Марина Сара Ворнер (; ) — англійська історикиня, міфографиня, мистецтвознавиця, романістка й авторка оповідань. Знана численними нехудожніми книгами, пов'язаними з фемінізмом і міфами. Писала для багатьох видань, зокрема «The London Review of Books», «New Statesman», «Sunday Times» та «Vogue». Була запрошеним професором, читала лекції та викладала на факультетах багатьох університетів«Other activities» , MarinaWarner.com; accessed 1 January 2015..
2014 року пішла з посади професора кафедри літератури, кіно та театрознавства Ессекського університету, різко розкритикувавши кроки до створення університетів у Великій Британії з «комерційною бізнес-моделлю», згодом стала професором англійської мови та творчого письма в Біркбекському університеті Лондона«Celebrated author and academic Marina Warner joins Birkbeck», bbk.ac.uk, 29 September 2014.. 2017 року обрана президентом Королівського літературного товариства, вперше з моменту заснування товариства у 1820 році цю посаду обійняла жінка«Royal Society of Literature elects Marina Warner as its first female President» , Press Release, The Royal Society of Literature, 2017.«First woman boss for RSL», BookBrunch, 17 March 2017.. З 2019 року — заслужена членка Коледжу всіх душ в Оксфорді.
2015 року, отримавши премію Людвіга Голберга, використала її для запуску проєкту «Історії в дорозі» — серії семінарів, що об'єднують міжнародних художників, письменників й інших творчих діячів з молодими мігрантами, які живуть у Палермо, Сицилія«The Holberg Prize Names British Storyteller and Fairytale Critic Marina Warner as 2015 Laureate», Press Release, Oxford University Press, 12 March 2015..
Членка редакційної консультативної ради вебсайту EXPeditions.
Біографія Народилася в Лондоні в родині англійця, Есмонда Ворнера (помер 1982 року), та італійки Іллі (до шлюбу Емілії Терзуллі, померла 2008 року). Вони познайомилися під час Другої світової війни в Барі, Апулія,. Її дідом по батьківській лінії був гравець у крикет Пелем ВорнерMarina Warner, «My grandfather, Plum», The Guardian, 11 June 2004.. Її сестра, Лора Гаскойн, мистецтвознавиця.
Спочатку росла в Каїрі, де її батько керував книгарнею, але її підпалили під час нападів на іноземні підприємства у січні 1952 року, що стало передвісником липневої революції. Сім'я переїхала до Брюсселя, а потім до Кембриджа та Беркширу, Англія, де Марина навчалася в школі Святої Марії в Аскоті. Вона вивчала французьку й італійську мови в Коледжі Леді Маргарет в ОксфордіProfile , Contemporary Writers.com; accessed 31 December 2014.. У роки навчання в Оксфорді була редакторкою журналу «Isis» (видавався Робертом Максвеллом)Isis, no. 1523, 9 November 1966, p. 1..
1971 року вийшла заміж за журналіста Вільяма Шоукросса. У пари народився син Конрад Щоукросс, який став скульпторомRebecca Guinness, «London Artist Conrad Shawcross Makes His Mark in New York», Vanity Fair, 12 June 2009.. 1980 року пара розлучилася. У 1981—1997 роках була одружена з художником Джонні Дью МетьюзомNicholas Wroe, «Absolutely fabulist», The Guardian, 22 January 2000.. Її третій чоловік — математик Грем Сігал.
Ворнер стала «леді-авторкою» в пісні «Lady Writer» (1979) гурту «Dire Straits», яку співак бачить по телевізору, коли вона «розмовляє про Діву Марію» і яка нагадує йому його колишню кохану.
Кар'єра
Ворнер розпочала свою кар'єру штатною авторкою газети «Дейлі телеграф», а потім працювала редакторкою рубрики «Vogue» з 1969 по 1972 рік«The Holberg Prize Names British Storyteller and Fairytale Critic Marina Warner as 2015 Laureate», Press Release, Oxford University Press, 12 March 2015..
Її першою книгою була «The Dragon Empress: The Life and Times of Цисі, Empress Dowager of China, 1835—1908» (1972), за якою вийшла суперечлива «Alone of All Her Sex: The Myth and the Cult of the Virgin Mary» (1976), провокаційне дослідження римо-католицького шанування Діви Марії. Наступними стали «Joan of Arc: The Image of Female Heroism» (1981) та «Monuments & Maidens: The Allegory of the Female Form» (1985)Non-Fiction Publications, Marina Warner website..
