Вислів lex ad personam (множина - leges ad personam), або закон ad personam, персональний закон, позначає закон або нормативний акт, що має силу закону, виданий з конкретним наміром сприяти (або також перешкоджати), прямо чи опосередковано, окремому громадянину, підприємству або вузькій групі суб'єктів (ad personam), тобто є формою клієнтелізму. Закони ad personam порушують основоположний принцип рівності громадян перед законом.
Історія У Стародавньому Римі закон, що приносив вигоду окремому інтересу, визначався не як ad personam, а як privilegium, у його подвійному значенні (anceps), тобто він міг бути як сприятливим, так і odiosum (ненависним).
Закони Дванадцяти таблиць встановлювали (таблиця IX), особливо в цьому останньому значенні, privilegia ne irroganto, щоб заборонити каральні заходи, спрямовані проти одного громадянина.
Класиком літератури є Цицерон, який у 58 р. до н. е. у промові «Cicero pro domo sua» 10,26 виголосив знамениту фразу: «Licuit tibi ferre non legem, sed nefarium privilegium» — «Ти провів не закон, а ганебний привілей», маючи на увазі народного трибуна Клодія та виданий ним lex Clodia проти самого Цицерона — перший відомий ad personam закон, ухвалений у (широкому сенсі) демократичній системі.
У світі Італія
Цей вислів увійшов у повсякденний вжиток в Італії також після першого декрету-закону DL 694/1984, ухваленого на користь приватної компанії (20 жовтня 1984 року); відтоді політики та журналісти широко його використовують, особливо під час XIV легіслатури Італійської Республіки. Тим не менш, закони ad personam можуть створювати юридично обов’язкові наслідки як у міжособистісних приватноправових відносинах, так і бути обов’язковими для державних адміністрацій. З формальної точки зору вони мають усі ознаки абстрактності, загальності та імперативності правової норми. Теоретичними прикладами таких норм є: призначення університетської посади дружині (чоловікові) політичного діяча, надання спеціальної пенсії вдівцю або непотське призначення на керівні посади в компанії з державним контролем.
Запобігання цьому явищу занепаду законодавчої техніки демократичної держави покладається виключно на політичну відповідальність обраних народом керівників, проте не існує конкретної правової норми, яка б прямо проголошувала його незаконним. Це можливо тому, що не існує спеціального змістового критерію для ідентифікації та класифікації нормRita Perez, Sabino Cassese, Giulio Vesperini, Manuale di diritto pubblico, Giuffrè editore, 2009, p. 22-23., тобто нормативного положення, яке виключало б можливість схвалення (або навіть внесення) інших нормативних положень, сфера дії яких може обмежуватися однією фізичною або юридичною особою.
В італійській політичній історії явище законів ad personam часто розпалювало громадську думку.
Уже під час XIII скликання виникли гострі суперечки у зв’язку з перетворенням декрету-закону № 145 від 24 травня 1999 року, яким запроваджувався єдиний суддя першої інстанції. Нове регулювання передбачало несумісність між суддею попереднього слідства (gip) і суддею попереднього слухання (gup) для всіх процесів, починаючи з 2 січня 2000 року. Однак у Комітеті з питань юстиції було схвалено поправку, яка передбачала негайне набрання чинності несумісністю. Це викликало тривогу в суддівському корпусі, який бачив загрозу для різних проваджень. Зокрема, під загрозою опинився початок процесу IMI-SIR, де обвинуваченими були Сільвіо Берлусконі та Чезаре Превіті. Як повідомляли La RepubblicaLa Repubblica, 5 червня 1999. та L'Espresso, деякі парламентарі від більшості пояснювали ці зміни тиском з боку опозиції, що, за їхніми словами, стало результатом компромісу між Массімо Д’Алемою та Сільвіо Берлусконі, який погрожував заблокувати роботу парламенту. Натомість міністр стверджував, що відсутність відстрочки була зумовлена ризиком неконституційності. Після скандалу закон про перетворення (Закон № 234 від 22 липня 1999 року) зберіг відстрочку набрання чинності несумісністю на кілька місяців.
