Анна Берзкалне (; , Арінш, Ліфляндська губернія, Російська імперія — , Рига, Латвійська РСР) — латвійська вчителька та фольклористка. 1924 року засновала Архів латвійського фольклору й очолювала цю організацію протягом перших п'яти років. 1933 року її аналіз латвійських народних балад ушанований Премією Кріш'яніса Баронса. Вона була першою латвійкою, яка здобула ступінь з фольклористики, і визнана однією з центральних постатей у розвитку фольклористики як академічної дисципліни в Латвії.

Ранні роки Народилася 15 січня 1891 року в Арінші, Веявська волость (нині Мадонський край), Венденський повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія, в родині Еде (до шлюбу Рейнсон) і Юріса Берзкалне. Вона була найстаршою з п'яти дітей подружжя і народилася в родинному будинку своєї матері. 1895 року вони придбали ще один будинок у Чігласі Вестенської волості. Вона навчалася у Веявській волосній школі, а у 1903—1908 роках — у приватній гімназії імені Атіса Кеніньша.

Здобувши кваліфікацію вчительки, у 1909—1911 роках викладала в школі у волості Алсвікі. Супроводжуючи родича в армії, 1912 року спочатку вирушила до Владимирської губернії, потім переїхала до Уссурійська, а 1913 року вступила до Казанських вищих жіночих курсів. Навчалася на російсько-слов'янському філологічному факультеті, відвідуючи курси лінгвістики та фольклору під керівництвом Вальтера Андерсона. Андерсон була одним із провідних викладачів Фінської школи російського фольклору. Замість того щоб оцінювати художню форму чи структуру та стиль фольклору, Андерсон виступав за порівняння історичних і географічних варіацій народних казок і легенд з плином часу. 1917 року Берзкалне захистила дисертацію «Про фонетичні зміни в індоєвропейських мовах» і здобула ступінь кандидата філологічних наук.

Кар'єра Після отримання диплома Берзкалне працювала в Казані в Латвійській школі для біженців. Потім очолювала Департамент статистики освіти, а з 1919 року влаштувалася в Управлінні водного транспорту Волги. 1920 року, після завершення війни за незалежність Латвії, повернулася до Латвії та викладала в Ризькій державній середній школі № 2. Хоча їй не особливо подобалося викладати латвійську мову, ця робота забезпечувала їй стабільний дохід і дозволяла продовжувати свої дослідження. Вона працювала в школі № 2 до 1944 року.

Продовжуючи викладати, 1922 року відновила академічне навчання в Андерсона, вивчаючи лінгвістику та фольклор в Тартуському університеті. 1924 року заснувала та стала керівником Архіву латиського фольклору. Архів слугував сховищем національного фольклору та надавав підтримку дослідникам у цій галузі. Це була «перша організація такого роду» у країнах Балтії. У 1924—1927 роках вона здійснила дослідницькі поїздки до Данії, Фінляндії та Німеччини з метою вивчення архівних методів, що застосовувалися за кордоном. Берзкалне вела активне листування з понад трьома десятками фольклористів фінської школи, як-от Ельза Еняярві-Хаавіо,Мартті Гаавіо, Карле Крон, Оскар Лоорітс, Вілйо Мансікка й Ууно Тааві Сіреліус. У 1927—1942 роках складала бібліографії латиського фольклору для публікації у «Volkskundliche Bibliographie» (Етнографічна бібліографія), надрукованій берлінським видавництвом Walter de Gruyter & Co.. 1929 року Берзкалне попросили звільнитися з посади керівника архіву. Офіційно причиною стало суперечка щодо того, чи повинен архів перебувати під контролем Управління пам'яток або Народного комісаріату просвіти. Оскільки академічні кола на той час були майже повністю чоловічими, її замінив Карліс Страубергс, Міністр освіти.

У 1930-х роках Берзкалне видавала фінський міжнародний журнал «Folklore Friends' Communications», в якому аналізувала різні народні історії. 1933 року її публікація під номером 123 у серії, «Tipu rādītājs K. Barona Latvju dainu garākām dziesmām» (Типи довгих латиських пісень [Кріш'яніса] Баронса), відзначена Премією Кріш'яніса Баронса. 1935 року закінчила докторантуру в Тарту. Свою дисертацію написала англійською, а не німецькою мовою, як форму ненасильницького опору нацистській окупації Латвії під час Другої світової війни. 1942 року захистила дисертацію «The Song of the Youth Who Died in Sorrow: Its Primary Form and Latvian Versions» і стала першою латвійською фольклористкою, яка здобула докторський ступінь з порівняльної фольклористики. Радянська влада не визнала її ступінь.

1945 року Архів латиського фольклору перемістився до Інституту фольклору Латвійського університету, і Берзкалне повернулася. Її суворе використання методів фінської школи викликало критику у повоєнний період з боку Яніса Нієдре, який розробляв новий радянський метод фольклористичних досліджень. Берзкалне вважала ідеологічні вимоги до академічного навчання безглуздими, але дбала про підвищення своєї кваліфікації, щоб мати змогу продовжувати працювати за фахом. У 1945—1950 роках вона читала лекції з фольклору в Латвійському державному університеті та працювала науковим співробітником в Інституті фольклору, але нападки Нієдре на її методи дослідження змусили її спробувати адаптуватися до нових радянських методів.

Як й інших науковців міжвоєнного періоду, Берзкалне піддавали остракізму за її попередні праці, а нові матеріали, які вона намагалася опублікувати і які відповідали ідеалам, хоча й не методології, нових радянських тем, видавці відхиляли. Не маючи можливості продовжувати свої дослідження на основі «псевдонаукових радянських принципів», вона відкрито критикувала методи Нієдре і була звільнена зі своєї посади. Сподіваючись отримати нову кваліфікацію, склавши іспити в Москві, щоб продовжити фольклорні дослідження, вона була змушена відмовитися від своїх планів, оскільки проблеми зі здоров'ям змусили її переїхати до сім'ї брата. Вона стала залежати від нього фінансово.

Смерть і спадщина Померла 1 березня 1956 року. Похована на Лісовому цвинтарі в Ризі. Після смерті її ігнорували в радянський період, але її роботу відродили пострадянські науковці. Вона визнана першою латвійкою, яка здобула ступінь з фольклористики, та засновницею Архіву латиського фольклору. Її також вважають центральною постаттю в розвитку фольклористики як академічної дисципліни в Латвії. Авторка 52 досліджень, її публікації спрямовані на те, щоб представити латиський фольклор міжнародній аудиторії і міжнародний фольклор латвійській аудиторії. Її статті зберігаються в Академічній бібліотеці Латвійського університету.

Вибіркові праці

unpublished manuscript submitted to the Archives of Latvian Folklore. unpublished manuscript submitted to the Latvijas Universitātes Akadēmiskā bibliotēka. unpublished manuscript submitted to the Latvijas Universitātes Akadēmiskā bibliotēka. unpublished manuscript submitted to the Latvijas Universitātes Akadēmiskā bibliotēka.

Примітки

Література

Посилання