Роман Ворнер «The Lost Father» потрапив до короткого списку Букерівської премії 1988 року. Її документальна книга «From the Beast to the Blonde: On Fairy Tales and Their Tellers» отримала Міфопоетичну премію 1996 року. Супутнє дослідження чоловічої фігури терору (від давніх міфів та фольклору до сучасних одержимостей) «No Go the Bogeyman: On Scaring, Lulling, and Making Mock» вийшла друком у жовтні 1998 року та отримало премію Британської академії імені Роуз Мері Кроуші 2000 року. Серед інших романів Ворнер — «The Leto Bundle» (2001) та «Indigo» (1992). Її книга «Phantasmagoria» (2006) простежує способи, якими «дух» був представлений у різних середовищах, від воскових фігур до кіно.
У грудні 2012 року вела програму на BBC Radio Four про братів Грімм. 1984 року обрана членом Королівського літературного товариства. 1994 року стала другою жінкою, яка прочитала лекції Рейта на BBC, опубліковані під назвою «Managing Monsters: Six Myths of Our Time», в яких вона проаналізувала функціонування міфів у сучасному суспільстві, з акцентом на політику та розваги«Marina Warner», British Council, Literature..
21 червня 2006 року ушанована почесним докторським ступенем від Оксфордського університету, а також має почесні ступені університетів Ексетера (1995), Йорка (1997) та Сент-Ендрюса (1998), а також почесні докторські ступені Шеффілдського університету Халлам (1995), Університету Північного Лондона (1997), Тавістокського інституту (Університет Східного Лондона; 1999), Оксфордського університету (2002), Королівського коледжу мистецтв (2004), Кентського університету (2005), Університету Лестера (2006) та Кінгс-коледжу (2009)«About Marina Warner», marinawarner.com; accessed 31 December 2014..
2008 року стала командором Ордена Британської імперії за заслуги в літературі на честь дня народження королевиhttps://www.thegazette.co.uk/London/issue/58729/supplement/8.
У 2004—2014 роках була професором кафедри літератури, кіно та театрознавства в Ессекському університетіMarina Warner, «Diary», London Review of Books, Vol. 36, No. 17, 11 September 2014, pp. 42–43.. У вересні 2014 року обійняла посаду професора англійської мови та творчого письма в Біркбек-коледжі Лондонського університету. Була стипендіаткою Коледжу всіх душ в Оксфорді та була головою журі Міжнародної Букерівської премії 2015 року«Recent news», marinawarner.com; retrieved 11 November 2014..
Стала дамою-командором Ордена Британської імперії на новорічній церемонії нагородження 2015 року за заслуги у сфері вищої освіти та літературної наукиhttps://www.thegazette.co.uk/London/issue/61092/supplement/N82015 New Year Honours List , gov.uk; accessed 31 December 2014..
У 2015—2016 роках була запрошеною професоркою європейської порівняльної літератури імені Вайденфельда в коледжі Святої Анни в Оксфорді в рамках програми Humanitas«Weidenfeld Visiting Professorship in Comparative European Literature», St Anne's College, University of Oxford..
У березні 2017 року була обрана 19-м — і першою жінкою — президентом Королівського літературного товариства, змінивши на цій посаді Коліна Таброна«First woman boss for RSL», BookBrunch, 17 March 2017.. Після відставки Ворнер наприкінці 2021 року новим президентом стала Бернардін Еварісто, а Ворнер згодом стала почесним президентом.
2019 року головувала на засіданні журі Премії OCM Bocas з карибської літератури.
2022 року ушанована орденом Кавалерів Пошани за заслуги перед гуманітарними наукамиhttps://www.thegazette.co.uk/London/issue/63714/supplement/B6.
Членка редакційної консультативної ради вебсайту EXPeditions.
