Хівінський похід 1839—1840 років — зимовий похід загону Окремого Оренбурзького корпусу Російської імператорської армії проти Хівинського ханства в 1839—1840 роках, інтервенція Російської імперії.

Передумови Однією з причин Хівінського походу стало російсько-британське протистояння в Середній Азії та на Близькому Сході. Основними завданням походу, визначеним на засіданні особливого комітету Азіатського департаменту в березні 1839 Выскочков Л., «Николай I», , 2006, c.395, було припинення набігів хівинців на підвладні Російській імперії території, звільнення російських полонених у Хівинському ханстві, забезпечення безпечної торгівлі та транзитів вантажів «Записка, составленная по рассказам оренбургского линейного батальона № 10 прапорщика Виткевича относительно пути его в Бухару и обратно», 1836 г., из книги «Записки о Бухарском ханстве. , 1983» та дослідження Аральського моря. Імовірно, однією з російських цілей було усунення тодішнього хівинського хана Алакулі і зведення замість нього людини, більш лояльної до Російської імперії. На думку деяких дослідників, похід міг бути підготовкою до більш масштабних військових дій та подальшим завоюванням Російською імперією узбецьких територій .

Похід був підготовлений та реалізований В. О. Перовським, оренбурзьким військовим губернатором та командиром Окремого оренбурзького корпусу з 1833 року. Перовський був прихильником активної політики Російської імперії в Середній Азії, через загострення ситуації у цьому регіоні в 1830-х роках.

Перебіг подій

Початок походу 24 листопада російські війська в м. Оренбурзі були скликані на головну міську площу, де їм зачитали імператорський указ про відправку до Хіви, після чого був молебень. 26 листопада підготовка до походу завершилась. Було сформовано 4 колони, першу з яких очолював генерал-лейтенант Толмачов, другу — полковник Кузьмінський, третю — полковник Мансуров, четверту та всю кавалерію — генерал-майор Ціолковський. Крім цього, з Уралу прибули два загони уральських козаків чисельністю 1200 осіб. 26 та 27 листопада в похід вирушили перша та друга колони, а 28 та 29 листопада — третя та четверта. 5 грудня війська вийшли до кордону Російської імперії, де солдатам пояснили правила зимового походу та організацію військ. До кожної колони був приставлений черговий, який стежив за порядком та витрачанням запасів.

Вранці наступного дня війська перетнули кордон і виступили в похід. Передові частини козаків їхали риссю на конях, за ними йшли обози та інші частини. Від обозів вимагалося, щоби запаси кожного виду продуктів везлися поруч, але насправді цього було важко досягти. Тюки з'їжджали з верблюдів, а щоб поправити вантаж, необхідно було відвести тварину вбік. Ті верблюди, які відійшли від похідного строю, мали перейти в хвіст колони.

На ніч колони зупинялися в тих місцях, де було достатньо води та їжі тваринам. За кілька годин до заходу сонця верблюдів та коней виводили пастись. Обози вишиковувалися чотирикутником, у центрі якого були солдати. Частина солдатів на ніч залишалася на чергуванні та перебувала на прилеглих висотах. Також біля обозів стояли вартові, які стежили за тим, щоби не було крадіжки запасів. На середину грудня погода зіпсувалася, пішов сніг, почалися бурі, і похід став важчим. 6 грудня всі чотири колони об'єдналися, після чого рушили до річки Ілек. Далі колони йшли лівим берегом річки і вийшли до урочища Біштамак. За один день долали близько 35 км.

Казахи на чолі з Махамбетом Утемісовим розгорнули партизанську війну проти російських військ генерала Перовського. Хівинський хан Алакулі не став допомагати казахським повстанцям. Хоча в їхнє військо залучалися сотні добровольців. Повстанці невеликими загонами нападали на колони російської армії. Ще не наблизившись до Хіви, російське військо втратило понад тисячу солдатів у сутичках із казахами. У руках повстанців опинилися зброя та провіант .

У той же час хівинські війська не чинили активних бойових дій. Ще влітку-восени 1839 року хівинська кіннота збиралася у великі групи, які вдавалося помітити російським козакам та населенню казахського степу. Попри це, восени хівинці не робили вилазок на російську територію, а в початковий період Хівінського походу не заважали російським військам просуватися до Хіви.

