Іва́н Євста́хійович Му́дрий (пол. Jan Mudry, 24 червня 1867, Фельштин (нині Скелівка) — 9 серпня 1924, Бонарівка) — український греко-католицький священник, громадський діяч, багаторічний парох села Бонарівка на Замішанщині, декан Короснянського деканату, просвітитель, організатор шкільництва та культурного життя, в'язень австрійського концентраційного табору Талергоф.

Життєпис

Походження Народився 24 червня 1867 року в містечку Фельштин в українсько-польській родині педагога Євстахія-Йосифа Мудрого, директора місцевої школи, та Кароліни, до шлюбу Янда. Після закінчення гімназії в Самборі у 1886 році навчався у духовних закладах Львова та Перемишля. 21 грудня 1891 року отримав дияконські свячення, а 27 грудня того ж року висвячений на священника єпископом Юліяном Пелешем. Душпастирське служіння розпочав у селі Гуманець Самбірського деканату, де у 1891—1893 роках був сотрудником, а в 1893—1894 роках — адміністратором парафії. У 1894—1895 роках адміністрував парафію в селі Лівча Чесанівського деканату.

Парох Бонарівки Від 1895 року служив у селі Бонарівка, спочатку як адміністратор, а від 1896 року — як парох місцевої парафії Покрови Пресвятої Богородиці. Очолював її до самої смерті впродовж 29 років. До складу парафії входили також Буди Висоцькі, Буди Бережанські, Бережанка, Жизнів і Ґодова. Важливими напрямами діяльності о. Івана Мудрого в Бонарівці стали боротьба з пияцтвом і розвиток народної освіти. Разом із дяком Петром Завійським він активно провадив антиалкогольну кампанію серед селян. На основі церковного братства «Чесного Покрова Пресвятої Богородиці» священник організував бібліотеку, до якої за кошти братської каси привозив зі Львова книжки, видані товариством «Просвіта», та читав їх селянам. При церкві також було засновано Братство тверезості, члени якого складали урочисту присягу утримуватися від уживання алкоголю. У процесі цієї діяльності в селі загострилися світоглядні суперечності між українофільським середовищем, яке очолював о. Мудрий, та прихильниками руської ідентичності, до яких тяжів дяк Петро Завійський. Це призвело до певного поділу громади, що зберігався до середини 1930-х років, однак не переріс у відкриті конфлікти.

За час його служіння Бонарівка стала важливим осередком українського культурного життя на Замішанщині. За сприяння священника в селі діяли школа, читальня товариства «Просвіта», осередки товариств «Січ» і «Союз українок», а при церкві та читальні — хор. На початку XX століття громада викупила будівлю колишньої корчми, яку було перебудовано під школу. У 1912 році, спираючись на групу свідомих селян, серед яких були Павло Падох, Василь Лиско, Степан Шуплат, Лешко Качмарський, Василь Пащак, Юрій Кушнір, Іван Качмарський і Михайло Совтисік, о. Мудрий заснував у Бонарівці читальню «Просвіти». Ця читальня стала другою на Замішанщині після філії в Опарівці. В той же період о. Мудрий започаткував ведення сільської хроніки, втраченої під час виселення мешканців у 1945 році.

У різні роки виконував обов'язки короснянського містодекана та декана, а також був екзаменатором із науки релігії при кваліфікаційних іспитах учителів у Коросні. За церковні заслуги 1908 року був нагороджений крилошанськими відзнаками.

Значною була і його діяльність у сфері збереження сакральної спадщини. За його ініціативою наприкінці XIX століття проведено великий ремонт церкви Покрови Пресвятої Богородиці XVII століття. У 1897 році над бабинцем споруджено високу вежу, 1898 року виконано монументальні розписи роботи Павла Богданського, а в 1913 році встановлено масивне залізне огородження на кам'яній підмурівці. Окрім душпастирської праці, він активно пропагував серед селян садівництво та бджільництво.

Останні роки життя У вересні 1914 року, попри його виразну українофільську позицію, був заарештований австрійською жандармерією за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві на користь Російської імперії. Причиною стали політичні доноси місцевої адміністрації, вороже налаштованої до його національно-просвітницької діяльності. Священника ув'язнили в концентраційному таборі Талергоф, де він перебував разом із церковним дяком Петром Завійським. Табірне ув'язнення суттєво підірвало його здоров'я.

Помер 9 серпня 1924 року в Бонарівці від серцевого нападу. Похований на старому цвинтарі села, де його надгробок зберігся донині.

Родина Був одружений з Анною-Софією Мудрою (до шлюбу Батицька; 1871—1954), дочкою Андрія Батицького, директора школи у Старому Самборі, та Марії, до шлюбу Санецької. Закінчила учительську семінарію. Після смерті чоловіка проживала у родині доньки Лідії та зятя о. Михайла Вергуна, померла в еміграції в селі Маломіце поблизу Шпротави. Доньки: Володимира — померла в молодому віці. Стефанія (1893—1973) — дружина о. Віктора Жука, крилошанина, пароха Жужеля і Цеблова, декана белзького. Олена-Галя (1895—1954) — дружина о. Теодора Зради, пароха сіл Щирець, Яжів Новий і Журавці. Ярослава (1897—1951) — дружина о. Володимира Микуловича, священника, лікаря, пароха Немирова і Прилбич. Лідія (1913—1943) — дружина о. Михайла Вергуна, пароха Брунар, крилошанина Перемиської капітули, згодом пароха Циганка і Гданська. Зяті: о. Віктор Жук — священник УГКЦ, крилошанин, декан белзький. о. Теодор Зрада — священник УГКЦ, душпастир на Львівщині, загинув 1941 року. о. Володимир Микулович — священник і лікар, зазнав переслідувань радянської влади за допомогу українському підпіллю. о. Михайло Вергун — священник УГКЦ, в'язень польської тюрми на Монтелюпіх, діяч Перемиської капітули.

Примітки

Джерела