Під час XIV скликання та XVI скликання, за урядів Берлусконі II, Берлусконі III та Берлусконі IV було ухвалено численні законодавчі акти, що викликали гостру критику, оскільки їх вважали законами ad personam. Ці закиди стверджували, що правоцентристська більшість вдалася до такого прийому, щоб полегшити процесуальне становище самого Берлусконі. Було зазначено, що наведені нижче закони зменшили судові тягарі або в той чи інший спосіб сприяли інтересам Президента Ради міністрів:
Закон про міжнародні рогаторії (L. 367/2001): обмеження використання доказів, отриманих через рогаторію (застосовується також у процесі «Sme-Ariosto 1» щодо корупції в судових актах) Декриміналізація фальсифікації балансу (L. 61/2002): зміна норм про фальсифікацію балансу (у процесах «All Iberian 2» і «Sme-Ariosto2» Берлусконі виправдано, оскільки «діяння більше не передбачене законом як злочин») «Закон Чірамі» (L. 248/2002): введення серед підстав для відводу та передачі справи «законного сумніву щодо неупередженості судді» (норма використана для перенесення процесу з Мілана до Брешії, не дала очікуваних результатів) «Лодо Скіфані» (L. 140/2003): введення заборони притягати до кримінальної відповідальності п’ять найвищих посадових осіб держави, серед яких чинний Голова Ради міністрів; через кілька місяців визнано неконституційним рішенням Конституційного суду № 13 від 2004 року Декрет-порятунок Rete 4 (Д. Л. 352/2003): введений 'ad hoc' спеціально для того, щоб дозволити телеканалу Rete 4 компанії Mediaset продовжувати мовлення в аналоговому форматі, ставлячи в невигідне становище Europa 7 «Закон Гаспаррі» (L. 112/2004): впровадження SIC («Інтегрованої системи комунікацій»), що фактично розширює кількість телевізійних каналів, які може мати один суб’єкт за ліцензією (норма дозволила уникнути скорочення кількості ліцензій групи Mediaset, запобігла розпуску телевізійної монополії Mediaset) Будівельна амністія на природоохоронних територіях (L. 308/2004): поширення будівельної амністії на природоохоронні зони (включаючи віллу «Ла Чертоза», що належить Берлусконі) «Закон Чіріеллі» (L. 251/2005): скорочення строків давності (також називають законом «salva-Previti», запровадив скорочення строків давності для несудимих і перетворення ув’язнення на домашній арешт для осіб старше 70 років, що дозволило закрити за давністю справи про корупцію в судових актах і фальсифікацію балансу в процесах «Diritti TV Mediaset» і «Mills» проти Берлусконі) «Закон Пекорелли» (L. 46/2006): запровадження заборони оскарження прокурором виправдувальних вироків; через кілька місяців визнана неконституційною рішенням Конституційного суду № 26 від 2007 року «Лодо Альфано» (L. 124/2008): введення нової заборони притягати до кримінальної відповідальності чотири найвищі посадові особи держави, серед яких чинний Голова Ради міністрів; через рік визнано неконституційним рішенням Конституційного суду № 262 від 2009 року
Згідно з розслідуванням La Repubblica, закони, ухвалені з 2001 по 2012 рік правоцентристськими урядами, які принесли вигоду Берлусконі та його компаніям, нібито налічують сімнадцять. Окрім десяти вищезгаданих заходів, римська газета вважає законами ad personam ще сім законодавчих актів:
Закон «Tremonti bis» (L. 383/2001): скасування податку на спадщину та дарування для великих статків, який раніше застосовувався до 350 мільйонів лір (використовувався для безподаткового успадкування великих сімейних статків, включно зі статками родини Берлусконі) Decreto salva-calcio (D.L. 282/2002): дозвіл спортивним товариствам розстрочувати знецінення гравців у балансах на період до десяти років, зі значними податковими вигодами (ця норма застосовується також до футбольного клубу «Мілан») Податкова амністія «tombale» (L. 289/2002): із законом про бюджет на 2003 рік запроваджено