Ірма Дункан, при народженні Ірма Дореттa Генрієтта Еріх-Грімм (; 26 лютого 1897 — 20 вересня 1977) — американська танцюристка, хореографка й викладачка німецького походження, прийомна дочка, провідна учениця, та ключова зберігачка методу піонерки модерністського танцю Айседори Дункан.Народившись поблизу Гамбурга, Німеччина, вона вступила до школи Айседори в Грюневальді поблизу Берліна як стипендіатка у 1905 році у віці семи років і була удочерена ​​як разом з п'ятьма іншими ученицями, утворюючи відому групу, відому як Ізадораблі.

Кар'єра Ірми Дункан тісно перепліталася з інноваційним стилем вільного танцю Айседори Дункан, в якому акцент робився на природних рухах, класичній музиці та виразних емоціях, а не на жорсткій техніці. У віці 14 років вона почала навчати молодших учнів, а до 1914 року дебютувала в Америці в Метрополітен-опера-хаусі у складі групи Дункан. У 1918 році вона та інші Ізадораблі створили незалежну трупу «Танцюристки Айседори Дункан», дебютувавши в Карнегі-Холі, та багато гастролювали Європою та США до та після Першої світової війни. Супроводжуючи Айседору до радянської Росії в 1921 році, Дункан допомогла створити державну танцювальну школу в Москві, де вона викладала протягом семи років, керувала закладом після від'їзду Айседори в 1924 році та дебютувала сольно в 1923 році.Після смерті Айседори Дункан в 1927 році Ірма Дункан продовжувала керувати московською школою до 1930 року, потім гастролювала США з російськими учнями під прапором московського «Танцюристів Айседори Дункан», яким керував Сол Гурок, поки політична напруженість не змусила трупу розпуститися. Постійно оселившись у Нью-Йорку в 1930 році, вона стала громадянкою США в 1935 році після шлюбу з адвокатом Шерманом С. Роджерсом і заснувала Школу танцю Айседори Дункан у Верхньому Іст-Сайді, яку підтримували такі меценати, як Енріко Карузо та Леопольд Стоковскі. Протягом 1930-х років і пізніше вона виступала з власною трупою, навчала техніці Дункан, яка здобула популярність на тлі зростання популярності таких діячів сучасного танцю, як Марта Грем, і була авторкою впливових творів, зокрема автобіографії «Танцюристка Дункан» (1966) та «Техніка Айседори Дункан» (1928), зберігаючи спадщину своєї прийомної матері. Ірма Дункан померла у віці 80 років у Санта-Барбарі, Каліфорнія, залишивши після себе незмінну відданість вільному танцю, яка вплинула на покоління виконавців.

Раннє життя та освіта

Народження та походження Народилася Ірма Доретт Генрієтта Еріх-Грімме 26 лютого 1897 року в маленькому містечку в Шлезвіг-Гольштейні поблизу Гамбурга, Німеччина. Її батько, ганноверець, власник скромного продуктового магазину в районі Вандсбек у Гамбурзі, був вдівцем з п'ятьма дітьми від попереднього шлюбу, коли одружився з матір'ю Ірми, колишньою гувернанткою, яка піклувалася про сім'ю оперної співачки Ернестіни Шуман-Хайнк. Ірма була єдиною біологічною дитиною її матері від цього чоловіка, в результаті чого у них народилося п'ять зведених братів і сестер, а пізніше — зведена сестра на ім'я Марія. Родина жила в похмурому робітничому ряду будинків на околиці Гамбурга, без електрики та освітленому олійними лампами, у будинку з офіційною вітальнею з диваном з червоного дерева, оббитим чорним дамаском, та кухнею, повсякденне життя якої складалося з простих страв, таких як сире рубане м'ясо на чорному хлібі. Батько помер, коли Ірмі було чотири роки, залишивши матір самотужки утримувати решту домогосподарства важкою працею та відмовляючись віддавати пасинків до дитячого будинку, попри фінансові труднощі.

