Оле Паус (9 лютого 1947 — 12 грудня 2023) — норвезький співак, автор пісень і поет, якого широко вважають однією з найоригінальніших норвезьких музичних постатей ХХ століття та «найвизначнішим трубадурами Норвегії на момент його смерті». З'явившись під час відродження норвезьких балад (), Паус відіграв важливу роль у визначенні напрямку цього жанру. Протягом кар'єри, що тривала п'ять десятиліть, він випустив близько 40 альбомів, був автором романів, збірок поезії та дорожніх нотаток. Його твори варіювалися від протестних пісень та сатиричних балад до глибоко рефлексивних гімнів та любовних пісень. Його вважали не просто музикантом, а й культурним провокатором, який використовував пісню як засіб політичних та філософських досліджень. Паус був відомий своїм самобутнім індивідуалізмом, соціальною критикою та бунтівною позицією, «безстрашно виступаючи за найслабших проти можновладців». Його пісня «Mitt lille land», яку часто називають «національним трубадуром Норвегії», стала об'єднуючим гімном після терактів у Норвегії 2011 року.
Паус народився в Осло в аристократичній родині, тісно пов'язаній з Генріком Ібсеном. Він виріс сином генерала в часом неблагополучній родині, яка характеризувалася втратами, тривогою, потрясіннями та емоційною дистанцією. Після ранньої смерті матері його виховувала бабуся Елла, яка приїхала до Норвегії як єврейська біженка з Відня в 1938 році. У 1967 році він почав виступати як співак і автор пісень в Осло, професія якої «на той час не існувало» і яку в 1969 році відкрили Альф Пройсен та Альф Краннер.
Його дебютний альбом вийшов у 1970 році з піснею «Der ute — der inne», що містила 18 пісень про міське життя в Осло. Натхненний Пройсеном, він наступного року опублікував збірку поезії «Tekster fra en trapp». Його ранні альбоми поєднували вплив фолку, джазу та року, характеризуючись гострою соціальною критикою та глибоким співчуттям до ізгоїв суспільства, маргіналізованих та самотніх — «усіх нас, хто не міг впоратися з існуванням», що виражено в таких піснях, як «Jacobs vise», «Merkelige Mira», «Blues for Pyttsan Jespersens pårørende» та «Kajsas sang». Упродовж 1970-х років він співпрацював із відомими артистами, включаючи Єнса Бйорнебо та Кетіля Бйорнстада, створюючи твори, що виходили за рамки традиційних жанрів. Його гостра сатира знайшла платформу в серії Paus-posten, закріпивши його репутацію культурного провокатора.
У пізніші роки Паус зосередився на більш споглядальних та духовних темах. Його співпраця з Церковною культурною майстернею призвела до створення визначних інтерпретацій гімнів, а його пісня «Innerst i sjelen» стала норвезькою класикою. Працюючи разом зі своїм сином, класичним композитором Маркусом Паусом, він ризикнув зануритися в оперу, ораторію та авангардну музику. Александр З. Ібсен, який не був родичем, зазначив, що «Оле Паус займав унікальне становище серед норвезьких митців. Пісні, які він написав, торкнулися багатьох, починаючи від споглядальних гімнів і закінчуючи сатиричними баладами. З огляду на його численні активні роки та роботу, що перетинає жанри, його слід вважати найвизначнішим трубадуром Норвегії на момент його смерті», тоді як Говард Рем назвав його першим норвезьким співаком і автором пісень. Його посмертно опубліковані мемуари «For en mann» (2024) розкривають митця, чиє життя та творчість не піддавалися легкій категоризації.
Передісторія Оле Паус народився в Осло в 1947 році та був сином генерала Оле Пауса. Він був батьком композитора Маркуса Пауса.Henriksen, Petter (ed.). «Ole Paus». Store norske leksikon (in Norwegian). Oslo: Kunnskapsforlaget. Retrieved 4 May 2010. Він був близьким родичем Генріка Ібсена. Про Ібсена Паус сказав: «Мене захоплює поєднання в Ібсені повного бунтарства та цілковитої буржуазії. Він говорить як мовою вищої буржуазії, так й анархістською мовою без акценту. Вражаюче».
