Урбен Грандьє (, бл. 1590, Буер — 18 серпня 1634, Луден) — французький священник, засуджений за чаклунство у справі «одержимих із Лудена».

Біографія Грандьє навчався в єзуїтському коледжі Ла-Мадлен у Бордо. Його дядько був священиком, який мав певний вплив на єзуїтів.

Син королівського нотаріуса з Сабле-сюр-Сарт, Грандьє після новіціату у віці двадцяти семи років був призначений у липні 1617 року настоятелем церкви Сен-П'єр-дю-Марше та каноніком церкви Сент-Круа в Лудені, у дієцезії Пуатьє. Освічений і красномовний, він збирав натовпи на свої недільні проповіді, відзначені свободою думки. Водночас він здобув репутацію спокусника: мав численні любовні та сексуальні зв'язки з жінкамиMonsieur des Niau, La Veritable Histoire des Diables de Loudun, (Edmund Goldsmid, ed.) Edinburgh, 1887 . Зокрема, він ймовірно зробив вагітною п'ятнадцятирічну доньку королівського прокурора Луї Тренкана, якій викладав латинуRapley, Robert. A Case of Witchcraft: The Trial of Urbain Grandier, McGill-Queen's Press – MQUP, 2001 , а згодом покинув її заради Мадлен де Бру — сироти з дрібної шляхти, духовною наставницею якої він був і яку мав підготувати до чернецтва. Закохані одне в одного, вони прагнули одружитися. Грандьє навіть написав памфлет «Трактат проти целібату священників», намагаючись обґрунтувати можливість таємного шлюбуArrest de condemnation de mort contre maistre Urbain Grandier... Paris, Etienne Hebert, 1634. Його заарештували за розпусту, але він виграв перший суд і повернувся до Лудена.

Невдовзі настоятелька монастиря урсулинок Жанна де Анж запропонувала йому стати духівником громади. Грандьє відмовився, і вона обрала каноніка Жана Міньйона — його ворога, який засуджував спосіб життя священника. Протягом десяти років Міньйон разом із місцевими впливовими особами вів проти нього кампанію, ініціюючи численні судові справи за «аморальність і безбожність». Історики також припускають можливий вплив кардинала Рішельє: Луден був містом, де співіснували католики й протестанти, а Грандьє виступав проти знесення місцевого замку, чого прагнув РішельєHunter, Mary Kay. "The Loudun Possessions: Witchcraft Trials", Legal History & Rare Books, American Association of Law Libraries Vol. 16 No. 3 Hallowe’en 2010. На початку 1632 року місто також постраждало від епідемії чуми.

У вересні 1632 року черниці цього монастиря звинуватили Грандьє в тому, що він зачарував їх, нібито наславши демона Асмодея, щоб змусити їх до непристойних дій із ним. Сучасні дослідники вважають, що звинувачення виникли після його відмови стати духівником монастиря: настоятелька Жанна де Анж, яка закохалася в нього, могла зреагувати емоційно та звинуватити його у використанні чорної магії. Інші черниці поступово почали висувати подібні звинувачення, і багато сучасних учених розглядають це як випадок колективного психозу Gasparin, Agénor de. A Treatise on Turning Tables: The Supernatural in General, and Spirits, Vol. 2, Kiggins, 1857, p. 165. В результаті Грандьє заарештували, допитали й судили церковним судом, який його виправдав.

Однак через публічні образи на адресу Рішельє він нажив собі його ворожість. Кардинал наказав провести новий процес, доручивши його королівському комісару Жану Мартену де Лобардемону, родичу настоятельки. «Надзвичайна процедура» не дала Грандьє права оскаржити вирок у Парламенті Парижа. Під час повторних допитів черниці навіть відмовилися від своїх звинувачень, але це не вплинуло на заздалегідь визначений результат суду.

Після катувань судді представили документи, нібито підписані Грандьє та демонами, як доказ укладення дияволом угоди. Один із документів був написаний латинською і підписаний Грандьє, інший — майже нерозбірливий — містив дивні символи та «підписи» демонів і самого Сатани. Невідомо, чи підписав він ці документи під примусом, чи вони були підроблені.

Попри захист його друга Клода Кійє, Грандьє визнали винним і засудили до смерті. Навіть під тортурами він відмовився зізнатися. 18 серпня 1634 року його спалили живцем.

Диявольський пакт

Один із документів, представлених як доказ під час другого судового процесу, — це диявольський пакт, написаний латиною і, очевидно, підписаний самим Грандьє. Інший документ, який виглядає нечитабельним, написаний задом наперед, латинкою з абревіатурами письма, і згодом був опублікований і перекладений у кількох книгах про чаклунство. Цей документ також містить багато дивних символів і був підписаний кількома демонами, включно із самим Сатаною.

Розшифрований і перекладений текст звучить так: Ми, впливовий Люцифер, молодий Сатана, Вельзевул, Левіафан, Елімі та Астарот разом з іншими, сьогодні прийняли угоду Урбена Грандьє, який належить нам. І йому ми обіцяємо любов жінок, квітку дів, повагу монархів, почесті, похоті та владу. Він буде блудити три дні; гулянка буде йому до душі. Він запропонує нам один раз на рік печатку крові, під ногами він топтатиме святі речі церкви і ставитиме нам багато запитань; з цією угодою він проживе двадцять щасливих років на землі людей і пізніше приєднається до нас, щоб грішити проти Бога. Зв'язані в Пеклі, на раді демонів.

Люцифер, Белзебуб, Сатана, Астарот, Левіафан, Елімі.

Печатки поставили Диявол, Владика і демони, князі господа. Ваалверіф, писар.

Образ у культурі Книга XVIII століття, написана істориком Ніколя Обеном, містить його дослідження про демонів Лудена. Книга називається: «Шахрайства та ілюзії римських священників та екзорцистів, розкриті у історії демонів Лудена».

Судові процеси над Граньє стали темою двох робіт Александра Дюма-старшого: запис у четвертому томі «Знаменитих злочинів» (1840) і роман «Урбен Грандьє» (1850).

Французький історик Жуль Мішле обговорював Граньє в своїй книзі «Сатанізм і чаклунство» (1862).

Шведський письменник Ейвінд Юнсон у своєму романі 1949 року «Мрії про троянди та вогонь» ґрунтувався на історії Граньє та справі «одержимих із Лудена»Örjan Lindberger (1990) Människan i tiden. Eyvind Johnsons liv och författarskap 1938-1976, Bonniers . Ту ж тему досліджував Олдос Гакслі у есе-романі «Дияволи з Лудена», опублікованому 1952 року. Книгу Гакслі адаптував для театру 1961 року Джон Вайтінг (за замовленням Королівської шекспірівської компанії). П'єсу адаптував для кіно Кен Расселл у 1971 році (як фільм «Дияволи», Граньє у фільмі зіграв Олівер Рід). Роман також був адаптований для опери 1969 року Кшиштофом Пендерецьким (як опера «Дияволи з Лудена»).

Він також надихнув фільм «Мати Іоанна від ангелів» режисера Єжи Кавалеровича за оповіданням Ярослава Івашкевича.

Граньє є темою пісні Grandier's Funeral Pyre гурту Elvenking з альбому Elvenking (2014). Також він згадується в пісні Devils від неоязичницького рок-гурту Inkubus Sukkubus з альбому 1993 року Wytches. Флоридський дез-метал гурт Morbid Angel використав життя Граньє як одну з основних тем свого альбому Covenant.

Примітки

Посилання