Скасування ринку, або ринковий аболіціонізм, — це концепція, яка стверджує, що ринок, в його економічному сенсі, має бути ліквідований або зведений до другорядної ролі в суспільстві. Це протилежно тому, що відбувається сьогодні, оскільки ринок займає центральне місце в розподілі ресурсів та потоці інформації щодо виробництва та споживання. Аболіціоністи ринку стверджують, що ринок є морально неприйнятним, антисоціальним, неефективним та марнотратним у розподілі ресурсів, і зрештою несумісним з виживанням навколишнього середовища.
У різних країнах світу найбільш поширеною альтернативою ринковій економіці було централізоване планування, яке практикувалося в Радянському Союзі та Китайській Народній Республіці до 1990-х років. Були запропоновані й інші альтернативи для заміни капіталістичної ринкової економіки. До них належить партисипативна економіка або парекон, економічна система , яка є альтернативою та протилежністю як централізованому плануванню, так і існуючій капіталістичній ринковій економіці. Іншою альтернативою є штучний ринок, запропонований прихильниками інклюзивної демократії, які передбачають заміну економіки дарування в певних секторах обміном товарів, регульованим кількістю виконаної праці. Ці аболіціоністські ринкові моделі ще не були випробувані у великих масштабах у сучасному індустріальному світі.
Однак, анархісти вважають, що альтернативні організаційні методи були успішно впроваджені в досить короткі періоди часу, а саме на початку становлення Російської революції, перш ніж її захопили більшовики, та Іспанської революції, перш ніж її захопив та розгромив альянс лібералів та марксистів-ленінців.
Скасування ринку і Австрійська школа економіки Згідно з працями Людвіга фон Мізеса та представників Австрійської школи, скасування ринку (що є синонімом встановлення соціалізму або централізованого планування) означає не просто зміну економічної моделі, а повну ліквідацію раціонального способу виробництва та заміну індивідуального вибору диктатом центральної влади.
1. Сутність скасування ринку
Скасування ринку передбачає ліквідацію приватної власності на засоби виробництва та заміну каталактичної конкуренції наказами зверху. У такій системі:
Виробництво спрямовується не запитами споживачів, а декретами "виробничого царя" або центрального комітету. Відсутні реальні ціни на капітальні блага, оскільки вони більше не купуються і не продаються на ринку. Ринкова демократія, де кожна копійка є виборчим бюлетенем, замінюється автократією планувальників.
2. Проблема економічного розрахунку
Головний внесок Мізеса в цю дискусію полягає в доказі того, що раціональний економічний розрахунок за соціалізму неможливий.
Відсутність цін як інструменту: Ціни на фактори виробництва, що виникають у процесі ринкового обміну, є єдиним засобом порівняння альтернативних витрат. Без них директор соціалістичної системи не може знати, чи приносить певний проект користь, чи він лише марнує ресурси. Глухий кут планувальника: Технологічні знання можуть сказати, що можна побудувати, але лише економічний розрахунок (ціни) може сказати, що варто будувати. Без ринку планування перетворюється на "блукання у темряві".
3. Наслідки скасування ринку: "Планований хаос"
Скасування ринкових механізмів неминуче веде до деградації економіки та суспільства:
Руйнація поділу праці: Складна система міжнародного поділу праці тримається на ринковому розрахунку; її заміна централізованим наказом веде до хаосу та зниження стандарту життя до рівня примітивного варварства. Ліквідація свободи: Оскільки держава стає єдиним власником і роботодавцем, індивід втрачає свободу вибору професії, місця проживання та споживання. Будь-яка свобода (преси, слова) зникає, якщо держава володіє всіма матеріальними ресурсами (друкарнями, папером).