Ушанування
1984: Членка Королівського літературного товариства 1986: Книжкова премія Товариства Фосетта за «Monuments and Maidens: The Allegory of the Female Form» 1988: Букерівська премія за художню літературу (короткий список) за «The Lost Father» 1988: Срібна премія PEN/Macmillan за «The Lost Father»Mohit K. Ray (ed.), «Warner, Marina (1946–)», in The Atlantic Companion to Literature in English, Atlantic Publishers, 2007, p. 559. 1989: Премія письменників Співдружності (регіон Євразія, найкраща книга) за «The Lost Father» 1996: Міфопоетична премія за «From the Beast to the Blonde: On Fairy Tales and Their Tellers» 1999: Фольклорна премія Кетрін Бріггс за «No Go the Bogeyman: Scaring, Lulling and Making Mock» 2000: Кавалер ордена Мистецтв і літератури (Франція) 2000: Премія Роуз Мері Кроуші з англійської літератури за «No Go the Bogeyman: Scaring, Lulling and Making Mock» 2005: Командор Ордена зірки солідарності (Італія) 2005: Членка Британської академії 2008: Призначений командором Ордена Британської імперії (CBE) 2012: Премія Національного кола книжкових критиків (критика) за «Stranger Magic: Charmed States and the Arabian Nights» 2013: Премія Трумена Капоте за літературну критику за «Stranger Magic» 2013: Книжкова премія шейха Заїда за арабську культуру неарабськими мовами за «Stranger Magic» 2013: Дворічна стипендія Коледжу всіх душ, Оксфорд 2013: Почесна членка Менсфілд-коледж, Оксфорд 2013: Почесна членка Коледжу Святого Кроса, Оксфорд 2015: Дама-командор ордена Британської імперії за заслуги у вищій освіті та літературній науці. 2015: Премія Людвіга Голберга за «роботу з аналізу історій та міфів і того, як вони відображають свій час і місце»«Marina Warner» , The Holberg Prize 2015. 2017—2021: Президент Королівського літературного товариства 2017: Медаль Британської академії «за життєві досягнення» 2017: Всесвітня премія фентезі «за життєві досягнення» 2022: Член Ордена Кавалерів Пошани за заслуги перед гуманітарними науками.
Публікації
The Dragon Empress: Life and Times of Tz'u-hsi 1835—1908 (Weidenfeld & Nicolson, 1972) Alone of All Her Sex: The Myth and the Cult of the Virgin Mary (Weidenfeld & Nicolson, 1976) In a Dark Wood (Weidenfeld & Nicolson, 1977) Queen Victoria Sketch Book (Macmillan, 1979) The Crack in the Tea-Cup: Britain in the 20th Century (André Deutsch, 1979) Joan of Arc: The Image of Female Heroism (Weidenfeld & Nicolson, 1981) The Impossible Day (Methuen, 1981) The Impossible Night (Methuen, 1981) The Impossible Bath (Methuen, 1982) The Impossible Rocket (Methuen, 1982) The Skating Party (Weidenfeld & Nicolson, 1982) The Wobbly Tooth (André Deutsch, 1984) Monuments and Maidens: The Allegory of the Female Form (Weidenfeld & Nicolson, 1985) The Lost Father (Chatto & Windus, 1988) Into the Dangerous World (Chatto & Windus, 1989) Imagining a Democratic Culture (Charter 88, 1991) Indigo (Chatto & Windus, 1992) L'Atalante (British Film Institute, 1993) Mermaids in the Basement (Chatto & Windus, 1993) Richard Wentworth (Thames & Hudson, 1993) From the Beast to the Blonde: On Fairy Tales and Their Tellers (Chatto & Windus, 1994) Managing Monsters: Six Myths of Our Time (Reith Lectures) (Vintage, 1994) Wonder Tales: Six Stories of Enchantment (editor) (Chatto & Windus, 1994) Six Myths Of Our Time: Little Angels, Little Monsters, Beautiful Beasts, and More (New York: Vintage, 1995) Donkey Business Donkey Work: Magic and Metamorphoses in Contemporary Opera (University of Wales, 1996) The Inner Eye: Art beyond the Visible (National Touring Exhibitions, 1996) No Go the Bogeyman: Scaring, Lulling and Making Mock (Chatto & Windus, 1998) The Leto Bundle (Chatto & Windus, 2001) Long listed for the Man Booker Prize. Fantastic Metamorphoses, Other Worlds (Oxford University Press, 2002) Murderers I Have Known and Other Stories (Chatto & Windus, 2002) Collected Poems by Sally Purcell — preface (Anvil, 2002) Signs & Wonders: Essays on Literature and Culture (Chatto & Windus, 2003) Phantasmagoria (Oxford University Press, 2006) Stranger Magic: Charmed States & The Arabian Nights (Chatto & Windus, 2011) Once Upon a Time: A Short History of Fairy Tale (Oxford University Press, 2014) Fly Away Home (Salt Publishing, 2015) Fairy Tale: A Very Short Introduction (Oxford University Press, 2018)