Стефан Яворський (в миру Симеон Іванович Яворський; 1658, Явора, Руське воєводство, Річ Посполита — 24 (за ін. даними — 27) листопада 1722, Москва, Російська імперія) — український та російський богослов, філософ, письменник, поет, публіцист, проповідник, релігійний, політичний і культурний діяч, митрополит Рязанський і Муромський, президент Синоду Православної російської церкви, протектор Слов'яно-греко-латинської академії.
Біографія
Народився в селі Явора біля Турки на Бойківщині(в дійсності — Явора) в Галичині (нині — Львівська область), у небагатій шляхетській православній родині. Початкову освіту Стефан Яворський здобув, імовірно, в братській школі в Турці або в Яворі. У 1667 році, після Андрусівського миру батьки Яворського переселилися з Руського воєводства у село Красилівку біля Ніжина.
Навчався у 1673—1684 роках у Києво-Могилянському колегіумі, у Йоасафа Кроковського і Варлаама Ясинського. Потім, прийнявши унію, продовжив освіту в Речі Посполитій, де вивчав філософію і богослов'я у Львові, Любліні, Познані та Вільно.
Відомо, що в цей час вивчає філософські курси відомих на той час професорів філософії Яна Моравського та Яна Млодзяновського, складає власний курс філософії. У Вільно Яворського за великі успіхи в науці призначають на посаду керівника «Конгрегації пресвятої Діви». Як зазначає Ігор Шаров, Яворський прийняв чернецтво під іменем Станіслава, але невдовзі, виступивши з критикою окремих положень католицизму, викликає цим невдоволення святих отців і залишає Вільно.
У 1689 році повернувся до Києва — і зрікся унії. Прийнявши чернецтво, призначений професором Києво-Могилянської колегії: викладав у колегії філософію, богослов'я, поетику і риторику. Виконував обов'язки префекта. У ці роки видав чотири віршованих панегірики, написаних у стилістиці українського бароко і присвячених гетьманові Івану Мазепі й архієпископові Варлааму Ясинському, благодійнику автора (1685—1689). У Києві Яворський почав проповідувати, написав підручник риторики.
У 1700 році Яворський приїхав до Москви, де у присутності Петра І вимовив проповідь на смерть воєначальника А. С. Шеїна. Несподівано для нього його поставили митрополитом Рязанським і Муромським, а після смерті у 1700 році патріарха Адріана, в 1701 році був призначений місцеблюстителем патріаршого престолу і протектором Слов'яно-греко-латинської академії, яку став перетворювати у дусі «латинських навчань» за українським зразком.
Високий сан і пов'язані з ним різноманітні адміністративні обов'язки обтяжували митрополита, відволікали його від чисто літературних занять, — і він згодом намагався їх скласти з себе. Спочатку підтримуючи реформаторські починання Петра І, Яворський з часом став супротивником його церковної реформи, а в проповіді 1712 року назвав царевича Олексія Петровича «єдиною надією» Росії, порівнявши його життя зі скитаннями Олексія, чоловіка Божого. Цар відразу заборонив Яворському публічну проповідь — проте зняв заборону через три роки. Заглибившися в учені праці, написав величезний трактат з догматичного богослов'я, антипротестантський за характером «Камінь віри» (1713—1715, вид 1728), але Петро І заборонив його видання, а митрополита поступово усував від ведення церковних справ: користуючись великим авторитетом, архієрей залишався главою московської церкви лише номінально, а реальна влада усе більш зосереджувалася в руках Феофана Прокоповича, попри те, що після утворення Святійшого Синоду 1721 року Яворський став його президентом.
Спадщина митрополита Яворського як оратора — величезна: становить понад 300 проповідей, виданих лише частково у XIX столітті. Його ораторське мистецтво визнавали навіть супротивники: автор памфлету «Молоток на Камінь віри» писав, що митрополит міг змусити слухачів то плакати, то сміятися. Тяжко-вчений стиль його проповідей, усіяних вишуканими алегоріями і складними метафорами, вражав слухачів, однак за темою його «слова» найчастіше були далекі від сучасності.
Поезія займає досить незначне місце в його спадщині: після панегіриків київського періоду він писав переважно в малих жанрах, рідко призначених для широкого розголосу, як «Стихи на измену Мазепы» (1709). Але в його ліричній творчості були чудові знахідки: дружня епітафія Дмитру Ростовському (1709) стала популярним духовним віршем («Взирай с прилежанием, смертный человече, како век твой проходит, а смерть недалече»), а його чудову елегію до бібліотеки, написану латинською мовою, лише у XVIII столітті чотири рази перекладено російською («Книги, мною многажды носимы, грядите, свет очию моею, от мене идите»)
Філософські погляди митрополита Яворського виявляють у ньому типового представника барокової схоластики, що характеризувала перший етап розвитку Києво-Могилянської школи. Його філософський курс є прикладом синтезування, в межах цього типу схоластики, комплексу філософських ідей, що становили підґрунтя духовної спадщини домогилянської доби, з філософськими здобутками європейського Заходу. У ньому значне місце займала логіка як метод досліджування істини, викладено вчення про три логічні операції: поняття, судження й умовисновки.
