Ібраїм Амет Тарпі (1874, Бахчисарай — 1946, Ташкент) — кримськотатарський релігійний та громадський діяч. Муфтій Криму (1923—1924). Член Тимчасового кримського мусульманського виконавчого комітету (Мусвиконкому) (1917). Зазнав сталінських репресій, провів у радянських таборах 8 років.

Біографія Народився 1874 року в Бахчисараї. Батько — бідний селянин Амет Тарпі, який займався перевезенням фруктів та овочів. Старший брат — книготорговець Алі Тарпі, брав участь у розповсюдженні газети «Терджиман» та праць Ісмаїла Гаспринського. Ібраїм Тарпі закінчив теологічний факультет Стамбульського університету.

У середині 1900-х років брав участь у зібраннях антиурядового руху в Бахчисараї. Був прибічником Ісмаїла Гаспринського, проте залишався на консервативних позиціях. Друкував прокламації в друкарні «Терджимана». У 1911 році був призначений імамом Дерекойської мечеті. На похоронах Ісмаїла Гаспринського Ібраїм Тарпі виступив від імені громадськості Ялти.

Протягом 1917 року активно брав участь у політичному житті півострова. 12 березня 1917 року став одним із керівників мусульманського революційного комітету, який утворив Кримське благодійне товариство. Був обраний до Тимчасового кримського мусульманського виконавчого комітету (Мусвиконкому). 24 липня 1917 року Тарпі був виключений з Мусвиконкому «за інтриги проти Номана Челебіджихана та спроби зайняти там провідне становище». Керував релігійно-культурним «Союзом улемів», який перебував в опозиції до Мусвиконкому і користувався підтримкою консервативного духовенства.

Громадський діяч Алі Боданінський так відгукнувся про Тарпі:

16 травня 1920 року брав участь у засіданні першого Всекримського мусульманського з'їзду в Сімферополі під головуванням головнокомандувача Збройних сил Півдня Росії генерала Петра Врангеля.

Тимчасовий муфтій Селямет Мурза Кипчацький емігрував у 1920 році разом із Білою армією. У період установлення радянської влади в 1920—1922 роках мусульмани Криму не мали централізованого конфесійного управління.

Після перемоги більшовиків у Криму нова влада спершу лояльно ставилася до Тарпі. 10–15 січня 1923 року він був головою I з'їзду мусульманІ Всекримський мусульманський з'їзд 25 березня 1917 року радянська влада ігнорувала, оскільки він контролювався прибічниками партії Міллі Фірка., де було ухвалено рішення про створення Народного управління релігійними справами мусульман Криму (НУРСМК) та обрання муфтієм Ібраїма Тарпі. Нова структура функціонувала під жорстким наглядом радянських державних органів та спецслужб.

У червні 1923 року Тарпі був направлений делегатом на II Всеросійський з'їзд мусульманського духовенства в Уфі. Того ж року звернувся з листом до Йосипа Сталіна з проханням надати допомогу мусульманським інституціям. Брав участь у мусульманській конференції в Казані в 1924 році.

Напередодні чергового з'їзду мусульман Криму ОДПУ рекомендувало не переобирати Тарпі муфтієм через його недостатню керованість, і в 1924 році новим муфтієм став Хаджі Халіль Муслядін. У травні 1927 року Тарпі заарештували. Близько двох місяців його утримували в Ялтинській прокуратурі без пред'явлення офіційного звинувачення. Внаслідок демонстрації понад сотні жінок із джамаату Дерекоя, які з плакатами в руках вимагали звільнення духовного лідера, Тарпі через три дні відпустили. Менше з тим, 8 листопада 1927 року Особлива нарада при ДПУ засудила Тарпі за 58-ю статтею кримінального кодексу (пункти 10 і 13) до вислання з Криму.

Внаслідок вироку Ібраїм Тарпі разом із родиною переїхав до Мелітополя, а пізніше — до Узбецької РСР. У Ташкенті він працював продавцем у кіоску на Жовтневому базарі, товаришував із відомим узбецьким письменником Абдуллою Кадирі та спілкувався з головою Ради народних комісарів Узбецької РСР Файзуллою Ходжаєвим.

3 червня 1936 року під час хвилі Великого терору був засуджений до восьми років ув'язнення. Відбував покарання в Карлазі (Казахська РСР). У червні 1945 року вийшов на свободу та возз'єднався зі своїми дітьми, які воювали на фронтах Другої світової війни. В останні роки життя тяжко страждав на хворобу Паркінсона. Помер 1946 року. Похований на ташкентському кладовищі Куйлюк.

Особисте життя Дружина — Себіха Ібраїмова. Володіла арабською грамотою та російською мовою, захоплювалася грою на піаніно. У 1915 році стала організаторкою світських гуртків для кримськотатарських дівчаток, де викладали запрошені вчительки з Масандри. Подружжя виховало чотирьох дітей.

Див. також

Кримсько-мусульманський виконавчий комітет

Примітки