Паус помер у Драммені 12 грудня 2023 року у віці 76 років.
Кар'єра Оле Паус дебютував як співак і автор пісень у 1970 році, а як автор наступного року, після того, як його відкрили відповідно Альф Краннер та Альф Прейсен. Він був однією з центральних фігур так званих вісебьолґен і Норґе, тобто трубадурів у традиціях Еверта Таубе, Корнеліса Вресвейка та інших.
Його твори позначені критичним та соціально свідомим написанням пісень. У своїх творах він часто коментує політичні та суспільні проблеми. У молодому віці Оле Паус спочатку мав чітку приналежність до політичних правих, але зрештою зайняв більш незалежну позицію в культурному ландшафті 1970-х років. Пауса часто сприймали як «буржуазного анархіста», який кидав виклик владі та суспільним нормам, перебуваючи одночасно як інсайдер, так і аутсайдер у норвезькому «елітному середовищі». Йон-Роар Бйорквольд описав його як «буржуазного сварливця та невтомного enfant terrible». Б'ярне Маркуссен називав Оле Пауса «останнім богемним», зазначаючи, що він поділяв із Єнсом Бйорнебо поєднання радикалізму та консерватизму, виступаючи проти державної влади та захищаючи вразливих та маргіналізованих осіб. Протягом 1970-х і 1980-х років Паус був відомий своїми гострими соціальними коментарями, особливо у своїх іронічних, а іноді й наклепницьких «музичних газетах» у формі широких балад у серії альбомів під назвою «The Paus Post». Його соціальні та політичні коментарі були спрямовані як на лівих, так і на правих у політичному спектрі, а Пауса описували як людину, чиї сатиричні тексти викликали обурення як у комуністів, так і у християнських консерваторів.
Його пізніші твори стають відомими завдяки м'якшому та більш ліричному стилю, зокрема, таким пісням, як «Innerst i sjelen» та «Engler i sneen». Він часто співпрацював із Кетілєм Бйорнстадом, зокрема над «сучасною сюїтою» Leve Patagonia; пізніше він співпрацював з Kirkelig Kulturverksted над кількома проектами, а також зі своїм сином, класичним композитором Маркусом Паусом, зокрема над дитячою оперою «Відьми», «Реквіємом» та кількома пізнішими творами. Одна з його пісень, «Mitt lille land», здобула широку популярність після терактів у Норвегії 2011 року та була описана як «новий національний гімн». Його називали норвезьким аналогом Боба Ділана та «голосом нації». Пауса відкрили для себе артисти Альф Краннер та Альф Прейсен, а його наставниками були Андре Бйорке, Єнс Бйорнебо та Генні Моан. Паус відомий своїм постійним використанням норвезької мови та прагне, щоб інші норвезькі музиканти переходили з англійської на норвезьку.
Ганс-Олав Тіволд заявив, що Паус «став, по суті, найкращим норвезьким автором текстів» та провідною фігурою у відродженні норвезьких балад. Тіволд також сказав, що Паус, як і Верґеланн, був «норвезьким артистом, якого стримувало його норвезьке походження, і якби він, людина такого таланту, народився у французькій чи англомовній традиції, Оле Паус був би світовим ім'ям нарівні з Леонардом Коеном, Ніком Кейвом та Бобом Діланом». Тіволд також зазначив, що значення Пауса для норвезькомовної музики не можна переоцінити, і що він створив простір, у якому діяли «чотири великі» рок-гурти — DumDum Boys, Jokke & Valentinerne, deLillos та Raga Rockers: «Оле Паус закликає вас робити це вашою рідною мовою, але водночас він встановлює дуже й дуже високу планку». Тіволд стверджував, що здібності Пауса як автора текстів певною мірою затьмарили той факт, що він також чудовий мелодист, і що його пісні мають універсальну привабливість поза межами їхнього норвезького контексту.
