Вільям Девід Лабов ( 4 грудня, 1927 17 грудня 2024) — американський лінгвіст, засновник варіаційної соціолінгвістики. Його описують як «надзвичайно оригінальну та впливову постать, що створила значну частину методології» соціолінгвістики, та вважають одним з найвпливовіших лінгвістів 20-го та 21-го століть».
Лабов був професором кафедри лінгвістики Пенсильванського університету у Філадельфії та проводив дослідження в галузі соціолінгвістики, мовних змін та діалектології . Він вийшов на пенсію у 2015 році, але продовжував публікувати дослідження до своєї смерті у 2024 році.
Дитинство та освіта Лабов народився в Пассейку, штат Нью-Джерсі, і виріс у Резерфорді, переїхавши до Форт-Лі у віці 12 років. Він навчався в Гарвардському університеті, де спеціалізувався на англійській мові та філософії, а також вивчав хімію. Він закінчив Гарвард у 1948 році.
Кар'єра Після закінчення Гарварду Лабов працював хіміком у сімейному бізнесі (1949–1961), перш ніж почати займатись лінгвістикою. Для своєї магістерської дисертації (1963) він завершив дослідження змін у діалекті Мартас-Він'ярд, яке представив перед Лінгвістичним товариством Америки . Лабов отримав ступінь доктора філософії (1964) в Колумбійському університеті, навчаючись у Уріеля Вайнрайха. Він був доцентом лінгвістики в Колумбійському університеті (1964–70), перш ніж стати доцентом Пенсильванського університету в 1971 році, потім професором, а в 1976 році став директором лінгвістичної лабораторії університету.
Лінгвістичні дослідження Методи, які Лабов застосував для збирання даних у своєму дослідженні різновидів англійської мови, якими розмовляли в Нью-Йорку, були надзвичайно впливовими для соціальної діалектології. Результати цього дослідження були опубліковані в праці "Соціальна стратифікація англійської мови в Нью-Йорку" (1966).
Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років його дослідження мовних особливостей афроамериканського варіанту англійської мови (AAVE) також мали значний вплив: він стверджував, що AAVE не слід стигматизувати як «неповноцінний» різновид, а навпаки — визнавати як повноцінний варіант англійської мови з власною граматикою.
Він також проводив дослідження в галузі референтної невизначеності і відомий своїми дослідженнями структурування наративних історії життя людей. Кілька його курсів були практичними: студенти їздили до Західної Філадельфії, щоб допомагати вчити маленьких дітей і водночас вивчати лінгвістику різних діалектів, таких як AAVE.
Пізніше Лабов вивчав поточні зміни у фонології англійської мови, якою розмовляють у США, а також походження та закономірності ланцюгових зсувів голосних (один звук замінює другий, а потім третій у повному ланцюзі). В Атласі північноамериканської англійської мови (2006) він та його співавтори виявляють три основні дивергентні ланцюгові зсуви, що відбуваються сьогодні: південний зсув (в Аппалачах та південних прибережних регіонах); зсув голосних у північних містах, що впливає на регіон від Медісона, штат Вісконсин, на схід до Ютіки, штат Нью-Йорк ; та канадський зсув, що впливає на більшу частину Канади, на додаток до кількох незначних ланцюгових зсувів у менших регіонах.
Серед відомих учнів Лабова — Чарльз Боберг, Енн Х. Чаріті Хадлі, Пенелопа Екерт, Грегорі Гай, Роберт А. Леонард, Джеффрі Нанберг, Шана Поплак та Джон Р. Рікфорд . Його методи були прийняті в Англії приблизно в 1972 році Пітером Традгіллом для мовлення Норвіча та К. М. Петітом для мовлення Західного Йоркширу.
Серед праць Лабова — «Вивчення нестандартної англійської мови» (1969), «Мова у внутрішньому місті: дослідження розмовної мови чорношкірих» (1972), «Соціолінгвістичні моделі» (1972), «Принципи лінгвістичних змін» (том I «Внутрішні фактори», 1994; том II «Соціальні фактори», 2001, том III «Когнітивні та культурні фактори», 2010), та, разом із Шерон Еш та Чарльзом Бобергом, «Атлас північноамериканської англійської мови» (2006).