остаточну податкову амністію щодо несплачених податків (амністією скористалися також підприємства групи Mediaset) Субсидія на купівлю декодерів (L. 350/2003): із законом про бюджет на 2004 рік запроваджено державну субсидію на придбання декодерів для цифрового ефірного телебачення (DTT) (найбільшим бенефіціаром стала компанія Solari.com, основний дистриб’ютор в Італії цифрових декодерів Amstrad типу «Mhp», 51% якої контролюють Паоло та Алессія Берлусконі) Реформування додаткового пенсійного забезпечення (D.Lgs. 252/2005): комплексна реформа додаткового пенсійного забезпечення. Запроваджено низку норм, які податково стимулюють індивідуальне додаткове пенсійне забезпечення (вигоду отримали також страхові компанії, що належать родині Берлусконі) Антикризовий декрет (D.L. 185/2008): підвищення ПДВ на послуги платного телебачення з 10% до 20% (норма завдала шкоди «Sky Italia», головному приватному конкуренту групи Mediaset) Декрет про стимули (D.L. 5/2009): збільшення з 10% до 20% частки власних акцій, які кожна компанія може купувати та тримати в портфелі (це положення було негайно використано Fininvest для посилення контролю над Mediaset).
Антоніо Ді П'єтро також назвав «законом ad coalitionem» виборчий закон 2006 року, який, з огляду на конфігурацію політичних сил на момент парламентських виборів, на думку багатьох, мав дозволити партіям правоцентристської коаліції отримати значно більше місць, ніж за попередньою системою, однак цей ефект виявився протилежним на наступних парламентських виборах 2008 року через нову партійну конфігурацію.
Ще одним законом ad coalitionem декрет-закон від 5 березня 2010 р. № 29, який містить: «автентичне тлумачення положень виборчої процедури та відповідних правил її реалізації». Під час подання виборчих списків для регіональних виборів 2010 року представники партії «Народ свободи» (PdL) подали необхідну документацію після встановленого терміну, що призвело до виключення списків PdL з виборчого процесу в цих регіонах. Цим заходом намагалися виправити запізнення, передбачивши, що «дотримання часових меж подання списків вважається виконаним, коли в межах цих меж делегати, уповноважені подавати списки, маючи при собі необхідну документацію, увійшли до приміщення суду».
Слід також враховувати акти не законодавчого характеру, як-от: звернення уряду проти закону регіону Сардинія про заборону будівництва на відстані менше двох кілометрів від узбережжяПозов № 15/2005 до регіонального закону 8/2004 (що, серед іншого, блокувало будівництво «Коста Турчезе» — житлового комплексу об'ємом 250 000 м³ компанії Edilizia Alta Italia Маріни Берлусконі) зміна Плану гідрогеологічного облаштування (PAI) Басейнового управління річки По, що дозволяє залишити «Ла Кашінацца» (площею понад 500 000 м²), яка належить компанії IEI Паоло Берлусконі.P.A.I. (План гідрогеологічного облаштування) 2001 р. Запровадження державної таємниці щодо методів реконструкції Вілли Чертоза на Сардинії (декрет Міністра внутрішніх справ від 6 травня 2004 р. прот. № 1004/100 – 1158)
Україна
В українському політичному та правовому дискурсі поняття ad personam (або lex ad personam) використовується щодо нормативно-правових актів, які запроваджують спеціальні правові механізми для конкретних осіб або вузького кола суб’єктів. Це явище часто фігурує під неформальними назвами «закони під олігарха», «поправки під когось» або «лобістські закони»Гетманцев як дзеркало української фіскальної контрреволюції // LB.ua. Такі законодавчі ініціативи нерідко ухвалюються Верховною Радою для задоволення інтересів конкретних фінансово-промислових груп (ФПГ) або наближених до влади бізнес-кіл, що фактично нівелює конституційний принцип рівності всіх перед закономУчасть громадськості в роботі парламенту та законотворчому процесі // Програма USAID «РАДА».