18 грудня, після тривалої стоянки через сильні морози, загін знову рушив до Ембенського укріплення. 19 грудня розпочався буран, який ускладнив подальше просування російських окупаційних військ. У російських солдатів закінчувалося паливо, верблюди та коні не витримували морозів (близько –30 °C). У зв'язку з чим біля гирла річки Ати-Якші було збудовано тимчасовий укріплений табір. Незважаючи на це, вже 20 грудня буран затих, і загін досяг укріплень на Ембі. У Ембенському укріпленні загін розділився на чотири колони, кожна з яких спорудила окремий табір. Наступного дня російські війська колонами вирушили до річки Ати-Якші. Одночасно було виділено спеціальний загін козаків, який попрямував до Акбулакського укріплення. Його метою була ліквідація цього тимчасового укріпленого пункту та перевезення продовольства та запасів від Акбулака до р. Ати-Якші.

Наступ хівинських військ

Бій біля Акбулака Вранці 30 грудня близько 3000 кінних хівинців атакували Акбулакське укріплення. Хивінці застали супротивника зненацька — за два місяці без боїв російська армія втратила пильність, а основні сили до Акбулака ще не підійшли. На той момент в укріпленні та поза ним перебували 399 осіб, з них 164 хворих. Попри це, російські війська помітили хівинців ще за кілометр від укріплення, тож усі встигли втекти в укріплення.

Хівинська кавалерія підійшла до укріплення з південного заходу. Першу атаку ними було зроблено вранці того ж дня, але вона була безуспішною. Російські війська мали перевагу в артилерії, тому артилерійськими залпами по скупченнях хівинців козаки та регулярна російська армія відбили атаку. Слідом за першою атакою хівинці почали ще кілька, які теж обернулися невдачею, але противнику було завдано значних втрат . Надвечір атаки припинилися. На заході від Акбулакського укріплення було складено копиці сіна, що були заготовлені російськими військами для коней та верблюдів. Вночі хівинці спробували підпалити це сіно, але спробу було зупинено російськими військами. 31 грудня хівинці атакували східну частину укріплення. Атаку було відбито за допомогою картечі, після чого всі хівинські війська відступили в степ. Хівинці довідалися, що до Акбулака наближається підкріплення, і виїхали йому назустріч.

Бій на шляху до Акбулака Тоді російські війська зупинилися на привал на відстані 20 кілометрів від Акбулакського укріплення. Хівинці застали російських окупантів зненацька, але насамперед почали відганяти російських коней та верблюдів від стоянки. За цей час російські війська встигли побудувати обози півколом і спорудити барикади, за якими сховалися від хівинців. Удень хівинці неодноразово робили атаки на російські барикади, але безуспішно. У ніч з 31 грудня 1839 року на 1 січня 1840 року хівинці, які поспішали, намагалися підкрастися повзком до укріплень, проте російські війська кололи їх багнетами. Водночас хівинці за 100 метрів від російських барикад та обозів викопали окопи та збудували із землі та снігу прикриття, звідки вранці розпочали обстріли російських військ.

У такій ситуації російські війська, прикрившись верблюдами, що залишилися в них, здійснили вилазку до хівинських позицій і вибили звідти противника. Своєю чергою хівинці, прикрившись відібраними у російських військ верблюдами та кіньми, розпочали наступ на російські барикади. Хівинці гнали тварин перед собою, що захищало їх від вогню супротивника. Командувач колонами поручник Єрофеєв віддав частині своїх військ наказ відійти на фланги. Щойно хівинці наблизилися до барикад, російські війська з флангів відкрили вогонь. Тому хівинці змушені були відступити.

Російське командування покладало на киргизів обов'язки стежити за верблюдами, але 2 січня вони відмовилися розпочати роботу. Вони обурилися тим, що російські війська билися за Акбулак проти їхніх одновірців, тому киргизи відокремилися від російського загону і почали збиратися в групи. Командуванню походу це було невигідно, бо воно не хотіло зайвої битви і боялося залишитися загубленими у степу без провідників. Перовський наказав військам щільно оточити киргизів і в ультимативній формі почав із ними переговори. Групи киргизів почали розходитися, але 7 осіб оголосили про те, що відмовляються виконувати накази Перовського. Двох з них розстріляли за наказом самого Перовського.

Наслідки Для Російської імперії похід виявився безуспішним. Війська повернулися до м. Оренбурга, втративши в поході 1054 особи, переважно через охолодження та хвороби. 604 військових після повернення були покладені в шпиталь з-за захворювання на цингу, більшість з них померла. 600 російських полонених, що відстали від загону, а також взятих хівинцями в полон на прикордонних постах ще до початку походу, повернулися у жовтні 1840 року. Одночасно із поверненням полонених, хан Хіви видав фірман, у якому його підданим заборонялося брати у полон росіян і навіть купувати їх в рабство у інших степових народів . Очевидно, що попри невдалий результат походу Перовського, Кулі-хан не хотів подальшого загострення відносин із Російською імперією.

Примітки

Джерела