Інститут Франкліна нагородив Лабова медаллю Бенджаміна Франкліна з комп'ютерних та когнітивних наук у 2013 році, відзначивши його за «встановлення когнітивної основи мовних варіацій та змін шляхом ретельного аналізу лінгвістичних даних, а також за вивчення нестандартних діалектів зі значним соціальним та культурним впливом».
Функціонування мови У роботі «Аналіз наративу: усні версії особистого досвіду» Лабов та Дошуа Валецкі застосовують соціолінгвістичний підхід, щоб дослідити, як мова функціонує у взаємодії між людьми. Це має важливе значення, оскільки поміщає аналіз структури й форми в контекст, поєднуючи мету з методом дослідження. Його заявленою метою є «ізоляція елементів наративу». Ця робота зосереджена виключно на усних оповідях.
Лабов описує наратив як такий, що має дві функції: референтну та оцінювальну, причому його референтні функції орієнтують та закорінюють історію в її контекстуальному світі, посилаючись на події в тій послідовності, у якій вони відбувалися спочатку, , а його оцінювальні функції описують мету оповідача, тобто пояснюють навіщо він розповідає цю історію. Здійснюючи формальний аналіз даних усних текстів, отриманих шляхом спостереження за груповою взаємодією та інтерв’ювання (було проведено 600 інтерв’ю в межах кількох досліджень, учасниками яких були етнічно різноманітні групи дітей і дорослих із різним соціальним досвідом ), Лабов поділяє наратив на п'ять або шість розділів:
Анотація – дає загальний огляд історії. Орієнтація – Лабов описує це як «референтні [вільні частини речення, що] служать для орієнтації слухача щодо особи, місця, часу та поведінкової ситуації». Він уточнює, що це контекстуальні підказки, що передують основній історії. Ускладнювальна дія – основна частина розповіді, у межах якої розгортається оповідь. Оповідь може містити кілька епізодів ускладнення. Оцінювання – автор виявляє самоусвідомлення, надаючи явну або приховану мету переказу історії. Оцінка вказує на значущість, яку автор приписує своїй розповіді . Але оцінювання може бути здійснене імпліцитно: наприклад, «лексичні інтенсифікатори є одним із типів семантично визначеної оцінки». Розв’язка – відбувається послідовно після оцінювання. Розв’язка може надати історії відчуття завершеності. Кода – повертає слухача до теперішнього часу, витягуючи його зі світу історії у світ події оповіді. Кода не є обов'язковою для наративу, деякі наративи її не мають.
Хоча не кожен наратив містить усі ці елементи, мета такого поділу полягає в тому, щоб показати: наративи мають внутрішньо притаманний структурний порядок. Лабов стверджує, що наративні одиниці повинні відтворювати події в тій послідовності, у якій вони були пережиті, оскільки наратив є темпорально впорядкованим. Іншими словами, події не відбуваються випадково, а пов’язані між собою; тому «первинна семантична інтерпретація» залежить від їх початкового порядку Щоб продемонструвати цю послідовність, він розкладає історію на її базові складники. Наративну частину речення він визначає як «основну одиницю наративу» навколо якої будується все інше. Речення можна відрізнити одне від одного за часовими сполученнями (temporal junctures), які вказують на зсув у часі та окремі наративні речення. Часові сполучення позначають часову послідовність, оскільки речення не можна переставляти, не порушуючи їхнього значення.
Висновки Лабова та Валецького важливі, оскільки вони отримані на основі фактичних даних, а не абстрактних теоріях. Лабов, Валецький та інші проводили інтерв'ю та документували мовленнєві моделі в оповіді, дотримуючись етнографічної традиції запису усного тексту на плівку, щоб на нього можна було точно посилатися. Цей індуктивний метод створює нову систему для розуміння тексту оповіді. [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (December 2024)">потрібне посилання</span> ]
Лінгвістичні особливості Одним із внесків Лабова в теорії зміни мови є його Принцип Золотого віку (або Теорія Золотого віку ). Він стверджує, що будь-які зміни в звуках або граматиці, які стали свідомими в мовленнєвій спільноті, викликають однозначно негативну реакцію.
