Йоганнес Зіґфрід Едстрем (11 листопада 1870 — 18 березня 1964) — шведський промисловець, голова Шведсько-американського фонду та четвертий президент Міжнародного олімпійського комітету.

Раннє життя Едстрем народився в крихітному селі Морланда на острові Оруст, Богуслен. Він навчався в Технічному університеті Чалмерса в Гетеборзі, який закінчив у 1891 році, та продовжив навчання в Федеральній вищій технічній школі Цюриха (Цюрихська політехніка) у Швейцарії та у Сполучених Штатах. У молодості він був найкращим спринтером, здатним подолати 100 м за 11 секунд. Під час навчання в Цюрихській політехніці він був членом Nordiska Roddföreningen i Zürich. Він був директором Гетеборзьких трамваїв із 1900 по 1903 рік, де відповідав за їхню електрифікацію, та електротехнічної компанії ASEA з 1903 по 1933 рік, а також президентом правління ASEA з 1934 по 1939 рік.

Едстрем брав участь у шведському спортивному управлінні та допомагав організовувати літні Олімпійські ігри 1912 року у Стокгольмі. Під час Олімпіади була заснована Міжнародна федерація аматорської легкої атлетики (IAAF), а Едстрема було обрано її першим президентом, посаду, яку він обіймав до 1946 року.

Президент МОК Едстрем став членом Міжнародного олімпійського комітету (МОК) у 1920 році, а після обіймання посади у Виконавчому комітеті став віцепрезидентом у 1931 році. Коли президент МОК Анрі де Байє-Латур помер у 1942 році, Едстрем був виконуючим обов'язки президента до кінця Другої світової війни, коли його було офіційно обрано президентом. Він відіграв важливу роль у відродженні олімпійського руху після війни. У 1952 році він пішов у відставку з цієї посади, а його наступником став Ейвері Брандейдж.

У 1931 році Едстрем був причетний до суперечливого рішення заборонити фінському бігуну Пааво Нурмі брати участь у змаганнях на Олімпійських іграх 1932 року в Лос-Анджелесі, оскільки він вважав Нурмі професійним спортсменом, незважаючи на те, що у квітні 1932 року Фінська федерація легкої атлетики винесла рішення на користь Нурмі, не знайшовши доказів звинувачень у професіоналізмі. Менш ніж за три дні до забігу на 10 000 м спеціальна комісія IAAF, що складалася з тих самих семи членів, які дискваліфікували Нурмі, відхилила заявки фіна та заборонила йому змагатися в Лос-Анджелесі. Едстрем, президент IAAF та голова її виконавчої ради, заявив, що повний конгрес IAAF, який мав розпочатися наступного дня, не може відновити Нурмі до участі в Олімпіаді, а лише переглянути етапи та політичні аспекти, пов'язані зі справою. Агентство AP назвало це «одним із найхитріших політичних маневрів в історії міжнародної атлетики» та написало, що Ігри тепер будуть «як Гамлет без знаменитого датчанина в акторському складі». Тисячі людей протестували проти цих дій у Гельсінкі. Деталі справи не були оприлюднені пресі, але вважалося, що доказами проти Нурмі є свідчення під присягою німецьких організаторів перегонів про те, що Нурмі отримував 250—500 доларів за забіг під час участі в забігах у Німеччині восени 1931 року. Ці заяви були зроблені Карлом Ріттером фон Гальтом після того, як Едстрем надсилав йому дедалі більш загрозливі листи, попереджаючи, що якщо докази проти Нурмі не будуть надані, він буде «на жаль, змушений вжити суворих заходів проти Німецької легкоатлетичної асоціації». Це негативно вплинуло на стосунки Фінляндії зі Швецією, оскільки Пааво Нурмі вважався фінським національним героєм. Нурмі нарешті помстився під час Олімпійських ігор 1952 року в Гельсінкі, коли він приніс олімпійський факел на церемонію відкриття на стадіоні та отримав овації стоячи перед Едстремом.

Едстрем помер у Стокгольмі 18 березня 1964 року.

Опубліковані роботи

Примітки

Цитовані роботи

Посилання

Профілі президентів Міжнародного олімпійського комітету Стаття Міжнародного олімпійського комітету. Іттергрен, Лейф. 2006 Й. Зігфрід Едстрем та справа Нурмі 1932 року: боротьба фундаменталістів-аматорів проти професіоналізму в олімпійському русі. Матеріали Восьмого Міжнародного симпозіуму з олімпійських досліджень, 2006, с. 111–126