Директи́ва про договори́ купі́влі-про́дажу това́рів (), встановлює правовий ґрунт для договорів купівлі-продажу товарів, яка має бути впроваджена значною мірою однаково в усіх державах-членах Союзу та має на меті подальше зміцнення прав споживачів у Європейському Союзі (стаття 1 SGD).

Історія Директива (ЄУ) 2019/770 про певні договірні аспекти постачання цифрового контенту та цифрових послуг (DCD) та її аналогДив. пункт 13 преамбули SGD та пункт 20 преамбули DCD., Директива про продаж товарів (SGD), спрямовані на зміцнення прав споживачів та походять з Директиви 1999/44/ЄС про деякі аспекти продажу споживчих товарів та пов'язаних з ними гарантій. Згодом, після прийняття Директиви 1999/44/ЄС, було визнано необхідним подальшу гармонізацію національного законодавства держав-членів Європейського СоюзуДив. також пункт 9 преамбули DCD., і були висунуті пропозиції (приклади):

План дій щодо узгодженого європейського договірного права (2003),. In: ABl. C, Nr. 63, 15. März 2003, S. 1–44. Проєкт Загальної системи орієнтації (2008), Варіант Зеленої книги щодо запровадження європейського договірного права для споживачів та бізнесу (2010), Пропозиція щодо спільного європейського права купівлі-продажу (2011 р., відкликана у 2014 р.), дві пропозиції щодо директив про цифровий внутрішній ринок (2015 р.), які вже стали основою для подальших директив DCD та SGD.

Зрештою, у 2019 році були прийняті DCD та SGD, через 20 років після прийняття Директиви про певні питання продажу та гарантії товару споживання.

Мета та завдання SGD має на меті підтримати стратегію гармонізованого внутрішнього ринку в Європі на благо споживачів і бізнесу, а також усунути основні перешкоди для розвитку транскордонної торгівлі в Союзі.Siehe Erwägungsgründe 1 bis 8 der WKRL. Переважна більшість транскордонної торгівлі в ЄС – це онлайн-продаж товарів. CRD має на меті усунути відмінності в національному договірному праві як для роздрібних торговців, що використовують канали дистанційного продажу, так і для традиційних роздрібних торговців, а також заохотити їх розширювати свою діяльність за кордон. Таким чином, SGD охоплює всі канали збуту, які продають товари споживачам.Пункт 9 преамбули SGD.

SGD доповнює Директиву 2011/83/ЄС (Директива про права споживачів) та DCD.Див. пункти 11 та 13 преамбули SGD. Директива про права споживачів головним чином спрямована на регулювання зобов'язань щодо переддоговірної інформації, права на відмову від договору укладення дистанційних договорів або договорів, укладених поза торговим приміщенням, а також положень про доставку товарів та передачу ризику. DCD доповнює ці положення Директиви про права споживачів положеннями про:Див. статтю 1 та пункт 11 преамбули DCD.

Вимоги до договорів купівлі-продажу між продавцями та споживачами відповідність товару умовам договору, засоби правового захисту у разі порушення договору та способи використання ними цих засобів правового захисту, а також щодо комерційних гарантій.

Сфера застосування SGD, як і DCD, застосовується виключно до споживчих операцій (відповідно стаття 3 SGD та стаття 3 DCD). Обидві директиви також застосовуються до товарів, тобто рухомого матеріального майна будь-якого виду; однак DCD застосовується лише до цифрового контенту або послуг. SGD застосовується до купівлі товарів, включаючи товари з цифровими елементами. Ключовою відмінністю між сферою застосування DCD та SGD є те, що для застосування DCD зміст договору має бути «цифровим» (товар або послуга). Приклади змісту договору, що підпадає під дію SGD:Див. також статтю 2 пункти 5–7 SGD, наведені в преамбулі, пункти 15 і 16 цієї Директиви.