Процес пізнавання істини Яворський поділяє на чуттєве й інтелектуальне. Визнаючи важливість і докладно розглядаючи чуттєве пізнавання, вищим і досконалішим уважає інтелектуальне, яке пов'язує з діяльністю раціональної душі, що, забезпечуючи вихід людського мислення на контакт з вищим буттям, уможливлює пізнавання істини. Самопізнання розуміє не лише як самовдосконалювання (що характерно для мислителів домогилянського періоду), а й як вивчання анатомії, фізіології та психіки людини. У курсі натурофілософії він розглядає проблеми матерії і форми, простору, часу, руху. Не сприймаючи геліоцентричної системи Коперника, докладно викладає її у своєму філософському курсі. У розумінні історії дотримувався принципу провіденціалізму, вважаючи, що історичні події передвизначені Богом. Ґрунтуючись на українських духовних і політичних традиціях, митрополит Яворський виступав переконаним прихильником розмежування світської й духовної влади, обстоював автономію церкви, непорушність її переказу, традицій і обрядів.
Помер 24 листопада (за іншими даними 27-го) 1722 — у м. Москві. Похований в Архангельському соборі Рязані.
Праці
Echo głosu wołającego na puszczy, Київ, 1689 Arctos et antarctos caeli rossiaci, Київ, 1690 Agonium philosophicum… — ІР НБУВ; Знаменія пришествія антихристова и кончины века. — М., 1703. Камнь веры. — M., 1728; Риторическая рука. — СПб, 1878. Камень веры: православным сынам Святой Церкви — на утверждение и духовное созидание, претыкающимся же о камень преткновения и соблазна — на восстание и исправление. — М.: Издательство Московской Патриархии, 2017. — 823 с. Проповеди. — М., 1804—1805. — Ч. 1-3. Русская силлабическая поэзия XVII—XVIII ст. — Л., 1970. — С. 255—264. Русская литература — век XVIII. Лирика.— М., 1990. — С. 38-40. Творения преосвященного Стефана Яворского. — М., 1999. Філософські твори: У 3 т. — К., 1992. — Т. 1. Філософські твори: У 3 т. — Львів, 2018. — Т. 2.
Примітки
Бібліографія Смирнов С. История Моск. славяно-греко-латинской академии. — M., 1855. Терновский Ф. А. Митрополит Стефан Яворский (биогр. очерк) // ТКДА. — 1864. — № 1. Самарин Ю. Т. Стефан Яворский и Феофан Прокопович // Соч. — Т. 5. — М., 1880. Тихонравов H. C. Московские вольнодумцы начала XVIII в. и Стєфан Явогхжий // Соч. — М., 1898. — Т. 2. Морев И. «Камень веры» митрополита Стефана Яворского, его место среди отечественных противосектантских соч. и характеристические особенности его догматических воззрений. — СПб, 1904. Маслов С. И. Библиотека Стефана Яворського. — К., 1914. Serech J. Stefan Javorski and the conflict of the ideologies in the age of Peter I // Slavonic and East Europ. rev. — 1951. — Vol. 30. — № 74. Морозов А. А. Метафора и аллегория у Стефана Яворского // Поэтика и стилистика русск. лит-ры. — Л., 1971. Ничик В. М. Из истории отечественной философии конца XVII — нач. XVIII в. — К., 1978. Захара И. С. Борьба идей в филос. мысли на Украине на рубеже XVII—XVIII вв. (Стефан Яворский). — К., 1982. Захара I. C. Стефан Яворський. — Львів: Каменяр, 1991. — 112 с. Brogi Bercoff G. Stefana Jaworskiego poezja polskojęzyczna // Contrubuti italiani al XII Congresso Internazionale degli Slavisti (Cracovia 26 Agosto — 3 Settembre 1998). — Napoli, 1998. — P. 347—371. Brogi Bercoff G. Z zagadnień różnic kulturowych na ziemiach wschodniosłowiańskich na przykładzie trójjęzycznych dzieł Stefana Jaworskiego // Barok w Polsce i w Europie Środkowo-Wschodniej. Drogi przemian i osmozy kultur. — Warszawa, 2000. — S. 69–84. Brogi Bercoff G. Mazepa, lo zar e il diavolo. Un inedito di Stefan Javorskij // Russica Romana. — 2000. — Vol. VII. — P. 167—188. Vakulenko S. Semiotica del linguaggio nel corso di Logica (1691–93) di Stefan Javors'kyj // Nel mondo degli Slavi. Incontri e dialoghi tra culture: Studi in onore di Giovanna Brogi Bercoff. — Firenze, 2008. — Vol. II. — P. 627—635.
Література В. Остудін Яворський Стефан // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 795. — ISBN 978-966-611-818-2. В. М. Матях Яворський Стефан //
Яворський, Стефан // Самарин Ю. Ф. Стефан Яворский и Феофан Прокопович // Соч. — М., 1880. — Т. 5. Маслов С. И. Библиотека Стефана Яворского. — Киев, 1914. Морозов А. А. Метафора и аллегория у Стефана Яворского // Поэтика и стилистика русской литературы.— Л., 1971. — С. 35-44. Лужный Р. Издания на польском языке в литературе эпохи Петра I XVIII век. — Л., 1974. — Сб. 9. — С. 304—312. Захара И. С. Борьба идей в философской мысли на Украине на рубеже XVII—XVIII вв. (Стефан Яворский). — Киев, 1982. Захара І. С. Стефан Яворський. — Львів, 1991.
Посилання
Яворський С. І. Біографія Біографія на сайті Ніжинської єпархії Сергій Сєряков «Великі українці» і орден Єзуїтів // Український тиждень, 02.02.2011 Кант С. Яворського «Мире лукавий» у виконанні бандуриста Ярослава Криська на Youtube