Вступ до танцю та Айседора Дункан У січні 1905 року, у віці восьми років, Ірма Дункан вступила до новоствореної школи Айседори Дункан у Грюневальді, передмісті поблизу Берліна, Німеччина. Ірму обрано після прослуховування в Гамбурзі, де вона імітувала рухи рук Айседори під «Träumerei» Шумана та підстрибувала під легший ритм. Вона була однією з п’яти дівчат, яких відібрали з-поміж заявок, і наступного дня її доставили до школи в туніках, сандаліях та накидках з капюшонами. Спочатку мати відправила її випробувати безкоштовну програму пансіону, яка включала освіту, навчання танцям та художній розвиток для дітей віком від шести до десяти років, але дозволила їй залишитися назавжди безпосередньо перед Великоднем 1905 року після захоплених листів Ірми додому. Початкове навчання Ірми робило акцент на інноваційній техніці вільного та експресивного танцю Айседори Дункан, яка надавала пріоритет природним рухам, натхненним класичними грецькими ідеалами, над жорсткими балетними структурами. Перед офіційними уроками танців учениці щодня виконували гімнастичні вправи, такі як махи ногами та згинання колін, для розвитку гнучкості, а потім після обіду займалися танцями та музикою у простій кімнаті розміром 25 на 18 футів з коричневим повстяним килимом та прилеглою музичною зоною з роялем. Базовим крокам, такі як вальси та польки, навчала сестра Айседори, Елізабет, але нечасті, проте трансформаційні заняття Айседори були зосереджені на ритмічних, інтуїтивних діях — ходьбі, бігу та стрибках у гармонії з музикою таких композиторів, як Бетховен, Шуберт та Шопен — заохочуючи учениць інтерпретувати емоції за допомогою проникливих жестів, а не буквальної мімікрії. Дзеркала не використовувалися; натомість танцюристки заплющували очі, щоб відчути внутрішнє пробудження, кероване музикою. Ірма вважала Айседору чарівною наставницею та кумиркою, описуючи свою першу зустріч як заворожливу, з босими ногами Айседори, довгою білою тунікою та ніжним голосом, які одразу ж «зачаровували» її під час прослуховування. Шкільне середовище поєднувало сувору дисципліну — ранній підйом о 6:30 ранку, тихі прогулянки та вегетаріанські страви згідно з медичними рекомендаціями — зі спільною теплотою, оскільки учениці ділили життя в гуртожитку, пришивали ідентифікаційні номери до свого одягу та брали участь у групових співочих гуртках під керівництвом професора Пассмора, щоб розвинути контроль дихання. Взаємодія між п'ятнадцятьма ученицями, включаючи близьких подруг, таких як Еріка та Ліза, сприяла почуттю сестринства, а Айседора час від часу вночі навшпиньки прогулювалася спальнями, щоб запропонувати печиво та поцілунки, шепочучи ніжні слова, що поглиблювали дитячу відданість. Хоча Айседора часто була відсутня, живучи неподалік у Шарлоттенбурзі, її рідкісна присутність як «провідного духу» вселяла глибоку відданість та мистецькі прагнення в групі.

Зв'язок з Айседорою Дункан

Удочерення та Ізадораблі У 1917 році Айседора Дункан офіційно удочерила шістьох своїх юних учениць, включаючи Ірму Еріх-Грімм, яка була однією з її перших учениць із січня 1905 року. Це удочерення, хоча, можливо, й символічне, перетворило дівчат на офіційних дочок Дункан, а прізвище Еріх-Грімм було змінено на Дункан, щоб відобразити її новий сімейний статус; іншими були Анна, Тереза, Ліза, Еріка та Марго. Хоча це було представлено як юридичне удочерення, деякі історичні джерела свідчать, що воно було радше символічним, без завершення офіційного судового розгляду. Удочерення завершилося створенням у 1918 році «Ізадораблів» – професійного танцювального ансамблю, до складу якого входили шість удочерених дівчат як протеже Айседори, що прагнули увічнити її вільний стиль сучасного танцю, натхненний давньогрецькою естетикою. Під керівництвом Дункан група робила акцент на експресивних виступах босоніж, які відкидали жорсткість класичного балету, позиціонуючи «Ізадораблів» як амбасадорок її художнього бачення.«Ізадораблі» дебютували як танцюристки «Айседори Дункан» 27 червня 1918 року в Карнегі-Холі в Нью-Йорку, виконавши твори, поставлені Дункан, щоб відзначити становлення ансамблю як незалежного виконавчого колективу. На цьому інавгураційному концерті були представлені такі танці, як «Іфігенія» та «Вакханка», що демонстрували синхронізовані, але плавні рухи групи та зміцнювали їхню роль у спадщині Дункан у період фінансових та особистих труднощів для танцюристки.

