«Леопольдвіль» () — бельгійське пасажирське судно-океанський лайнер компанії Compagnie Belge Maritime du Congo. Під час Другої світової війни його було переобладнано для використання як військовий транспортний корабель. 24 грудня 1944 року, під час плавання між Саутгемптоном і Шербуром, корабель був торпедований та потоплений німецьким підводним човном U-486. В результаті загинуло близько 763 американських солдатів та 15 членів екіпажу корабля. Екіпаж покинув корабель і залишив американські війська без належного наказу про евакуацію.

Судно було побудовано для Compagnie Maritime Belge як п'яте, що носило назву «Леопольдвіль», і спочатку служило на маршруті між Бельгією та її африканською колонією, Бельгійським Конго.

Коли Бельгія вступила у Другу світову війну 10 травня 1940 року з вторгненням Німеччини до Бельгії, «Леопольдвіль» повертався з Матаді. Його перенаправили до Ла-Паліс у Франції і він залишався там до 30 травня. Коли Франції опинилася на межі краху, корабель вирушив до Матаді, куди прибув 19 червня. 30 липня «Леопольдвіль» вирушив до Нью-Йорка, прибув 17 серпня, а наступного місяця вирушив до Ліверпуля. У Ліверпулі його переобладнали на військовий транспортний корабель. 11 листопада «Леопольдвіль» розпочав свою кар'єру транспортного судна для військ з трьох рейсів до Сент-Джона, Нью-Брансвік, з тисячею новобранців Королівських ПС для проходження навчання в Канаді. Корабель не був придатним для північноатлантичних умов і зазнавав пошкоджень під час кожної подорожі. Через це «Леопольдвіль» був переведений до південноатлантичного регіону та здійснював перевезення військ між Фрітауном, Кейптауном, Дурбаном, Момбасою та Суецом. Під час кожної подорожі на борту було в середньому 2000 військовослужбовців.

З листопада 1942 року по січень 1943 року «Леопольдвіль» діяв між Глазго та Алжиром, перевозячи війська для Північноафриканської кампанії. З 29 січня 1943 року він знову вийшов на маршрути між Суецом та Африкою. У липні 1943 року брав участь у вторгненні союзників на Сицилію. До квітня 1944 року «Леопольдвіль» залишався в Середземному морі, перекидаючи війська між Гібралтаром, Алжиром, Боном, Аугустою, Порт-Саїдом та Суецом. До кінця квітня «Леопольдвіль» повернувся до Глазго для переобладнання в рамках підготовки до операції «Оверлорд». У день «Д» «Леопольдвіль» вирушив з конвоєм із Саутенд-он-Сі до Портсмута. 8 червня він вивантажив війська на плацдарми Нормандії. Між 7 червня та 24 грудня «Леопольдвіль» здійснив 24 рейси між протокою Солент та Нормандією, переправивши сукупно 53 217 військовослужбовців.

Загалом у ході війни «Леопольдвіль» перевіз 124 220 військовослужбовців.

Леопольдвіль був поспішно завантажений для Арденнської битви з 2223 військовими підкріплення з 262-го та 264-го полків 66-ї піхотної дивізії армії США. На кораблі також був екіпаж зі 139 осіб. Бельгійський екіпаж, включаючи 93 африканців з Бельгійського Конго, отримував накази фламандською мовою. Капітан Чарльз Лімбор, який прийняв командування в 1942 році, не розмовляв англійською. Рятувальних жилетів було недостатньо, і мало хто з військовослужбовців брав участь у погано контрольованих навчаннях з рятувальними шлюпками, коли «Леопольдвіль» відплив з Саутгемптона о 09:00 24 грудня у складі конвою WEP-3 через Ла-Манш до Шербура. «Леопольдвіль» йшов з чотирма ескортними кораблями: есмінцями «Бріліант» та «Ентоні», фрегатом «Готем», французьким фрегатом «Кру де Лорейн» та ще одним транспортним кораблем «Чешир».

О 17:54 «Леопольдвіль» знаходився за п'ять миль від узбережжя Шербура, коли одна з двох торпед, випущених підводним човном U-486 оберлейтенанта-цур-зее Гергарда Меєра, влучила в правий борт з корми та вибухнула в трюмі номер 4, вбивши близько трьохсот чоловіків, оскільки відсіки E-4, F-4 та G-4 були затоплені. Мало хто з американських солдатів зрозумів інструкції щодо залишення корабля, дані фламандською мовою. Хоча деякі солдати приєдналися до екіпажу в рятувальних шлюпках, що відходили, багато хто не усвідомлював, що корабель повільно тоне, і залишався на борту, очікуючи, що його буксир відтягне на берег. Поки інші ескортні кораблі шукали підводний човен, «Бріліант» підійшов до корабля, що тонув. Солдати «Леопольдвіля» стрибнули на менший «Бріліант». Есмінець міг прийняти лише п'ятсот чоловіків і попрямував до берега, залишивши на борту близько тисячі двохсот солдатів.

Поки ескорт зосереджувався на пошуку ворожого підводного човна та порятунку тих, хто вижив, вони не реагували на миготливі світлові сигнали з Шербура. «Брілліант» намагався встановити радіозв'язок, але не зміг зв'язатися безпосередньо з американцями у форті «Л'Уест» у Шербурі, оскільки американці використовували іншу радіочастоту і не могли прочитати британський код. «Брілліант» зв'язався з береговою службою «Портсмут», яка зателефонувала до Шербура; але зв'язок берегового посту, рішення та накази були значно уповільнені через мінімальну кількість персоналу на базі, поки військовослужбовці з жінками відвідували святкові вечірки.

Шербуру знадобилося майже година, щоб зрозуміти, що «Леопольдвіль» тоне. Кілька сотень суден союзників, що перебували у гавані Шербура, можна було б використати у ролі рятувальних суден, але всі вони мали холодні двигуни, тоді як багато членів екіпажу були на березі, святкуючи Різдво. «Леопольдвіль» затонув о 20:40. Запізнілі зусилля кораблів, включаючи USS PC-1225, врятували лише деяких, хто вижив.

З 2235 американських військовослужбовців на борту, близько 515, як вважається, затонули разом із кораблем. Ще 248 загинули від травм, отриманих унаслідок утоплення або переохолодження. Капітан Чарльз Лімбор, один бельгієць та три конголезькі члени екіпажу також затонули разом із кораблем. Невідома кількість британських солдатів загинула. Документи про напад залишалися засекреченими до 1996 року. Солдатам 66-ї піхотної дивізії було наказано нікому не розповідати про затоплення корабля, а їхні листи додому піддавалися цензурі в армії протягом решти Другої світової війни. Після війни солдатам також було наказано під час звільнення не розповідати пресі про затоплення «Леопольдвіля» і повідомлено, що їхні пільги як цивільних осіб будуть скасовані, якщо вони це зроблять.

Див. також Список найбільших суден та кораблів потоплених U-Boot Список океанських лайнерів SS Orcades (1936) Morro Castle (1930) SS Laurentic (1927) RMS Viceroy of India MS Rio de Janeiro (1914)

Примітки Виноски

Джерела

Посилання

The sinking of the SS Léopoldville Silent Night, Deadly Night: The Sinking of SS Léopoldville

Література

Ambrose, Stephen E (1997). Citizen Soldiers. New York: Simon & Schuster. ISBN 0-684-84801-5. Machielsen, Roger (1991). De Belgische koopvaardij in de tweede wereldoorlog. Veurne: Drukkerij Pattyn. ISBN 90-74023-01-0.