Практика, заснована на доказах, — це підхід, відповідно до якого професійна діяльність повинна спиратися на науково обґрунтовані дані. Рух у цьому напрямі прагне заохотити, а іноді й зобов'язати фахівців та осіб, які ухвалюють рішення, більше орієнтуватися на докази при обґрунтуванні своїх дій. Його метою є заміна необґрунтованих або застарілих практик більш ефективними шляхом переходу від опори на традиції, інтуїцію та несистематичний досвід до використання надійних наукових досліджень. Водночас ця ідея викликає дискусії: критики зазначають, що результати досліджень не завжди враховують індивідуальні особливості, а також можуть суперечити усталеним практикам.

Практика, заснована на доказах, набирає обертів з моменту появи доказової медицини та поширилася на суміжні професії охорони здоров'я, освіту, менеджмент, право, державну політику, архітектуру та інші галузі. У світлі досліджень, що показують проблеми в наукових дослідженнях (таких як криза відтворюваності), також існує рух за застосування практики, заснованої на доказах, у самих наукових дослідженнях. Дослідження практики науки, заснованої на доказах, називають метанаукою.

Фізична особа або організація може вважати певну практику доказовою лише за умови виконання трьох критеріїв. По-перше, необхідно мати порівняльні дані про вплив цієї практики у зіставленні щонайменше з однією альтернативою. По-друге, ці докази мають підтверджувати доцільність обраної практики відповідно хоча б до одного з пріоритетів або уподобань у відповідній сфері. По-третє, особа чи організація повинна бути здатною надати обґрунтоване пояснення такої позиції, чітко розкривши, на яких доказах і яких уподобаннях вона базується.

Історія Протягом більшої частини історії професії базували свою практику на знаннях, отриманих з досвіду, що передавався у формі традицій. Багато з цих практик не були виправдані доказами, що іноді сприяло шарлатанствам та низькій продуктивності. Навіть за відсутності відкритого шарлатанства якість та ефективність традиційних практик можуть бути неоптимальними. Оскільки науковий метод дедалі більше визнається надійним засобом оцінки практик, практики, засновані на доказах, все частіше застосовуються.

Ліки Одним із перших прихильників практики, що базується на доказах, був Арчі Кокрейн, епідеміолог, автор книги «Ефективність та результативність: випадкові роздуми про медичні послуги» у 1972 році. Книга Кокрейна доводила важливість належного тестування стратегій охорони здоров'я та стала основою для медичної практики, що базується на доказах. Кокрейн припустив, що оскільки ресурси завжди будуть обмеженими, їх слід використовувати для забезпечення форм медичної допомоги, ефективність яких була доведена належним чином розробленими оцінками. Кокрейн стверджував, що найнадійнішими доказами є ті, що отримані з рандомізованих контрольованих досліджень.Cochrane Collaboration (2003) http://www.cochrane.org/about-us/history/archie-cochrane

Термін " доказова медицина " був введений Гордоном Гайаттом у 1990 році в неопублікованому описі програми, а пізніше цей термін був вперше опублікований у 1992 році. Це стало першою офіційно встановленою практикою, що базується на доказах. Деякі ранні експерименти в галузі доказової медицини включали тестування примітивних медичних методів, таких як кровопускання, та вивчення ефективності сучасних та прийнятих методів лікування. Страхові компанії прагнули до застосування доказової практики в медицині, але іноді відмовлялися покривати витрати на практику, яка не мала систематичних доказів корисності. Зараз більшість клієнтів очікують, що медичні працівники повинні приймати рішення на основі доказів та бути в курсі найактуальнішої інформації. З моменту широкого впровадження доказової практики в медицині, використання доказової практики швидко поширилося на інші галузі.

Освіта Зовсім недавно спостерігається поштовх до освіти, що базується на доказах. Використання методів навчання, що базуються на доказах, таких як розподілені повторення, може покращити темп навчання учнів. Деякі коментатори припустили, що відсутність будь-якого суттєвого прогресу в галузі освіти пояснюється тим, що практика ґрунтується на непов'язаному та ненакопичуваному досвіді тисяч окремих вчителів, кожен з яких винаходить велосипед і не вчиться на переконливих наукових доказах того, «що працює». Противники цієї точки зору стверджують, що важко оцінити методи навчання, оскільки це залежить від низки факторів, не в останню чергу тих, що пов'язані зі стилем, особистістю та переконаннями вчителя, а також потребами конкретних дітей. Інші стверджують, що досвід вчителя можна поєднувати з дослідницькими даними, але без того, щоб останні розглядалися як привілейоване джерело. Це узгоджується з думкою, що практика, заснована на доказах, має обмеження, і кращою альтернативою є використання практики, заснованої на доказах (EIP). Цей процес включає кількісні докази, не включає ненаукові упередження, але включає якісні фактори, такі як клінічний досвід та розсудливість практиків та клієнтів. — ResearchGate

Проти традиції Практика, заснована на доказах, є філософським підходом, що протиставляється сліпому дотриманню традицій. У багатьох професіях і досі простежується певна залежність від принципу «так завжди робили», навіть у випадках, коли такі підходи не узгоджуються з новими, більш обґрунтованими даними.

Деякі критики зазначають, що через проведення досліджень на рівні популяцій їхні результати не завжди можна безпосередньо застосувати до кожної окремої людини. Відповідно, практика, заснована на доказах, не в усіх випадках гарантує оптимальне рішення для індивіда, тоді як традиційні підходи інколи краще враховують індивідуальні особливості. У відповідь на це дослідники намагаються з'ясувати, чи є певні практики більш ефективними для різних субкультур, типів особистості та інших груп. Крім того, деякі автори пропонують ширше трактування практики, заснованої на доказах, поєднуючи її з усталеними знаннями, традиціями та особистими цінностями поряд із науковими доказами.

