Салабханджика або шалабханджика — це термін, що зустрічається в індійському мистецтві та літературі та має різні значення. У буддійському мистецтві означає зображення жінки або поруч із деревом, або посилання на Маю під деревом сала, яка народжує Сіддхартху (Будду). В індуїстському та значення менш конкретне – будь-яка статуетка, зазвичай жіноча, яка порушує монотонність простої стіни або простору і таким чином оживляє його.

У буддійській літературі салабханджика також стосується давньоіндійського свята, яке відзначається під час цвітіння дерево сала в контексті життя Будди.

У літературі Салабханджика може означати ляльку, фею або спокусницю (повію) залежно від контексту. У цих контекстах вона також відома як маданакай, маданіка або шилабаліка. У контексті індійської поезії та музики термін салабханджика є синонімом розміру патія – одного з менших чанда (поетичного розміру) у групі чатушпаді, і використовується для переходу. Шалабханджика – поширений декоративний елемент та , що зустрічається всередині та зовні релігійних та світських просторів буддійської, індуїстської та джайнської архітектури.

У буддійських пам'ятках рельєфи на ступах зображували стилізовану жінку біля дерева, яка зазвичай хапалася або ламала гілку, як це робила мати Будди, Мая. У цих контекстах шалабханджика може бути пов'язана з давніми в індійській народній релігії, пов'язаними з родючістюHeinrich Zimmer, Myths and Symbols in Indian Art and Civilization. (1946) .

Пов'язана іконографія

У стародавній літературі Індійського субконтиненту дерево сал (Shorea robusta) часто плутають з деревом ашока (Saraca indica)Eckard Schleberger, Die indische Götterwelt. Gestalt, Ausdruck und Sinnbild Eugen Diederich Verlag. Cologne. , . Поза Салабханджики також дуже схожа на ту, яку майже завжди зображують у мистецтві Маї, коли вона народила Гаутаму під деревом ашока в саду в Лумбіні, тримаючись однією рукою за гілку над головоюBuddhistische Bilderwelt: Hans Wolfgang Schumann, Ein ikonographisches Handbuch des Mahayana- und Tantrayana-Buddhismus. Eugen Diederichs Verlag. Cologne. , .

Етимологія

Слово śālabhañjikā — це складене санскритське слово, що складається з śālā та bhañjikā. Слово bhañjikā означає «порушення, переривання». Слово śālā означає будь-який «будинок, простір, огорожу, стіну, двір» — як-от у dharmaśālā (будинок відпочинку) або gośālā (місце відпочинку для корів)Monier Monier Williams (1994 updated), Sanskrit English Dictionary, शाल śāla śālá, page 260. Це ж слово також стосується салового дерева, цінної деревини, що використовується для будівництва будинків та інших будівель. За словами Фогеля, вченого-санскриста, різні значення слова śālabhañjikā в індійських традиціях можуть бути пов'язані з відповідним значенням дерева сала, причому буддійська традиція пов'язує його з народженням Будди, тоді як індуїстська та джайністська традиції використовують те саме дерево як деревину для виготовлення статуй та інших предметів мистецтва.

Фогель стверджує, що слово śālabhañjikā не зустрічається ні в ведичній літературі, ні в палійській літературі, ані в основних індійських епосах, але з'являється в індійській класичній літературі початку I тисячоліття н. е., такій як «Буддгачаріта» Ашвагхоші (близько 100 р. н. е.). Давніше посилання на синонімічний термін «шаластрі» – жінка, сформована з дерева сала – зустрічається в індуїстському тексті «Натьяшастра» у віршах 2.83–84. Це може відображати те, що література дотримувалася традиції та популярності різьблення дерев'яних статуй. Цей термін також є синонімом термінів «маданіка», «путріліка», «стамбхапутріка», «стамбхапутріка» та «путріка». Прасанна Ачар'я – вчений-санскритник та автор «Енциклопедії індуїстської архітектури», стверджує, що «шала» та «бханджіка» з'являються у вірші 2.79 «Натьяшастри» у значенні «дерев'яне зображення».

Слово «салабханджика» зустрічається разом із «уддалакапушпа-бханджіка» та «асокапушпапрачайіка» як давні ігри в ранніх індуїстських санскритських текстах – каже Шіварамамурті, історик мистецтва та санскритський епіграфістC. Sivaramamurti (1955), Sanskrit Literature and Art – Mirrors of Indian Culture, Memoirs of The Archaeological Survey of India No. 73, ASI, , pp. 1-2 . У ці ігри грали дівчата, які збирали квіти з дерев сала, ашока та інших, а потім викладали їх у барвисті візерунки або прикрашали ними своє волосся. Ця культурна подія надихнула скульптуру, стверджує Шіварамамурті. Він погоджується з Фогелем і стверджує, що протягом століть слово «салабханджика» стало означати «будь-яка статуя і нічого більше», незалежно від наявності чи відсутності дерева, жіночого чи чоловічого, в архітектурі чи літературі.

Фогель, Ачар'я та інші вчені погоджуються, що в мистецтві та літературі індусів та джайнів термін «салабханджика» просто означав будь-яку статую на будь-якій колоні, стіні чи в будь-якій залі.

Місця розташування У буддійських будівлях серед відомих скульптур шалабханджики із зображенням дерева сал знайдено в Бхархуті та біля воріт (Торана) ступи Санчі поблизу Бхопала, об'єкта Всесвітньої спадщини. Поблизу Патни ще один ранній зразок шалабханджики був розкопаний разом із залишками буддійської ступи та храму Дуракхі Деві на археологічній ділянці Кумхрар. Його приписують династії Шунга, що датується II або I ст. до н. е. Може бути залишками стародавнього міста Паталіпутра.

В індуїстських традиціях серед відомих скульптур салабханджика без дерева сал є ті, що розміщені в храмах Хойсалів XII ст. в Белурі, Халебіду та Соманатапурі в південно-центральній Карнатаці. Деякі салабханджики в індуїстських та джайнистських храмах можуть включати прикраси з квіткових або виноградних мотивів позаду або збоку від статуї чи рельєфу.

Салабханджики були знайдені в багатьох історичних храмах Індії, Непалу, Камбоджі, В'єтнаму та Індонезії, зокрема у храмі періоду Чалук'я в Джаласангві на північному сході Карнатаки, багато з яких виконані в позі трібханга (S-подібній). Ці ранні скульптури стали джерелом натхнення для пізніших фігур-кронштейнів Хойсалів.

Див. також Каріатида, подібний елемент у західній архітектурі

Примітки