Тренування, виступи та подорожі з Айседорою Ірма Дункан отримала свою початкову танцювальну освіту безпосередньо від Айседори Дункан, починаючи з січня 1905 року у віці семи років, коли її обрали ученицею до школи Дункан у Грюневальді, Берлін. Під інтуїтивним керівництвом Айседори навчання Ірми наголошувалося на природних, ритмічних рухах, запозичених з класичних грецьких ідеалів, де танець служив емоційним вираженням душі, гармонізуючи тіло та дух через занурення в музику, а не через жорстку техніку. Айседора демонструвала повні хореографії, але рідко розбивала їх на аналітичні кроки, натомість заохочуючи учениць «слухати музику душею» та пробуджувати внутрішнє «я» через вільні, органічні рухи, такі як хвилі чи кроки, відкидаючи обмеження балету як неприродні та шкідливі для дітей. Ця філософія, що сягає корінням у вплив Ніцше, Платона та класичних композиторів, таких як Бетховен і Шуберт, розглядала танець як релігію, що сприяє радості, свободі та найвищим ідеалам людства, з рухами, що походять із сонячного сплетення, для вираження глибоких почуттів, таких як туга чи стійкість.

У складі «Ізадораблів» Ірма брала участь у спільних виставах та гастролях Європою та США до 1921 року, демонструючи хореографію Айседори в простих туніках та босоніж, щоб пропагувати стиль Дункан. Серед ранніх європейських виступів був бенефіціальний концерт 1905 року в берлінському оперному театрі Кролла, де учениці виконали твори Шумана та Гумпердінка, а потім денний спектакль у театрі «Theatre des Westens» за участю «Kinderscenen» , який у своєму витонченому ансамблі описували як такий, що викликає «веселкових метеликів». До 1919-1920 років у США «Ісадораблі» гастролювали такими містами, як Сан-Франциско та Нью-Йорк, представляючи групові танці на твори Бетховена та Шопена на таких майданчиках, як Готель «Hotel des Artistes» та анфілд Карнегі-Холу, а Ірма допомагала у викладанні та композиції, щоб зберегти індивідуальність репертуару. Ці тури, які часто очолювала Айседора, включали демонстрації її творів, таких як соло з « Іфігенії» Глюка та ансамблі, що інтерпретують симфонії Шуберта, підкреслюючи колективну гармонію та емоційну глибину, а не механічну точність.

У липні 1921 року Ірма супроводжувала Айседору до Росії на запрошення радянського уряду, зробивши внесок у створення нової танцювальної школи в Москві як третього закладу Айседори. Після прибуття вони розмістилися в колишньому аристократичному особняку, де Ірма допомагала на початкових посадах викладачок, навчаючи юних учениць, багато з яких були сиротами, техніці вільного, виразного, пов'язаного з музикою та природою руху Дункан. Заснування школи відповідало баченню Айседори щодо піднесення мас через мистецтво, і Ірма допомагала організовувати ранні заняття, що поєднували ритмічні вправи та філософські дискусії про свободу тіла та думки, за підтримки урядових ресурсів для розширення. Цей етап співпраці ознаменував зростаючу незалежність Ірми, водночас безпосередньо підтримуючи місію Айседори в перші роки існування школи.

Незалежна кар'єра

Керівництво Московською школою танців Після раптової смерті Айседори Дункан 14 вересня 1927 року в Ніцці, Франція, Ірма Дункан продовжила очолювати танцювальну школу Айседори Дункан у Москві, яку вона обійняла в 1924 році після від'їзду Айседори з СРСР. Прибувши до Росії разом з Айседорою в 1921 році на запрошення радянського уряду для створення закладу, Ірма вже викладала там шість років і дебютувала сольно в Москві 29 квітня 1923 року, виконавши твори в стилі Дункан. Під її керівництвом з 1924 по 1930 рік школа на Пречистенці, 20 продовжувала навчати юних учениць, переважно дівчат віком від 6 до 14 років, техніці Дункан, яка наголошувала на вільних рухах, природній виразності та ритмічній гімнастиці, натхненній класичними грецькими ідеалами та народними традиціями.