Хе Феншань (何鳳山, більш відомий у застарілій транслітерації імені Хо Фен-Шань, 10 вересня 1901 — 28 вересня 1997) — дипломат і письменник Китайської Республіки.

На посаді генерального консула у Відні під час Другої світової війни він ризикував своїм життям і кар'єрою, щоб врятувати «можливо, десятки тисяч» євреїв, видаючи їм візи попри вказівки свого начальства. Відомо, що Хо видав 200-ту візу в червні 1938 року, підписав 1906-ту візу 27 жовтня 1938 року та був відкликаний до Китаю в травні 1940 року.

Хо помер у 1997 році, а його дії були визнані посмертно, коли ізраїльська організація Яд Вашем у 2000 році нагородила Хе Феншаня званням «Праведника народів світу».

Раннє життя Хо Фен-Шань народився 10 вересня 1901 року в Іяні, провінція Хунань, Китай (тоді династія Цін). Його батько помер, коли Хо було сім років. Будучи старанним і працьовитим учнем, він зумів вступити до школи Ялі в столиці провінції Чанша, а пізніше до Єльського університету в Китаї. У 1929 р. він поступив у Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана та отримав ступінь доктора політичної економії в 1932 році.

До Другої світової війни У 1935 році Хо розпочав свою дипломатичну кар'єру в Міністерстві закордонних справ Китайської Республіки. Його першим призначенням була Туреччина.

У 1937 році його було призначено першим секретарем китайської місії у Відні. Коли Австрія була анексована нацистською Німеччиною в 1938 році, а місія була перетворена на консульство, Хо було призначено на посаду Генерального консула.

Після Кришталевої ночі 1938 року ситуація для майже 200 000 австрійських євреїв різко ускладнилася. Єдиним способом для євреїв втекти від нацизму було покинути Європу. Для того, щоб виїхати, вони повинні були надати доказ еміграції, зазвичай візу іноземної держави або дійсний квиток на корабель. Однак це було складно, оскільки на Евіанській конференції 1938 року 31 країна (із загальної кількості 32, включаючи Канаду, Австралію та Нову Зеландію) відмовилася приймати єврейських іммігрантів. Єдиною країною, яка бажала прийняти євреїв, була Домініканська Республіка, яка запропонувала прийняти до 100 000 біженців. Діючи всупереч наказу свого начальника Чень Цзе (), китайського посла у Берліні, Хо почав видавати транзитні візи до Шанхаю, який знаходився під японською окупацією, за винятком іноземних концесійних анклавів. Він видав тисячу двісті віз лише за перші три місяці перебування на посаді Генерального консула.

У той час для в'їзду до Шанхаю віза не була обов'язковою, але візи дозволяли євреям залишати Австрію. Багато єврейських сімей виїхали до Шанхаю, звідки більшість із них пізніше вирушили до Гонконгу та Австралії. Хо продовжував видавати ці візи, доки йому не наказали повернутися до Китаю у травні 1940 року.

Точна кількість віз, виданих Хо єврейським біженцям, невідома. Відомо, що Хо видав 200-ту візу в червні 1938 року та підписав 1906-ту візу 27 жовтня 1938 року. Скільки євреїв було врятовано завдяки його діям, невідомо, але враховуючи, що Хо видав майже 2000 віз лише протягом першого півроку свого перебування на посаді, ця кількість може сягати тисяч.Brief profile of Ho Feng-shan during World War II

Після війни Після перемоги комуністів у 1949 році Хо переїхав разом з націоналістичним урядом до Тайваню. Пізніше він обіймав посаду посла Китайської Республіки (Тайвань) в інших країнах, зокрема в Єгипті, Мексиці, Болівії та Колумбії.

Хо вийшов у відставку в 1973 році, але уряд РК відмовив йому в пенсії на формальній підставі, що він отримав повістку до суду та відмовився співпрацювати з дипломатичними службами, а також не врахував належним чином невелику суму на рахунку витрат посольства. Зараз широко вважається, що ці звинувачення були політично мотивованими. Уряд РК ніколи не виправдовував його, оскільки багато дипломатів залишали свої посади без дозволу. Він не з'являвся на роботі та був звільнений без виплати пенсії. Така політика застосовувалася під час закриття десятків посольств. Тінь на його пізніші роки кинув імпічмент Комітетом з дисципліни державних службовців Тайбею за нібито незаконне привласнення коштів, коли він був послом у Колумбії в 1970 році. Хо стверджував, що звинувачення були сфабриковані підлеглим, якого він відмовився рекомендувати до підвищення.

Після виходу на пенсію Хо оселився в Сан-Франциско, Каліфорнія, де отримав громадянство Сполучених Штатів. У 1986 році він повернувся до материкового Китаю та відвідав свою альма-матер у Чанша з нагоди 80-річчя навчального закладу. Хо також написав мемуари під назвою «Мої сорок років у дипломатії» (), який був опублікований у 1990 році. Його син Монто Хо підготував скорочений англійський переклад у 2010 році.

Смерть Хо помер 28 вересня 1997 року в Сан-Франциско у віці 96 років. У нього залишилися син, Монто Хо (何曼德; , 1927—2013), китайсько-американський фахівець у галузі мікробіології, вірусології та інфекційних захворювань ; та дочка, журналістка Манлі Хо (何曼禮;).

Спадщина

Дії Хо у Відні залишилися непоміченими за його життя, за винятком чорної позначки в його особовій справі за невиконання наказів. Їх нарешті визнали посмертно, коли ізраїльська організація Яд Вашем нагородила його званням Праведника народів світу на церемонії у 2001 році. Відзнаку було вручено (родичам?) на церемонії Бойз Таун Єрусалим у 2004 році. 10 вересня 2015 року президент Тайваню Ма Інцзю посмертно нагородив Хо почесною грамотою за його службу та вручив його доньці грамоту разом із представниками уряду Ізраїлю.

Посилання