Вілька Котівська (також Вулька Котовська, Воля Котівська, ) — колишня польська колонія (село) на Волині. Розташовувалася на території сучасного Луцького району Волинської області, на північний захід від села МощаницяПоказали чаруючі світлини урочища Вілька, що в Цуманській пущі. Населений пункт був знищений у роки Другої світової війни та остаточно припинив своє існування внаслідок повоєнних виселень та політики ліквідації хуторів. Нині на місці колишнього села розташоване однойменне урочище Вілька, що входить до складу Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща»Унікальні місця Цуманської пущі: урочище Вілька.

Географія Колонія розташовувалася серед розлогих лісів і заболочених лук на правому березі надзаплавної тераси річки СичівкаWólka Kotowska — historia. Найближчими сусідніми селами були Котів, Мощаниця та Городище. Відстань до повітового міста Луцька становила 41 версту (близько 45 км), а до найближчої залізничної станції в Олиці — 5 кілометрів на південьSłownik geograficzny Królestwa Polskiego, t. XV, cz. 2, s. 699, Wólka Kotowska.Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Том 1. Вінніпег, 1984. С. 181..

Історія

Заснування та розвиток у ХІХ столітті Поселення виникло на давньому шляху, що вів з Луцька через Котів і Городище на північ до Великого князівства Литовського. Назва населеного пункту походить від назви польської колонії Воля Котівська, хоча існують версії про походження від дерева «вільха» або слова «вільний» (на початку ХІХ століття жителів окремих поселень звільняли від податків)Минуле і сучасне Волині та Полісся. Ківерцівщина та Олика в історії України та Волині. Луцьк, 2017. С. 139—145..

Землі спочатку належали графу Котовському, а після його смерті перейшли до Островських, Мєнчинських та Єзерських. У часи кріпосного права село було майже повністю знелюднене через дворазову епідемію холери; вцілілі мешканці сховалися в сусідньому Котові, а поля багато років лежали облогом.

Відродження поселення відбулося після селянської реформи: у 1864 році імператор Олександр II видав указ про наділення землею переселенців. У цей час сюди приїхали 12 сімей з маєтку Воротнів, які отримали по 30 моргів (близько 16 га) лісистої землі на кожну родину. Розкорчовування лісу давало подвійний прибуток від продажу деревини та розширення орних земель, тому село швидко стало заможним. Наприкінці ХІХ століття тут було 12 будинків та 217 жителів. Згодом єврейський купець Мендель Ґрайцара відкрив у селі магазин, де продавалися товари першої необхідності: сіль, гас, цукор і алкоголь.

ХХ століття та міжвоєнний період У роки Першої світової війни (1915—1916 рр.) територія Вільки Котівської стала фронтовою зоноюУ далекому закутку Цуманської пущі знайшли три дуби-гіганти й сосну-гігантиху. Навколишні ліси зберегли залишки австро-угорських фортифікацій.

У 1921 році місцева преса повідомляла про епідемію конокрадства на Волині, зокрема у Вільці Котівській (гміна Піддубці) протягом кількох тижнів було викрадено 12 конейНовини минулого: 9 червня. Волинський тижневик «Наш голос», 1921 рік.

У міжвоєнний період (до 1939 року) село належало до Піддубецької ґміни Луцького повіту Волинського воєводства Другої Речі ПосполитоїWólka Kotowska. Селище налічувало близько 92 дворів та 500 мешканців і ділилося на хутори (присілки): Хоміцьке (Chomickie), Бенедівка (Benedówka), Канюки (Kaniuki) та Загребля (Zagrobla). У поселенні діяла початкова школа з польською мовою викладання (директор — Клемент Клінг, вчителька — Аделя Комко). Директор школи К. Клінг активно співпрацював з Волинським краєзнавчим музеєм, передаючи до нього археологічні та нумізматичні знахідкиВолинському краєзнавчому музею — 85. Волинський монітор, 2014. Також у селі розташовувався маєток пана Вишенського з 10 найманими робітниками. Силами волинських «стрільців» (парамілітарної організації) у 1936 році у Вільці Котівській була прокладена брукована дорогаO wołyńskich strzelcach w rocznicę zbrodni katyńskiej. Kurier Galicyjski.

Друга світова війна та Волинська трагедія З початком німецько-радянської війни, 1 липня 1941 року, територія колонії стала зоною зосередження 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу РСЧА перед контрударом на ДубноВолинська епопея 19-ї танкової дивізії.

У 1943 році, під час українсько-польського збройного конфлікту, село зазнало значних руйнувань та людських втрат. За польськими свідченнями, у червні тут був убитий місцевий житель Францішек Тарнецький, після чого мешканці почали виставляти нічні варти та організували самооборону на чолі з Альфонсом Бабінським.

За даними польських краєзнавців, у ніч з 4 на 5 липня 1943 року (за іншими даними — 11 липня) підрозділи УПА атакували село. Згідно зі спогадами тих, хто вижив, нападники використовували вогнепальну зброю та запалювальні ракети, частина будинків була спалена. Невелика група з близько 20 поляків організувала опір у присілку Загребля, що дозволило більшості жителів врятуватися. За польськими оцінками, внаслідок нападу загинуло від 37 до 53 осіб (переважно з родин Ковнацьких та Бернацьких). Ті, хто вижив, 8-9 липня втекли до великих польських баз самооборони у Пшебраже та Рафалівці, деякі виїхали на примусові роботи до НімеччиниPolish Defence and RetaliationПольські бази самооборони на Волині у 40-х роках ХХ століття…. Восени 1943 року вцілілі будівлі використовували як квартири радянські партизани, однак згодом вони були остаточно знищені угорськими військами.

Зникнення Після закінчення війни польське населення, що залишилося або переховувалося, було примусово депортовано в рамках т. зв. обміну населенням. У 1948—1950 роках відбулося виселення останніх жителів Вільки Котівської (переважно до сусідніх сіл) у зв'язку з політикою ліквідації хуторів та укрупнення колгоспів.

У повоєнний період поселення офіційно припинило існування. Населений пункт не був включений до довідника «Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ» 1946 рокуУкраїнська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року). Київ, 1947..

Сучасний стан Нині територія колишньої колонії заросла лісом і перетворилася на урочище Вілька, яке підпорядковується Ківерцівському національному природному парку «Цуманська пуща». На місці колишнього села зберігся високий дерев'яний хрест і залишки фруктових дерев з колишніх садків. Тут також зростають вікові дуби-велетні з обхватом стовбурів до 372 см та стара сосна веймутова.

Наприкінці 2010-х років до території колишньої колонії була споруджена лісова дорога із земляним насипом, призначена для лісогосподарських потреб.

Примітки