Товари з цифровими елементами та без них,Waren mit digitalen Elementen sind solche, die einen digitalen Inhalt oder eine digitale Dienstleistung benötigen, um ihre Funktionen erfüllen zu können (siehe Erwägungsgrund 13 der WKRL). Hingegen sind digitale Inhalte solche, bei denen die körperliche Funktion z. B. des Speichermediums keine primäre Funktion für z. B. die Software hat. Товари, пов’язані з цифровими послугами, що дозволяють створювати, обробляти, зберігати або отримувати доступ до даних у цифровій формі (наприклад: програмне забезпечення як послуга, що надається в хмарному середовищі; постійне надання даних про дорожній рух у навігаційній системі; або постійне надання індивідуально адаптованих планів тренувань у випадку смарт-годинника (smart watch)).

SGD значною мірою відповідає DCD, однак не повністю. Через це, наприклад, у випадку товарів із цифровими елементами за певних обставин можуть виникнути прогалини в правовому захисті порівняно з більш широким захистом, передбаченим DCD щодо товарів із цифровим контентом.

SGD не застосовується до:Див. статтю 3, пункт 4, та пункт 13 преамбули SGD.

Цифровий контент , що постачається на фізичних носіях даних, таких як DVD, CD, USB-накопичувачі та карти пам'яті, а також сам фізичний носій даних, за умови, що фізичні носії даних служать виключно носіями цифрового контенту. DCD застосовується до цих товарів. Товари, продані в результаті заходів примусового виконання або інших судових проваджень.

Держави-члени Союзу можуть виключити живих тварин та вживані товари, продані на публічних аукціонах, зі сфери застосування цієї Директиви (стаття 3(5)(a) та (b) SGD).

Примітка Директива про ПДВ посилається на продавця як на постачальника товарів, тоді як Директива про прямих делегатів стосується тієї ж особи, що й підприємця . Визначення у статті 2, пункті 3 Директиви про ПДВ та статті 2, пункті 5 Директиви про прямих делегатів показують, що через ідентичне формулювання нормативних актів, в обох випадках постачальником послуг мається на увазі одна й та сама особа, а це означає, що немає систематичної різниці між термінами «продавець» та «підприємець», які використовуються відповідно в SGD та DCD.

Відповідність послуг умовам договору SGD стосується суб'єктивних та об'єктивних вимог до договірного виконання узгоджених послуг за договором купівлі-продажу, які повинні бути виконані на момент поставкиСтаття 10, пункт 1 SGD для належного виконання юридичної угоди у значенні цих директив.Див. статті 6 та 7 SGD та статті 7 і 8 DCD.

Зниження об’єктивних вимог можливе лише за певних, вузько тлумачених умов, наприклад, якщо покупець прямо та окремо погодився на таке зниження об’єктивних вимог до послуги.Див. статтю 7, пункт 5 SGD або статтю 8, пункт 5 DCD Істотним нововведенням SGD є запровадження обов’язку щодо оновлення (обов’язку оновлення), що є частиною об’єктивної відповідності договору.Див. ст. 7 ч. 3 SGD

Гарантія Гарантія, як правило, регулюється національним законодавством. Споживачі мають право на те, щоб товари або послуги були приведені у відповідність до договору безкоштовно та без значних незручностей для нихСтаття 14, пункт 1 SGD протягом розумного терміну (ремонт або заміна – див. статтю 13(1) SGD). Якщо ремонт або заміна неможливі або неможливіДив. статтю 13, пункти 2 та 3 SGD, а також судову практику Європейського суду у справах Weber/Putz, C-65/09 та C-87/09., споживач може вимагати зниження ціни або розірвання договору (скасування – див. статтю 13(4), статті 15 та 16 SGD).

Споживачі не зобов'язані платити за будь-який період, протягом якого товари використовувалися, якщо вони мають відповідний дефект. Це стосується навіть того, що вони можуть без проблем використовувати частину товару, але не інші частини (стаття 14(4) SGD). Держави-члени можуть запровадити або зберегти вимогу щодо повідомлення споживачів про пред'явлення претензій до продавця щодо дефектів (стаття 12 SGD).

Гарантійний термін, як правило, становить щонайменше два роки (стаття 10 SGD) після надання разової послуги, а також для товарів з цифровими елементами. За поточні послуги з цифровими елементами продавець несе відповідальність за весь період надання послуги (навіть якщо її надає третя сторона; див. також статтю 10 SGD). Держави-члени можуть зберігати або запроваджувати довші терміни (стаття 10(3) SGD). Для вживаних товарів держави-члени також можуть передбачати коротші терміни, але щонайменше один рік (стаття 10(6) SGD).