Книги
Tekster fra en trapp (1971) Det går en narr gjennom byen med ringlende bjeller (1974) Endelig alene (1984) Milunia (1985) Hjemmevant utenfor (1994) Reisen til Gallia (1998) Kjære Kongen (2002) Blomstene ved Amras (2004) Isengaard (2006)
Відгуки
Ikke gjør som mora di sier (1987) For fattig og rik (1988) Norge mitt Norge (1991) Sammen igjen (1992)
Дискографія
Альбоми (Щоб дізнатися про пікові позиції в чартах, див. NorwegianCharts.com)
Der ute — der inne (1970) Garman (1972) Blues for Pyttsan Jespersens pårørende (1973) Ole Bull Show (із Gunnar Bull Gundersen) (1973) Zarepta (1974) Lise Madsen, Moses og de andre (із Ketil Bjørnstad) (1975) I anstendighetens navn (1976) Paus-posten (1977) Nye Paus-posten (1977) Sjikaner i utvalg (1978) Kjellersanger (1979) Noen der oppe (1982) Bjørnstad/Paus/Hamsun (із Ketil Bjørnstad) (1982) Svarte ringer (1982) Grensevakt (1984) Muggen manna (1986) Stjerner i rennesteinen (1989) Salmer på veien hjem (із Карі Бремнес та Марі Бойне)(1991) Biggles' testamente (1992) Mitt lille land (1994) Hva hjertet ser (1995) Stopp pressen! Det grøvste fra Paus-posten (1995) To rustne herrer (із Йонасом Фельдом) (1996) Pausposten Extra! (1996) Det begynner å bli et liv(1998) Damebesøk (із Jonas Fjeld) (1998) Den velsignede (2000) Kildens bredd (із Ketil Bjørnstad) (2002) Tolv rustne strenger (із Jonas Fjeld) (2003) En bøtte med lys (2004) Sanger fra et hvitmalt gjerde i sjelen (2005) Hellige natt — Jul i Skippergata (2006) Den store norske sangboka (2007) Paus synger Paus (2009) Dugnad for Haiti – Live fra Operaen (2010), з іншими артистами Mitt lille land (2011), з іншими артистами 20 av de beste sangene, vol 1 (2013) Avslutningen (2013) Frolandia (2015) із Ketil Bjørnstad Sanger fra gutterommet (2016) Hvis helsa holder — The Album (2016) із Jonas Fjeld Så nær, så nær (2020) із Motorpsycho and Reine Fiske
Пісні
«I en sofa fra IKEA» «Innerst i sjelen» «Mitt lille land»
Опера
Heksene (2007) (лібрето)
Фільмографія
Inntrengeren, (1974) — історія Оле Пауса у TV-серіях Et lite grøss? Solstreif, (1980) — як автор De blå ulvene як гість (1993) Bikinisesongen як Роберт (1994) Upperdog як батько Аксель (2009)
Ведучий телевізійних спецпрограм
På tide med Ole Paus — ведучий серіалу (1992—1993, продюсери Лассе Гальберг і Петтер Воллес на TV3) Hjemme hos Paus — ведуча серіалу з Ельзою Лістад (1994, продюсер Петтер Воллес на TV2) Ведучий серіалу Ute med Paus (1995, продюсер Петтер Воллес на TV2)
Відзнаки та нагороди
Spellemannprisen, Årets Viseplate (цьогорічний альбом народних пісень), 1976 Ґаммленґ-призен, 1995 Spellemannprisen, Juryens Hederspris (почесна нагорода журі), 1998 Літтерпризен, 1999 Alf Prøysens Ærespris, 2001, Spellemannprisen, Премія «Скрипаль» року (Шпеллеман року), 2013 Командор Ордена Святого Олава, 2022
Див. також
Вплив сексуальної ідентичності Альфа Прейсена на тексти пісень
Примітки
Посилання