4. Критика "квазі-ринку" та "ігрового ринку"
Мізес рішуче спростував ідеї "ринкових соціалістів", які пропонували зберегти власність держави, але наказати менеджерам "грати в ринок":
Неможливість імітації: Неможливо "грати" в капіталізм, не маючи реальних власників-підприємців, які ризикують власним капіталом і майбутнім. Відсутність ринку капіталу: Соціалізм не може імітувати процес алокації капіталу, оскільки в ньому немає фондових бірж, банків та speculators, чиї дії і складають суть ринкового процесу.
Для Австрійської школи скасування ринку не є життєздатною альтернативою. Вибір стоїть не між двома рівнозначними системами, а між ринковою економікою та хаосом. Спроба повністю скасувати ринок означає "вбивство" механізму, який дозволяє людству існувати як цивілізованій спільноті.Human Action (4-Volume Set): A Treatise on Economics (Lib Works Ludwig Von Mises Cl) Hardcover – 14 Mar. 2007
Аргументи проти ринків У рамках соціалізму з 19 століття аналізується, як ринки несумісні із забезпеченням основних потреб для всіх, як правило, марнують ресурси, розподіляють їх відповідно до логіки прибутку та провокують соціальні конфлікти через свою конкурентну природу. Ця критика вже була присутня у соціалістів-піонерів, таких як Шарль Фур'є та Анрі де Сен-Сімон. Фур'є у своїй критиці того, що він називав «комерцією», засуджував згубний вплив посередників-торговців на виробництво та споживання, оскільки вони нав'язують свої інтереси інтересам виробників та споживачів. Він навів такі приклади, як швидкопсувні продукти, які залишають гнити, або продукти, іноді предмети першої необхідності, які накопичуються виробниками та торговцями, щоб спекулювати на цінах та підвищувати їх для власної вигоди. Він також стверджував, що ця система залишає споживачів незахищеними та дистанціює їх від виробників.https://es.wikipedia.org/wiki/Abolici%C3%B3n_del_mercado#Reference-idGLehouck1973
Карл Маркс, наприклад, стверджував, що ринки за сучасних умов обов'язково мають тенденцію в довгостроковій перспективі концентрувати багатство в руках небагатьох, і таким чином це означає позбавлення інших власності. Логіка конкуренції спричиняє це, оскільки одні обов'язково виграють, а інші програють, тим самим збільшуючи нерівність. Ця критика була висунута під час аналізу ринкових умов 19-го століття, головним чином для спростування класичної ліберальної точки зору, яка вірить у можливість спонтанної рівноваги, спричиненої саморегулюючими силами. Мотив індивідуального прибутку ігнорує соціальну потребу в ринковій рівновазі та цілком може вирішити використати будь-яку перевагу, доступну конкурентам, для збільшення своєї влади. У будь-якому випадку, Маркс ніколи не критикує сам ринок, а радше капіталістичний ринок, який для нього є недосконало конкурентним ринком; так само його робота не містить аргументів на користь планової економіки.
Нещодавно американський анархіст Майкл Альберт сказав наступне про ринки:Ринок складається з покупців і продавців, які зустрічаються, і кожен намагається максимізувати свій прибуток. У будь-якій угоді покупець і продавець конкурують, щоб купити дешево та продати дорого. Щоб один отримав більше, інший повинен отримати менше. Ті, хто постраждав від угоди, але не бере безпосередньої участі як покупці чи продавці, не мають права голосу. Забруднення та інші наслідки для не-покупців/не-продавців не враховуються і не можуть впливати на угоду. Навіть коли ринки функціонують оптимально, учасники стають індивідуалістами. Їхні мотиви та розвиток їхніх уподобань спрямовані на особисті інтереси. Приказка «хороші хлопці приходять останніми» не повинна дивувати. Обмінні курси [ціни] ігнорують соціальні та зовнішні ефекти і тому не відображають справжніх соціальних витрат. І виникає класовий розкол між небагатьма, хто монополізує навички прийняття рішень, можливості та інформацію, і набагато більшою, безсилою та розчарованою групою, виключеною з прийняття рішень.