Вплив науки і критика Фундаментальна праця Лабова неодноразово цитувалася та піддавалася критичному аналізу з боку багатьох дослідників — передусім через її структурну жорсткість.
Крістін Лангелльє зазначає, що «мета лабовівського аналізу полягає у встановленні зв’язку між формальними властивостями наративу та їхніми функціями»: реченнєвий аналіз того, як текст впливає на передачу повідомлення. Водночас ця модель має низку недоліків, на які вказує Лангелльє: вона зосереджується на текстовій структурі, фактично ігноруючи контекст і аудиторію, які часто визначально впливають на формування тексту; вона релевантна для конкретної демографічної групи (а отже, її важко екстраполювати); крім того, класифікація тексту на рівні клауз ускладнює аналіз теоретичними розмежуваннями, які не завжди є продуктивними на практиці.
Анна Де Фіна зауважує, що в межах моделі Лабова «визначальною властивістю наративу є темпоральна послідовність, оскільки порядок представлення подій у наративі має відповідати їх первинному перебігу». Це відрізняється від сучасніших підходів до оповіді, де природний часовий потік може передбачати стрибки вперед і назад у часі — наприклад, коли наративна логіка визначається тривогами щодо майбутнього та їхнім впливом на подальші рішення.
Де Фіна й Лангелльє також підкреслюють, що, попри виняткову описовість, модель Лабова складна для кодування, а отже, її застосування в емпіричних дослідженнях може бути обмеженим. Де Фіна погоджується з Лангелльє і в тому, що модель Лабова ігнорує складну й часто надзвичайно релевантну проблему інтертекстуальності в наративі.
Певною мірою сам Лабов усвідомлює ці застереження, зазначаючи, що «очевидно, ці висновки обмежені тими мовними спільнотами, які ми досліджували», а також що «загальна структура наративів, які ми проаналізували, не є уніфікованою». У праці «Переосмислення феномену вентрилоквізму» Даян Ґолдстейн використовує лабовівське поняття tellability — внутрішньої зв’язності наративу — для формування власної концепції untellability (невимовності).
Особисте життя та смерть У Лабова було п'ятеро дітей від першого шлюбу з Терезою Гнассо Лабов: Сюзанна Пейдж, Сара Лабов, Саймон Лабов, Джоанна Лабов та Джессі Лабов. У 1993 році він одружився з колегою-соціолінгвісткою Джилліан Санкофф, і у них народилося двоє дітей: Ребекка Лабов та соціолог Еліс Гоффман, останню Лабов усиновив після смерті попереднього чоловіка Санкофф, Ервінга Гоффмана .
Лабов помер у своєму будинку у Філадельфії 17 грудня 2024 року у віці 97 років від ускладнень, спричинених хворобою Паркінсона .
Почесні звання У 1968 році Лабов отримав премію Девіда Х. Рассела за видатні дослідження у викладанні англійської мови.
Він був стипендіатом Гуггенхайма у 1970–1971 та 1987–1988 роках.
Лабов отримав почесні докторські ступені факультету гуманітарних наук Уппсальського університету (1985) та Единбурзького університету (2005).
У 1996 році він отримав книжкову премію Леонарда Блумфілда від Лінгвістичного товариства Америки (LSA) за працю «Принципи лінгвістичних змін, том 1 »; він знову отримав цю премію у 2008 році як співавтор «Атласу північноамериканської англійської мови» .
У 2013 році Лабов отримав премію Інституту Франкліна з комп'ютерних та когнітивних наук за «встановлення когнітивної основи мовних варіацій та змін шляхом ретельного аналізу лінгвістичних даних, а також за вивчення нестандартних діалектів зі значними соціальними та культурними наслідками».
У 2013 році Університет Помпеу Фабра нагородив Лабова почесним докторським ступенем за «його блискучий викладацький та дослідницький доробок, а також за те, що він був однією з провідних постатей у галузі лінгвістики, засновником варіаційної та кількісної соціолінгвістики».
У 2015 році Британська академія нагородила його медаллю Ніла та Сари Сміт за лінгвістику «за досягнення протягом усього життя в науковому вивченні лінгвістики» та «його значний внесок у лінгвістику та мовні науки».