Як і у випадку з DCD, існує загальна правова презумпція, що товари є дефектними, якщо вони мають один або декілька суттєвих дефектів протягом одного року з моменту поставки або остаточного складання (стаття 11(1) SGD).Див. ст. 7 ч. 3 SGD. Держави-члени можуть продовжити цей однорічний період до двох років (стаття 11(2) Директиви про споживчий кредит). Якщо договір купівлі-продажу передбачає безперервне постачання цифрового контенту або послуг протягом певного періоду часу для товарів, що містять цифрові елементи, тягар доведення невідповідності, яка стає очевидною протягом періоду, зазначеного у статті 10(2), лежить на продавці, який повинен продемонструвати, що цифровий контент або послуга відповідали договору протягом цього періоду (тобто навіть понад два роки, див. статтю 11(3) SGD).

Правила щодо відмови від договору значною мірою були залишені на розсуд національного законодавства (стаття 16 SGD).

Строки позовної давності Строки позовної давності, пов'язані з Директивою про споживчий кредит (SGD), продовжують регулюватися державами-членами відповідно до національного законодавства. Однак держави-члени повинні забезпечити, щоб такі строки позовної давності фактично дозволяли споживачам скористатися засобами правового захисту, передбаченими статтею 13 SGD, у разі невідповідності, за яку продавець несе відповідальність згідно зі статтею 10(1) та (2) SGD, і яка стає очевидною протягом періоду, зазначеного в цих пунктах (стаття 10(4) та (5) SGD). Держави-члени можуть передбачити, що у випадку вживаних товарів продавець та споживач можуть домовитися про договірні положення або угоди щодо коротших періодів відповідальності або строків позовної давності, ніж ті, що зазначені в пунктах 1, 2 та 5 статті 10 SGD, за умови, що ці коротші періоди становлять не менше одного року.

Розмежування DCD та SGD DCD та SGD доповнюють один одного. Тому, на відміну від SGD, DCD також застосовується до:Див. пункт 20 преамбули DCD.

цифровий контент, що надається на фізичних носіях даних, таких як DVD, CD, USB-накопичувачі та карти пам'яті, а також для самого фізичного носія даних (...), за умови, що фізичні носії даних служать виключно носіями цифрового контенту . На додаток до положень DCD, до цих фізичних носіїв даних та цифрового контенту, що на них надається, застосовуються положення Директиви про права споживачів. Якщо є сумніви щодо того, чи є надання цифрового контенту або цифрових послуг частиною договору купівлі-продажу, слід застосовувати Директиву (ЄУ) 2019/771, щоб уникнути невизначеності як для продавців, так і для споживачів.Пункт 21 преамбули DCD.

Сфера застосування

Просторовий охоплення Сфера застосування Директиви (ЄУ) 2019/771 про певні договірні аспекти постачання цифрового контенту та цифрових послуг поширюється на держави-члени Союзу та інші держави-члени ЄЕЗ.Siehe Langtitel der Richtlinie.

DCD застосовується з моменту набрання чинності національними імплементаційними заходами (не пізніше 1 січня 2022 рокуСтаття 24 SGD.). На відміну від договорів, на які поширюється дія DCD, SGD не застосовується до договорів, укладених до 1 січня 2022 року (стаття 24(2) SGD).

Правовий захист

Заборона погіршення стану Згідно зі статтею 4 Директиви про споживчий кредит, держави-члени Європейського Союзу в принципі не можуть зберігати або повторно вводити у своє національне законодавство положення, що відхиляються від положень цієї Директиви. Це безпосередньо включає суворіші або менш суворі положення, спрямовані на гарантування іншого рівня захисту споживачів.

Належні та ефективні санкції Держави-члени Союзу повинні забезпечити наявність належних та ефективних засобів для забезпечення дотримання цієї Директиви (стаття 19(1) Закону про цивільне право та цивільне право).

Право на колективний позов