Леонід Самійлович (Ізраїль) Естрін (; 25 серпня 1908, Бобруйськ, Російська імперія — 1 березня 1972, Київ, Українська РСР) — український і російський радянський кінорежисер єврейського походження. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ст. та медалями.
Життєпис Народився 25 серпня 1908 р. в м. Бобруйську (тепер Білорусь) в родині службовця. Працював актором і режисером в самодіяльному робітничому театрі м. Дніпропетровська. Закінчив режисерський факультет Київського кіноінституту (1937). Був асистентом режисера на Київській кіностудії (у картинах: «Щасливий фініш» (1934), «Велике життя» (1939, 1 серія), «Макар Нечай» (1940) тощо).
Учасник Великої Вітчизняної війни.
Був членом Спілки кінематографістів України. Помер 1972 р. в Києві.
Фільмографія Поставив на Київській кіностудії картини: «Пригоди з піджаком Тарапуньки» (1955, к/м, у співавт. з В. Івановим) «Головний проспект» (1956, за сцен. Г. Кушніренка) «Блакитна стріла» (1958, за сцен. В. Черносвітова, за участю ) «Роки дівочі» (1961, за сцен. Л. Компанієць) «Бухта Олени» (1963, у співавт. з Марком Ковальовим, за сцен. Ю. Гутіна i Ю. Шевкуненка)
В 1965 р. перейшов на Київську кіностудію науково-популярних фільмів, де створив стрічки: «Розповідь про Радянський Герб» «Людина і автомат» «Під знаком Лева і Козерога» «Скільки жити машині» та ін.
Література Кино и время. Вьш. 3-й. Режиссеры советского художественного кино. М., 1963. — С.323—324.
Посилання
http://www.kino-teatr.ru/kino/director/sov/29289/works/