Соларографія — це спосіб фотографії, який грунтується на спостереженні за шляхом сонця на небі, який фіксується за допомогою пінхол-камери та проходить цифрову обробку. Для цього використовується фотопапір без хімічної обробки, камера-обскура та сканер. Основна ідея полягає у фіксуванні щоденного шляху сонця по небу з дуже тривалими витримками, від кількох годин до кількох років. Найдовший відомий соляриграф був зроблений протягом восьми років. Солярографія — це крайній випадок фотографії з довгою експозицією.

Історія Солярографію винайшли 2000 року Славомір Децик, Павел Кула та Дієго Лопес Кальві у результаті поєднання фотографії-обскури та абсолютно інноваційного підходу до використання фотопаперу. Чорно-біла фотографія за своєю суттю світлочутлива. Падаюче світло приводить до потемніння паперу без втручання будь-якого хімічного процесу. Ця властивість паперу відома вже досить давно, але не застосовувалася через його низьку ефективну чутливість. Експонування фотопаперу без використання проявника та фіксатора раніше ніколи не проводилося. Використання сухого паперу в поєднанні з камерами-обскурами подовжує час експозиції з одного дня до шести місяців і більше. Кількість світла, що проходить через видошукач камери (діаметром менше одного міліметра), робить рухомі об'єкти невидимими на сонячних картах. На вулиці не видно людей, тварин чи автомобілів. Видно лише те, що залишалося нерухомим протягом усього часу експозиції, за винятком одного об'єкта, який був зафіксований у русі, — Сонця.

Технологія

Солярографію зумовлює властивість фотопаперу темніти під дією прямого світла. Папір має бути з низькою світлочутливісю, вона необхідна для надзвичайно довгих експозицій.

Папір зазвичай встановлюється у саморобні пінхол-камери, які виготовляють із порожніх бляшанок від напоїв, металеві банки від печива або контейнерів для фотоплівки. Щоб зробити камеру у банці робиться отвір, розмір якого замежить від глибини банки та розраховується за формулою:

де:

d — діаметр отвору

𝜆 — довжина хвилі світла (~550 нм = 5,5 × 10 - 7 м)

𝑓 — фокусна відстань (відстань від отвору до фотопаперу).

Фотопапір розміщують усередині контейнера, що виконує роль камери. Після того, як камеру закріплюють у певному місці, спрямовуючи її на схід, південь або захід, відчиняють отвір, дозволяючи світлу потрапляти всередину аж до моменту, коли камеру не знімуть.

Після відкриття банки зображення уже видно на папері, але є негативним і нестійким, оскільки світло продовжує експонувати емульсію під час огляду. Тому папір необхідно захистити від світла та відсканувати, щоб отримати придатний для перегляду формат. Наступна частина процесу передбачає інвертування зображення (перетворення його на позитив) і зазвичай підвищення контрасту.

Джерела