Оцінка доказів

Оцінка наукових досліджень є надзвичайно складною. Процес можна значно спростити за допомогою евристики, яка ранжує відносну силу результатів, отриманих у результаті наукових досліджень, що називається ієрархією доказів. Дизайн дослідження та вимірювані кінцеві точки (такі як виживання або якість життя) впливають на силу доказів. Як правило, систематичні огляди та метааналізи займають вершину ієрархії, тоді як рандомізовані контрольовані дослідження займають вищі місця за спостережні дослідження, а думки експертів та звіти про випадки знаходяться внизу. Існує широка згода щодо відносної сили різних типів досліджень, але не існує єдиної, загальноприйнятої ієрархії доказів. Для оцінки медичних доказів було запропоновано понад 80 різних ієрархій.

Процес практики, заснованої на доказах Цей процес зазвичай реалізується через послідовний процес:

Формулювання чіткого практичного питання Пошук найкращих доступних доказів Критична оцінка якості доказів Застосування результатів у практиці Оцінка ефективності прийнятого рішення

Переваги практики, заснованої на доказах Основні переваги включають підвищення якості послуг і результатів, зменшення використання неефективних або шкідливих втручань, стандартизацію практики підвищення економічної ефективності та покращення результатів для пацієнтів або користувачів.

Застосування

Ліки Доказова медицина — це підхід до медичної практики, спрямований на оптимізацію ухвалення рішень шляхом акценту на використанні доказів, отриманих з добре розроблених та добре проведених досліджень. Хоча вся медицина, заснована на науці, має певний ступінь емпіричної підтримки, доказова медицина йде далі, класифікуючи докази за їх епістемологічною силою та вимагаючи, щоб лише найсильніші типи (отримані з метааналізів, систематичних оглядів та рандомізованих контрольованих досліджень) могли давати сильні рекомендації; слабші типи (наприклад, з досліджень «випадок-контроль») можуть давати лише слабкі рекомендації. Термін спочатку використовувався для опису підходу до навчання медичній практиці та покращення рішень окремих лікарів щодо окремих пацієнтів. Використання терміна швидко розширилося, включивши раніше описаний підхід, який наголошував на використанні доказів у розробці рекомендацій та політик, що застосовуються до груп пацієнтів та населення («політика практики, заснованої на доказах»).

Незалежно від того, чи йдеться про медичну освіту, індивідуальні клінічні рішення, рекомендації для населення або управління системою охорони здоров'я загалом, доказова медицина наполягає на тому, що рішення та політика мають, наскільки це можливо, ґрунтуватися на наукових доказах, а не лише на переконаннях лікарів, експертів чи адміністраторів. Вона прагне доповнити судження клініциста, яке може бути обмежене нестачею знань або упередженнями, повним спектром наукових даних, щоб визначити й застосувати найефективніші підходи. Такий підхід передбачає використання чітких і систематичних методів оцінки доказів, робить їх доступними для осіб, які приймають рішення, а також підтримує навчання цим методам студентів-медиків, практикуючих фахівців і політиків.

Було розроблено процес, що забезпечує стандартизований підхід для тих, хто прагне обґрунтувати ефективність втручань. Спочатку він був створений для впорядкування отримання доказів у житловому секторі, однак має універсальний характер і може застосовуватися в різних сферах діяльності та для різних очікуваних результатів.

Психічне здоров'я Для покращення поширення практик, заснованих на доказах, Асоціація поведінкової та когнітивної терапії (ABCT) та Товариство клінічної дитячої та підліткової психології (SCCAP, Відділ 53 Американської психологічної асоціації) підтримують оновлену інформацію на своїх вебсайтах про практики, засновані на доказах, для фахівців-практиків та широкої громадськості. Заява про консенсус щодо практики, заснованої на доказах, була розроблена на саміті з питань психічного здоров'я у 2018 році. Станом на 23 червня 2019 року цю заяву підтримали 36 організацій.

Метанаука Відтоді існує рух за використання практики, заснованої на доказах, у проведенні наукових досліджень, щоб спробувати вирішити кризу відтворюваності та інші важливі проблеми, що впливають на наукові дослідження. Застосування практики, заснованої на доказах, до самих досліджень називається метанаукою, яка прагне підвищити якість наукових досліджень, одночасно зменшуючи втрати. Вона також відома як «дослідження досліджень» та «наука про науку», оскільки використовує методи дослідження для вивчення того, як проводяться дослідження та де можна внести покращення. П'ятьма основними напрямками досліджень у метанауці є методологія, звітність, відтворюваність, оцінка та стимулювання. Метанаука призвела до низки реформ у науці, таких як використання попередньої реєстрації на дослідження та впровадження рекомендацій щодо звітності з метою покращення практики наукових досліджень.

Освіта Освіта на основі доказів, також відома як втручання на основі доказів, — це модель, в якій політики та освітяни використовують емпіричні дані для прийняття обґрунтованих рішень щодо освітніх втручань (політики, практики та програм). Іншими словами, рішення ґрунтуються на наукових доказах, а не на думках.

Ефект зовнішнього біологічного вираження (ЕБЕ) привернув увагу після того, як англійський автор Девід Х. Харгрівз у 1996 році висловив припущення, що освіта була б ефективнішою, якби викладання, як і медицина, було «професією, що базується на дослідженнях».

З 2000 року дослідження в Австралії, Англії, Шотландії та США підтримують використання досліджень для покращення освітніх практик у навчанні читання.