Міжнародне приватне право (Європейський Союз) — сукупність норм права Європейського Союзу, що регулюють міжнародну юрисдикцію, визначення права, яке підлягає застосуванню, а також визнання і виконання судових рішень та інших актів у цивільних, комерційних і окремих сімейних справах із транскордонним елементом. На відміну від матеріального приватного права держав-членів, міжнародне приватне право ЄС здебільшого не уніфікує зміст приватноправових відносин, а встановлює правила про те, суд якої держави є компетентним, право якої держави застосовується і за яких умов рішення, ухвалене в одній державі-члені, має бути визнане або виконане в іншій.

Історія Формування європейського міжнародного приватного права пов’язане з поступовою уніфікацією правил про судову юрисдикцію та колізійних норм у межах європейської інтеграції. Його ранніми джерелами були Брюссельська конвенція 1968 року щодо юрисдикції і виконання рішень у цивільних та комерційних справах і Римська конвенція 1980 року про право, застосовне до договірних зобов’язань.

Після розвитку простору свободи, безпеки та правосуддя принцип взаємного визнання став одним із наріжних каменів судового співробітництва у цивільних справах, а значна частина попередніх конвенційних механізмів була замінена регламентами Європейського Союзу прямої дії. Нині правовою основою цієї сфери є стаття 81 Договору про функціонування Європейського Союзу, яка передбачає розвиток судового співробітництва у цивільних справах, що мають транскордонні наслідки.

Предмет і структура Міжнародне приватне право ЄС охоплює насамперед три великі блоки:

правила про міжнародну юрисдикцію; правила про право, що підлягає застосуванню; правила про визнання, виконання рішень та інші форми транскордонного судового співробітництва.

Сфера застосування цих норм поширюється переважно на цивільні та комерційні справи, а також на окремі питання сімейного права, спадкування, аліментних зобов’язань і неплатоспроможності. У сфері сімейного права Європейський Союз діє лише у справах із транскордонним елементом, причому законодавчий процес тут має спеціальний характер і вимагає одностайності держав-членів у Раді.

Основні акти

Юрисдикція, визнання та виконання рішень Базовим актом у цивільних і комерційних справах є Регламент (ЄС) № 1215/2012, також відомий як «Брюссель I (перероблений)». Він встановлює правила міжнародної юрисдикції, а також порядок визнання і виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах між державами-членами.

У сімейних справах важливе значення має Регламент (ЄС) 2019/1111 («Брюссель IIb»), який регулює юрисдикцію, визнання та виконання рішень у справах про розірвання шлюбу, роздільне проживання подружжя, визнання шлюбу недійсним і батьківську відповідальність.

До цього ж комплексу належать:

Регламент (ЄС) № 4/2009 щодо аліментних зобов’язань; Регламент (ЄС) № 650/2012 щодо спадкування та Європейського свідоцтва про спадкування; Регламент (ЄС) 2015/848 про провадження у справах про неплатоспроможність.

Право, що підлягає застосуванню У сфері договірних і недоговірних зобов’язань ключове значення мають Регламент «Рим I» і Регламент «Рим II», які уніфікують колізійні норми щодо, відповідно, договірних і недоговірних зобов’язань.

У справах про розірвання шлюбу та роздільне проживання подружжя застосовується Регламент (ЄС) № 1259/2010 («Рим III»), ухвалений у порядку посиленого співробітництва.

Окрему групу становлять регламенти про майнові режими міжнародних пар та зареєстрованих партнерств, які також були ухвалені в межах посиленого співробітництва й застосовуються до транскордонних майнових спорів подружжя та партнерів.

Судове співробітництво Поряд із нормами про юрисдикцію та застосовне право, система міжнародного приватного права ЄС включає також акти, спрямовані на практичне забезпечення транскордонного розгляду справ, зокрема регламенти про вручення судових та позасудових документів і про отримання доказів у цивільних або комерційних справах.

Співвідношення з міжнародним правом Міжнародне приватне право ЄС розвивається не ізольовано, а у взаємодії з міжнародними конвенціями та організаціями. Найважливішим зовнішнім партнером Європейського Союзу у сфері цивільного правосуддя є Гаазька конференція з міжнародного приватного права, повним членом якої ЄС є з 2007 року. У відносинах із деякими третіми державами важливу роль також відіграють міжнародні конвенції, зокрема Луганська конвенція.

Значення Міжнародне приватне право Європейського Союзу має важливе значення для функціонування внутрішнього ринку та свободи пересування осіб, товарів, послуг і капіталу. Воно сприяє правовій визначеності в транскордонних приватноправових відносинах, зменшує ризик паралельних проваджень у різних державах та полегшує обіг судових рішень у межах Союзу.</ref>

Див. також

Міжнародне приватне право Право Європейського Союзу Брюссельський режим Регламент (ЄС) № 1215/2012 Регламент Рим I Регламент Рим II Регламент про спадкування Луганська конвенція

Примітки