Першу групу ми називаємо координаторами: вони керують економікою.
Друга група – це робітники: вони виконують накази.
Такими та іншими способами ринок змушує людей обмежувати добробут інших, гомогенізує смаки всередині кожного класу, зводить всю діяльність до грошових виражень, винагороджує владу чи продуктивність до точки гротескної нерівності в доходах і багатстві та надає непропорційну владу класу, який монополізує доступ до прийняття рішень за рахунок більшості, яка просто виконує накази. Майкл Альберт, Партисипативний розподілMichael Albert, Asignación participativaТак само, в рамках соціалізму, з моменту його зародження, існували різні пропозиції щодо ринкового соціалізму, які прагнули поєднати участь або власність робітників у підприємствах з конкуренцією між ними, тим самим зберігаючи ринок. У своїй книзі *Проти ринку* канадець Девід МакНеллі звинуватив у кризі та краху югославської моделі ринкового соціалізму не контроль робітників, а збереження ринку. Таким чином:Деякі з цих наслідків можна побачити на прикладі югославської економіки 1960-х, 1970-х та 1980-х років. Югославія була сталінською державою, яка найсерйозніше намагалася координувати елементи участі робітників у підприємствах з регулюванням ринку. І результати повністю відповідали представленому нами аналізу: притаманні тенденції до безробіття (частково пом'якшені на деякий час еміграцією), інфляція, зростання соціальної нерівності, а також концентрація та централізація капіталу. Випадок Югославії демонструє, що регулювання ринку нав'язує власні імперативи підприємствам незалежно від їхньої структури власності чи ступеня контролю робітників (що у випадку Югославії іноді перебільшувалося деякими). Девід МакНеллі, «Проти ринку», 1993, с. 182,
Альтернативи ринкам У суспільстві існує кілька альтернатив домінуванню ринку. З одного боку, є пропозиція відключитися від глобальних або більших ринків на користь виробництва, орієнтованого більше на місцеве споживання, або менших, менш капіталістичних або некапіталістичних ринків. Тут ми можемо розглянути пропозицію Саміра Аміна щодо відключення в його книзі 1988 року «Відключення», в якій стверджується, що країнам Глобального Півдня необхідно уникнути механізмів нерівності, створених глобальним капіталістичним ринком, через політичний вибір набуття власних цінностей та цілей, які суперечать тим, що пропонуються глобальним ринком. Це передбачає відключення від глобального ринку як акт суверенітету.
Альтернативою, яку проводили режими реального соціалізму в таких країнах, як СРСР або блок РЕВ, було централізоване планування. Тут ресурси розподілялися, а інформація про виробництво та споживання оброблялася технократичними елітами в рамках високоцентралізованої пірамідальної структури.
На противагу цьому, починаючи з 19 століття, соціалізм пропонував партисипативне планування «знизу вгору» – протилежність моделі СРСР. Це реалізувалося б через політичні та економічні структури в рамках федералізму або мережеві структури. Пропозиція полягає в інтеграції політики та економіки. Органи, відповідальні за ці функції, включали б ради споживачів, ради виробників та гільдії, всі вони діяли б у рамках структур, заснованих на зборах, і характеризувалися б постійною щоденною участю, за принципом вільного об'єднання та місцевого контролю над ресурсами з боку людей, які проживають у районі, де вони розташовані. У цьому напрямку були розроблені такі проекти, як анархо-комунізм, комунізм рад, автономізм та деякі форми радикального екологізму.
Ще однією альтернативою, що відповідає ідеям анархістського комунізму та радикального екологізму, є інклюзивна демократія Такіса Фотопулоса, пропозиція, яка поєднує ідеї прямої політичної демократії з власністю на засоби виробництва, плановим виробництвом ресурсів на зборах та штучним ринком, контрольованим меншістю. Існують також пропозиції щодо планування, які не обов'язково протистоять ціновій системі.