

У 1906, 1907 та 1908 роках у Львівському університеті вже відбувалися конфлікти між українськими та польськими студентами. Під час одного з таких виступів 1907 року українські студенти вивісили на будівлі університету український національний прапор, спорудили барикади, а студент Павло Крат, уродженець Наддніпрянської України, в ректорській мантії пошкодив портрети університетських ректорів. Напруження між польським та українським середовищами посилилося також після вбивства галицького намісника Анджея Потоцького Мирославом Січинським у 1908 році.

Перебіг подій

1 липня 1910 року близько 8:30 українські студенти провели віче в III залі Львівського університету. У ньому взяли участь приблизно 300 осіб. Приводом стало чергове відкладення австрійським урядом вирішення питання про виокремлення українських кафедр Львівського університету в самостійну українську вищу школу, що значною мірою було пов’язано з протидією польських парламентарів. Польські студенти, які того дня перебували в меншості, намагалися перешкодити перетворенню віча на вуличну маніфестацію та почали споруджувати барикади. Між студентами виникла сутичка, під час якої використовували палиці, меблі та вогнепальну зброю. Поліція прибула до університету приблизно через 15 хвилин після початку стрілянини.

Унаслідок сутичок загинув 21-річний студент юридичного факультету, третьокурсник Адам Коцко. Поліція заарештувала 127 українських студентів, серед яких було шість жінок. Польських студентів не затримували: після встановлення їхніх домашніх адрес їх відпустили.

Похорон

Влада, очікуючи масових маніфестацій, перенесла похорон Адама Коцка з 3 на 4 липня 1910 року. Попри це, похоронна процесія перетворилася на багатотисячну українську національну маніфестацію. Учасники заявляли про намір продовжувати боротьбу за національні права та заснування українського університету у Львові. Промови над могилою Коцка на Личаківському цвинтарі тривали близько шести годин. Прощальні слова виголосили Кость Левицький, Михайло Грушевський, Кирило Трильовський, Осип Назарук і Лонгин Цегельський. У наступні роки 1 липня українська громада Львова відзначала як день жалоби за Адамом Коцком.

Оцінки та значення

Польська преса здебільшого подавала загибель Коцка як трагічний випадок і допускала можливість того, що смертельна куля могла бути випущена також з українського боку. Українські політичні середовища оцінювали подію інакше. Українські радикали вважали студентський виступ виправданою формою боротьби за національні права, а наявність зброї пояснювали потребою самооборони. У радикальній пресі Коцка характеризували як жертву боротьби за український університет, а заарештованих і поранених студентів — як представників активної частини української молоді. Клерикальні видання покладали значну частину відповідальності за ескалацію конфлікту на польську пресу та польське студентство, водночас критикуючи українську молодь за ігнорування порад політичних і церковних діячів утримуватися від конфронтаційних акцій. Русофільська преса звинувачувала в загостренні ситуації українофільських політиків і польських професорів Львівського університету. У подальшій українській суспільно-політичній пам’яті Адам Коцко утвердився як символ боротьби за українську вищу школу у Львові та як мученик української національної справи.

Див. також Процес 101 Адам Коцко

Примітки

Джерела

Література

Посилання Курилишин К. Галичина 1910—1914 років — очима «Діла». Збруч, 11 червня 2020.